За допомогою жорен зерно перемелювали на борошно, з якого випікали хліб. Цим щодня займалися жінки або слуги чи не в кожному домі. Гуркіт жорен був невід’ємною частиною життя у стародавні часи (Вихід 11:5; Єремії 25:10).

Археологічні знахідки зі стародавнього Єгипту допомагають уявити, як відбувався цей процес. Зерно висипали на злегка увігнутий камінь, який інколи називають сідлоподібним жорном. Потім той, хто приступав до роботи, ставав навколішки перед добре зафіксованим жорном, обіруч брався за менше верхнє жорно, або товкач, і, соваючи ним взад та вперед по нижньому жорну, молов зерно. Згідно з одним джерелом, верхні жорна зазвичай важили від 2 до 4 кілограмів. Таким каменем можна було навіть убити людину (Суддів 9:50—54).

Від виготовлення борошна залежав добробут кожної сім’ї. Тому Закон забороняв брати жорна в заставу. «Ніхто не має права брати в заставу жорна або верхній камінь жорен, бо тоді в заставу він візьме те, без чого неможливо жити»,— сказано в Повторення Закону 24:6.

У Біблії сказано, що Ісус перебуває «на лоні Батька» (Івана 1:18; примітка). Цей вислів вказує на те, що Ісус має прихильність Бога та близькі взаємини з ним. Ці слова нагадують звичай, за яким євреї сиділи під час споживання їжі.

За днів Ісуса євреї напівлежали на кушетках, розставлених довкола обіднього стола. Кожен, спираючись на лівий лікоть, лежав головою до стола. При цьому права рука залишалась вільною. Оскільки всі лежали на лівому боці, один біля одного, то «голова одного чоловіка була біля грудей того, хто лежав позаду,— згадується в одному джерелі,— тому він, так би мовити, перебував на його лоні».

Перебувати на лоні голови родини чи господаря бенкету вважалося великою честю. Коли Ісус востаннє відзначав Пасху зі своїми учнями, апостол Іван — «учень, якого Ісус любив», перебував на його лоні. Тому, «прихилившись до Ісусових грудей», Іван міг ставити йому запитання (Івана 13:23—25; 21:20)