ДУХОВНІ бенкети за столом Єгови завжди приносять велику радість. Коли Божі служителі збираються на таких подіях, їхню радість часто доповнюють спільні частування.

У вересні 1919 року Дослідники Біблії проводили восьмиденний конгрес у Сідар-Пойнті (штат Огайо, США). Делегати мали жити і харчуватися в готелях. Але делегатів приїхало на кілька тисяч більше, ніж очікувалося. Оскільки було дуже багато людей, офіціанти й офіціантки відмовилися їх обслуговувати. У розпачі адміністратор кафетерію запитав, чи міг би хтось з молодих делегатів надати допомогу, і багато братів і сестер охоче відгукнулися. Сейді Грін була однією з них. «Я вперше була офіціанткою,— пригадує вона.— Але це був приємний час».

У наступні роки на конгресах чимало добровольців радо служили одновірцям у кафетеріях. Така співпраця теж допомагала багатьом молодим християнам ставити собі духовні цілі. Гледіс Болтон працювала в кафетерії на конгресі 1937 року. «Я зустрічала людей звідусіль,— розказала вона,— і чула їхні розповіді про те, як вони долали проблеми. Саме тоді я загорілася бажанням стати піонеркою».

Б’юлі Кові сказала: «Завдяки відданості добровольців усе працювало як годинник». Але були й свої труднощі. Анхело Манера, приїхавши 1969 року на стадіон «Доджер» у Лос-Анджелесі (Каліфорнія), довідався, що буде працювати у кафетерії. Він зізнався: «Це було для мене найбільшим шоком у житті!» Під час підготовки до конгресу викопали 400-метрову траншею і проклали газову трубу до кухні.

У Сьєрра-Леоне 1982 року працьовиті добровольці мусили спочатку розчистити територію і тоді побудувати кафетерій з підручних матеріалів. У Франкфурті (Німеччина) в 1951 році винахідливі брати орендували паровоз, з якого використовували пару для 40 казанів. За годину працівники подавали 30 000  порцій. Щоб полегшити працю 576 братів і сестер, які мили посуд, делегати приносили свої ножі та виделки. В Янгоні (М’янма) дбайливі кухарі, готуючи страви для міжнародних делегатів, менше використовували гострого перцю чилі.

Енні Поггензі на конгресі у США 1950 року стояла під палючим сонцем у довгій черзі до кафетерію. Вона розповіла: «Мене надзвичайно захопила сердечна розмова двох сестер, які прибули з Європи на кораблі». Кожна з них розказувала, як Єгова допоміг їй приїхати на цей конгрес. «Здавалося, на конгресі не було нікого щасливішого за цих двох сестер,— зазначила Енні.— Вони зовсім не звертали уваги ні на спеку, ні на довге очікування в черзі».

На багатьох великих конгресах у величезних кафетеріях, влаштованих у наметах, ставили високі столи, щоб присутні швидше з’їли обід і звільнили місце для наступних. Як же інакше можна було нагодувати тисячі людей в час обіду? Один чоловік, який не був Свідком, зазначив: «Що за дивна релігія! Вони їдять стоячи».

Військова та цивільна влада захоплювалася ефективністю й організованістю, яку бачила під час проведення конгресу на стадіоні «Янкі» в Нью-Йорку. Оглянувши наш кафетерій, персонал армії США порадив майору Фолкнеру з британського воєнного міністерства здійснити таку саму перевірку. Тому цей чоловік приїхав з дружиною на конгрес «Тріумф Царства» в 1955 році у Твікенемі (Англія). Він сказав, що побачив любов у кафетерії.

Десятиліттями охочі працівники з любов’ю готували поживні недорогі обіди для делегатів конгресу. Але це нелегке завдання вимагало великої кількості добровольців, котрі працювали багато години і навіть пропускали деякі частини програми, а бувало і всю програму. Під кінець 1970-х у багатьох країнах спростили розпорядок харчування на конгресах. Починаючи з 1995 року делегатів просять приносити на конгрес свою їжу. Тож тепер братам і сестрам не потрібно готувати їжу на конгресах і вони мають нагоду слухати духовну програму та спілкуватися з одновірцями *.

Як же дорожить Єгова тими братами і сестрами, які наполегливо служили своїм одновірцям! Дехто сумує за тими радісними днями, коли працював у кафетерії. Але одне певне: любов є головним «інгрідієнтом» наших конгресів (Ів. 13:34, 35).