ЯКИЙ чіткий і зрозумілий заклик: «Вісники Царства у Великобританії, прокиньтесь!» («Інформатор» * за грудень 1937 року, лондонське видання). Один з підзаголовків звучав протверезно: «За десять років ніякого очевидного росту». На підтвердження цього на першій сторінці було поміщено звіт про служіння за період з 1928 по 1937 рік.

Чому проповідницьке служіння у Великобританії сповільнилось? Очевидно, збори опинилися в «застою», дотримуючись темпу, якого набрали багато років до того. Також філіал вирішив, що для цієї території достатньо лише приблизно 200 піонерів. Ці піонери проповідували на віддалених територіях, окремо від зборів. Отже, філіал повідомив тим, хто хотів розпочати піонерське служіння, що у Великобританії більше немає потреби в піонерах, і заохочував їх служити в інших країнах Європи. Слід зазначити, що багато піонерів залишили Великобританію і переїхали в інші країни, зокрема у Францію, незважаючи на незнання мови.

У статті в «Інформаторі» за 1937 рік була поставлена мета на 1938 рік: «Мільйон годин!» Цю мету можна було легко досягти, якби щомісяця вісники присвячували служінню 15 годин, а піонери — 110. У статті радилось організовувати групи вісників, які в певні дні проповідували б по п’ять годин. Крім того, заохочувалось робити повторні відвідини, особливо вечорами серед тижня.

Те, що знову робився наголос на служінні, зворушило багатьох. «Цей заклик до дії походив з усесвітнього центру, і більшість з нас його дуже потребувала. Зрештою він приніс чудові результати»,— розповіла Хілда Паджетт *. Сестра Волліс поділилася: «Порада проповідувати п’ять годин у день була чудовою! Хіба могло щось приносити більше радості, ніж цілі дні проводити у служінні Господу?.. Хоча іноді ми поверталися втомленими, але, безперечно, були щасливими». Молодий Стівен Міллер усвідомлював невідкладність нашої праці і відгукнувся на заклик. Оскільки він мав можливість проповідувати, то хотів її використати. Він пригадував, як групи вісників цілими днями проповідували, їздячи на велосипедах, і літніми вечорами включали людям записи промов. Вісники запопадливо брали участь в інформаційних маршах з плакатами і свідчили на вулиці з журналами.

В «Інформаторі» також був опублікований ще один заклик: «Потрібна тисячна армія піонерів!» Якщо говорити про територію для провідування, то тепер піонери більше не проповідували окремо від зборів, а співпрацювали разом з ними, підтримуючи і зміцнюючи їх. «Чимало братів  усвідомили, що їм необхідно стати піонерами.— згадує Джойс Елліс (дівоче прізвище Барбер).— Хоча тоді мені було тільки 13, я дуже хотіла служити піонеркою». Її мета здійснилася в липні 1940 року, коли вона мала 15 років. Пітер, який пізніше одружився з Джойс, почувши заклик: «Прокиньтесь!» — «почав роздумувати про піонерське служіння». У червні 1940 року, у віці 17 років, він поїхав велосипедом до Скарборо, яке лежало за 105 кілометрів, де розпочав своє піонерське служіння.

Серед таких саможертовних нових піонерів були Сірел і Кітті Джонсон. Вони вирішили продати свій будинок і майно, щоб утримувати себе в повночасному служінні. Сірел звільнився з роботи, і не минуло й місяця, як вони з дружиною були готові розпочати піонерське служіння. Він розповів: «Ми не мали жодних сумнівів і зробили це охоче та з радістю».

Кількість піонерів швидко зростала, тому відповідальні брати думали над тим, як підтримувати цю чимраз більшу армію проповідників. Джим Карр, зональний служитель (тепер це районний наглядач), у 1938 році послухався поради організувати в містах піонерські доми. Групи піонерів отримали заохочення жити й працювати разом і так заощаджувати кошти. У Шеффілді піонери винайняли великий будинок, за яким наглядав відповідальний брат. Місцевий збір пожертвував для них меблі і підтримував їх матеріально. Джим пригадував: «Кожен старався, як міг». У цьому будинку жило десять працьовитих піонерів, які мали хороші духовні звички. «Щодня під час сніданку піонери обговорювали денний вірш [і] після того йшли на свої території у різні частини міста».

Вісники, в тому числі піонери, відгукнулися на заклик присвятити проповідуванню мільйон годин у 1938 році. По суті, звіти показують, що зросли всі показники проповідницького служіння. Протягом п’яти років кількість вісників у Великобританії зросла майже втричі. Такий наголос на проповідуванні про Царство зміцнив служителів Єгови, щоб вони могли долати труднощі у роки війни, яка вибухнула незабаром.

У наші дні кількість піонерів у Великобританії знову зростає, тим часом як наближається Божа війна Армагеддон. За останні десять років кількість піонерів постійно збільшувалася, і в жовтні 2015 року їх було вже 13 224. Ці піонери повністю усвідомлюють, що повночасне служіння — це найкращий спосіб життя.