«ЩО ТАКЕ правда?» У першому столітті Понтій Пилат, римський намісник в Юдеї, поставив це питання Ісусу, якого привели до нього на суд (Івана 18:38). Але насправді Пилат не шукав правди. Навпаки, таке питання свідчило про його скептичне або цинічне ставлення. Очевидно, Пилат думав, що правда — це те, у що особа обирає вірити сама або у що її навчили вірити інші; і неможливо однозначно визначити, що таке правда. Сьогодні багато людей дотримується такої ж думки.

У XVI столітті в Європі люди, які ходили до церкви, опинилися перед вибором, що вважати правдою. З дитинства їм прищеплювали віру в догмат про верховенство папи римського та в інші церковні вчення. Однак тоді всю Європу захлеснула Реформація, і люди зіткнулися з новими ідеями, які вона принесла. У що тепер вірити? Як визначити, що таке правда?

У той період, мабуть, жило чимало осіб, які шукали правду *. Що зробило троє з них, щоб визначити, де правда? Дізнаймось, які істини вони знайшли.

Вольфґанґ Капіто (Капітон) ще з молодих років мав глибокі релігійні переконання. Він вивчав медицину, право і теологію. У 1512 році він став парафіяльним священиком, а потім головним радником архієпископа Майнцського.

Спочатку Капіто намагався загасити за́пал протестантських реформаторів, що поширювали ідеї, які суперечили догматам католицької церкви. Однак невдовзі Капіто почав обстоювати реформи. Що він робив? Як написав історик Джеймс Кіттельсон, Капіто, зіткнувшись з різними вченнями, дотримувався думки, що «Біблія — це найліпше джерело, котре допомагає про них судити, оскільки лише Біблія є певною». Тож, Капіто дійшов висновку, що церковні вчення про трансубстанціацію і вшанування святих не відповідають Святому Письму. (Дивіться інформацію в рамці  «Вони “досліджували... чи так є насправді”»). У 1523 році Капіто залишив свою високу посаду радника архієпископа і оселився в місті Страсбурзі, котре на той час було центром релігійних реформ.

У помешканні Капіто в Страсбурзі збиралися релігійні інакодумці і, безсумнівно, обговорювали різні релігійні теми та біблійні вчення.  Хоча деякі реформатори все ще обстоювали доктрину про Трійцю, Капіто, як говориться в одній книжці про Реформацію, у власних працях «замовчував свої погляди про Трійцю» («The Radical Reformation»). Чому? Капіто був вражений тим, як іспанський теолог Мігель Сервет за допомогою біблійних віршів спростовував учення про Трійцю *.

Ті, хто відкидав учення про Трійцю, могли поплатитися життям, тому Капіто не висловлював відкрито своїх поглядів. Але його праці свідчать, що він сумнівався в правильності доктрини про Трійцю ще до зустрічі із Серветом. Один католицький священик пізніше написав, що Капіто і його товариші «обговорювали у вузькому колі, без представників церкви, найглибші таємниці християнської віри [і] заперечували вчення про Пресвяту Трійцю». Минуло століття, і Капіто очолив список найвизначніших письменників-антитринітаріїв.

Капіто вірив, що Біблія є джерелом правди. Він сказав: «У теології нехай найвищим авторитетом завжди буде Біблія і закон Христа». За словами історика Кіттельсона, Капіто «стверджував, що головна помилка схоластичних теологів полягає в їхній зневазі до Святого Письма».

Таке палке бажання дізнаватися про правду з Божого Слова перейняв молодий Мартін Целларіус (також відомий як Мартін Борргаус), котрий мешкав у домі Капіто в 1526 році.

Целларіус народився 1499 року. Він глибоко досліджував теологію та філософію і став викладачем у Віттенберзі (Німеччина) — місті, що було колискою Реформації. Там він невдовзі познайомився з Мартіном Лютером та іншими особами, які виступали за реформування церковних догматів. Що допомогло Целларіусу відокремити правду зі Святого Письма від людських учень?

Згідно з однією працею про діячів Реформації, Целларіус вважав, що правильне розуміння можна здобути завдяки «уважному читанню Святого Письма, постійному зіставленню біблійних уривків, а також молитві й каяттю» («Teaching the Reformation»). Які істини знайшов Целларіус, досліджуючи Біблію?

У липні 1527 року Целларіус видав книжку за назвою «Про Божі діяння», де виклав результати своїх пошуків («De Operibus Dei»). Він написав, що церковні таїнства, такі, як трансубстанціація, мають суто символічне значення. За словами професора Робіна Барнса, книжка Целларіуса також «містила пояснення біблійних пророцтв, згідно з яким після періоду всеохопного лиха і страждань настане доба вселенського відновлення і блаженства» (2 Петра 3:10—13).

Особливої уваги заслуговують короткі зауваження Целларіуса щодо природи Ісуса Христа. Хоча Целларіус прямо не заперечував учення про Трійцю, він чітко розрізняв «Небесного Отця» і «його Сина Ісуса Христа». Він також написав, що Ісус був одним з багатьох богів і синів Всемогутнього Бога (Івана 10:34, 35).

Як зауважив Роберт Уоллес у своїй книжці про антитринітаріїв, праці Целларіуса показують, що він не дотримувався загальноприйнятого в XVI столітті догмата про Трійцю *  («Antitrinitarian Biography», 1850 рік). Тому деякі дослідники дійшли висновку, що Целларіус, скоріше за все, заперечував учення про Трійцю. Його назвали Божим знаряддям «у поширенні знань про правдивого Бога і Христа».

Приблизно 1527 року у Віттенберзі також мешкав теолог Йоганнес Кампанус, якого в той час вважали одним з найвидатніших учених. Хоча Кампанус жив у самому осередку релігійних реформ, він розчарувався у вченнях Мартіна Лютера. Чому?

Кампанус заперечував і вчення про трансубстанціацію, і вчення про консубстанціацію *. За словами автора Андре Сегенні, Кампанус вважав, що «хліб як сутність завжди залишається хлібом, але як святий дар він символізує тіло Христа». Щоб обговорити ці питання, у 1529 році був проведений Марбурзький релігійний диспут. Але на ньому Кампанусу не дали можливості розповісти те, про що він дізнався зі Святого Письма. Після диспуту реформатори з Віттенберга почали його уникати.

Також реформаторів обурив погляд Кампануса щодо Отця, Сина і святого духа. У своїй книжці «Відновлення», виданій 1532 року, Кампанус написав, що Ісус і його Отець — це дві різні особи («Restitution»). Як він пояснював, Отець і Син — «одне» в тому розумінні, що й чоловік і дружина — «одне тіло»: між ними панує єдність, але вони є окремими особами (Івана 10:30; Матвія 19:5). Кампанус зазначив, що у Святому Письмі наводиться те саме порівняння, аби показати, що Бог має владу над Сином: «Жінці голова — чоловік, а голова Христові — Бог» (1 Коринфян 11:3).

А що сказати про святий дух? Знову посилаючись на Біблію, Кампанус написав: «Жоден вірш у Святому Письмі не дає підстав робити висновок, що Святий Дух є третьою особою [Трійці]... Дух Бога слід розуміти як дію, духовну силу і діяльність, через яку Він [Бог] все підготовляє і здійснює» (Буття 1:2).

Лютер назвав Кампануса богохульником і противником Божого Сина. А інший реформатор навіть вимагав його страти. Незважаючи ні на що, Кампанус залишався непохитним. В одній книжці говориться: «Кампанус був переконаний, що відхід від автентичного апостольського і біблійного розуміння становища Бога, а також чоловіка [в сім’ї] призвів до занепаду Церкви» («The Radical Reformation»).

Кампанус ніколи не прагнув створити якусь релігійну групу. Він сказав, що марно шукав правду «серед сект і всіх єретиків». Кампанус сподівався, що в католицькій церкві відбудеться відновлення і вона повернеться до правдивих християнських учень. Проте католицькі провідники все ж заарештували його, і, можливо, він провів у в’язниці понад 20 років. Як вважають історики, Йоганнес Кампанус помер приблизно 1575 року.

Завдяки ретельному дослідженню Біблії Капіто, Целларіус, Кампанус та інші змогли відокремити правду від хибних учень. Хоча й не всі висновки цих шукачів правди повністю узгоджувалися з Біблією, ці чоловіки смиренно вивчали Святе Письмо і високо цінували знайдені істини.

Апостол Павло заохочував своїх одновірців: «Усе перевіряйте, чи воно правильне, міцно тримайтесь того, що добре» (1 Фессалонікійців 5:21). Щоб допомогти вам знайти правду, Свідки Єгови видали книжку з доречною назвою «Чого насправді вчить Біблія?».