ПЕРШ ніж Ісус піднявся на небо, він сказав своїм учням, що вони будуть його свідками «навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8). Як ранні християни могли виконати таке нелегке завдання?

Мартін Гудмен, професор Оксфордського університету, зазначає, що «на зорі Римської імперії з усіх релігійних груп, у тому числі юдеїв, християни вирізнялися місіонерським духом». Ісус подорожував з місця на місце, щоб виконувати своє служіння. Наслідуючи його приклад, правдиві християни розуміли, що поширення «доброї новини про Боже Царство» пов’язане з пошуком людей, які прагнуть знати біблійну правду (Луки 4:43). Це одна з причин того, чому християнський збір у першому столітті мав апостолів. Слово «апостол» стосується особи, яку послано, посланця (Марка 3:14). Ісус звелів своїм послідовникам: «Тож ідіть та робіть учнями людей з усіх народів» (Матв. 28:18—20).

Сьогодні серед нас на землі немає жодного з 12 апостолів Ісуса, але чимало служителів Єгови виявляють місіонерський дух. На запрошення розширити своє проповідницьке служіння вони відповідають: «Ось я! Пошли мене» (Ісаї 6:8). Деякі служителі, як-от тисячі випускників школи «Гілеад», переїхали в далекі країни. Інші переїхали в різні частини своєї країни. Багато хто вивчив іноземну мову, щоб допомагати іншомовному збору чи групі. Брати і сестри, які переїжджають туди, де є особлива потреба, або які вчать іноземну мову, не завжди мають найсприятливіші умови, і їм може бути нелегко. Щоб виявити свою  любов до Єгови і ближніх, їм необхідний був дух саможертовності. Ретельно все спланувавши, вони присвячують свій час, сили та засоби проповідуванню там, де більша потреба (Луки 14:28—30). Праця таких братів і сестер надзвичайно цінна.

Але обставини в усіх різні. Не кожен Свідок може переїхати туди, де є більша потреба, чи опанувати нову мову. Тож як нам виявляти місіонерський дух навіть у своєму зборі?

Християни в першому столітті мали місіонерський дух, однак більшість з них, найімовірніше, залишились у своєму рідному місті. Павло заохочував Тимофія: «Займайся працею проповідника доброї новини, старанно виконуй своє служіння» (2 Тим. 4:5). Слова Павла були актуальні тоді і є актуальними в наш час. Наказ проповідувати звістку про Царство і робити людей учнями стосується всіх християн, хоч би де вони жили. Крім того, чимало граней місіонерської праці можна застосувати у своєму зборі.

Наприклад, місіонер має пристосовуватися до нових обставин. В іншій країні для нього багато що може бути новим. А що сказати про нас, якщо ми не можемо переїхати туди, де більша потреба? Чи повинні ми дійти висновку, що знаємо все про територію нашого збору? Чи можемо ми знайти нові способи свідчити людям? Приміром, у 1940 році брати отримали заохочення кожного тижня один день присвячувати свідченню на вулиці. Чи міг би ти робити щось подібне? Чи ти вже служив зі стендами з літературою? Суть у тому, чи ти охоче використовуєш нові для тебе способи проповідування доброї новини.

Позитивне мислення допоможе нам з радістю та ревно виконувати служіння. Нерідко вісники, котрі з готовністю переїжджають туди, де більша потреба, або служать в іншомовному полі, є дуже досвідченими. Тому вони можуть бути благословенням для багатьох, скажімо, коли беруть провід у проповідницькому служінні. До того ж місіонери часто беруть провід у зборі, поки місцеві брати навчаться виконувати обов’язки.  Чи ти, як охрещений брат, прагнеш допомагати у зборі, охоче служачи одновірцям? (1 Тим. 3:1).

Крім ревної участі у проповідуванні і готовності виконувати обов’язки у зборі, існують інші сфери життя збору, в яких ми можемо допомагати. Кожен — молодий чи старший, чоловік чи жінка — може стати «опорою» для одновірців, які цього потребують (Кол. 4:11, прим.).

Щоб допомагати братам і сестрам, ми повинні добре їх знати. Біблія заохочує нас зважати одне на одного, коли збираємось разом (Євр. 10:24). Ці слова натякають, що ми, хоча й не втручаємося у чужі справи, маємо ближче знайомитися з одновірцями і намагатися зрозуміти їхні потреби. Вони можуть потребувати практичної, емоційної або духовної підтримки. Допомагати братам і сестрам — це обов’язок не лише старійшин і служителів збору. Щоправда, існують ситуації, коли було б особливо доречно, щоб саме ці брати надавали допомогу (Гал. 6:1). Все ж кожен з нас може допомагати стареньким братам і сестрам або цілим сім’ям, які стикаються з проблемами.

Приміром, Сальваторе через фінансову кризу був змушений продати свій бізнес, дім і велику частину родинного майна. Він хвилювався, як його сім’я все це переживе. Одна сім’я у зборі зрозуміла його ситуацію і надала фінансову допомогу. Ці друзі допомогли Сальваторе і його дружині знайти роботу. Вони протягом багатьох вечорів вислуховували і підбадьорювали сім’ю Сальваторе. Їхня дружба стала ще міцнішою і продовжується вже чимало років. Незважаючи на пережиті труднощі, обидві сім’ї тепер з радістю згадують час, який провели разом.

Для християн релігія — це не приватна справа. Як показав Ісус, нам необхідно допомагати іншим дізнаватися про чудові біблійні обіцянки. Чи маємо ми змогу переїхати, чи ні, ми намагаємося чинити добро всім. І багато доброго можна робити у своєму зборі (Гал. 6:10). Тоді ми будемо відчувати радість від того, що даємо, і приноситимемо «плід в усякому доброму ділі» (Кол. 1:10; Дії 20:35).