ТИМЧАСОМ як корабель наближався до затоки Белфаст-Лох, невелика група пасажирів милувалася з палуби зеленими пагорбами, залитими ранковим сонячним світлом. Це було в травні 1910 року. Серед пасажирів був Чарлз Тейз Рассел, який уп’яте подорожував до Ірландії. Перед ним невиразно вимальовувались обриси двох велетенських лайнерів, які тоді ще будувалися,— злощасного «Титаніка» і його близнюка «Олімпіка» *. На причалі за судноверф’ю стояло з десяток Дослідників Біблії, чекаючи на прибуття корабля.

Приблизно за 20 років до того брат Рассел думав, як найліпше поширювати добру новину по цілому світі, і вирішив здійснити кілька подорожей за межі Америки. Свою першу подорож він почав у липні 1891 року з Ірландії. Наближаючись до узбережжя Квінстауна на судні «Сіті оф Чикаго», він споглядав захід сонця. Можливо, він при цьому згадував, як його батьки описували свою батьківщину. Мандруючи гарними містами й мальовничими селами, брат Рассел і ті, хто його супроводжував, зрозуміли, що поля тут «готові до жнив».

Брат Рассел відвідував Ірландію сім разів. Промови, які він виголошував під час своєї першої подорожі, викликали неабияке зацікавлення. Тому під час наступних подорожей послухати його приходили сотні, а деколи тисячі людей. У травні 1903 року брат Рассел вдруге приїхав в Ірландію. Оголошення про публічні зібрання в Белфасті та Дубліні друкувалися в місцевих газетах. Рассел пригадував, що присутні дуже уважно слухали промову «Обіцянка, затверджена клятвою», в якій йшлося про віру Авраама і майбутні благословення для людства.

Оскільки в Ірландії багато людей зацікавилося правдою, Рассел вирішив відвідати цю країну під час своєї третьої подорожі Європою. Одного квітневого ранку 1908 року на причалі в Белфасті його зустріло п’ятеро братів. Публічну промову за назвою «Падіння імперії Сатани» того вечора прийшло послухати «приблизно 300 мислячих людей». Одного опонента, який був серед присутніх, швидко обеззброїло вміле використання біблійних віршів. У Дубліні на промову прийшов наполегливіший противник — містер О’Коннор, секретар Християнської асоціації молодих людей. Він намагався підбурити більш ніж 1000 присутніх проти Дослідників Біблії.

Перенесімося в минуле і уявімо, що могло відбуватися того вечора. Людина, яка хотіла знайти біблійну правду, вирішує прийти на публічну промову, про яку писалося в газеті «Айріш таймс». Їй ледве вдається знайти місце в переповненому залі. Вона зосереджено  слухає сивоволосого промовця з бородою, одягненого в довге чорне пальто. Виголошуючи промову, він ходить по сцені, жваво жестикулює, вміло пов’язує між собою біблійні вірші і доносить у вуха цієї людини розуміння біблійних істин. Навіть без звукопідсилювальної апаратури голос промовця добре чути в усіх куточках залу. Він півтори години утримує увагу аудиторії. Потім, під час обговорення у формі запитань і відповідей, О’Коннор і його друзі ставлять під сумнів слова промовця, але той за допомогою Біблії обґрунтовує все сказане. Присутні підтримують його своїми оплесками. Коли дискусія вщухає, людина, яка хотіла знайти біблійну правду, підходить до братів, щоб дізнатися більше. Згідно з розповідями очевидців, багато хто пізнав правду таким чином.

У травні 1909 року брат Рассел відплив з Нью-Йорка на кораблі «Мавританія» у свою четверту подорож. Він узяв із собою стенографіста, брата Хантсінгера. Тож під час цієї подорожі океаном він міг диктувати йому статті для «Вартової Башти». У Белфасті публічну промову брата Рассела слухало 450 осіб. Приблизно 100 з них стояли, тому що не було місця.

П’ята подорож, згадана на початку, не відрізнялася від попередніх. Після публічної промови в Дубліні відомий теолог, якого привів О’Коннор, отримав біблійні відповіді на свої запитання. Усі присутні були в захваті. Наступного дня брати сіли на швидке поштове судно до Ліверпуля, а потім на кораблі «Лузітанія» відплили до Нью-Йорка *.

Під час шостої та сьомої подорожей брат Рассел також виголошував публічні промови. Навесні 1911 року разом з двадцятьма Дослідниками Біблії у Белфасті промову «Потойбічне життя» послухало 2000 осіб. У Дубліні на промову прийшов О’Коннор разом з іншим священнослужителем, який ставив запитання. Почувши біблійні відповіді, присутні плескали в долоні. Восени цього ж року Рассел виголошував промови і в інших містах. Послухати їх приходила велика кількість людей. О’Коннор і сотня хуліганів намагалися перешкодити проведенню ще одного зібрання в Дубліні, але присутні з запалом підтримували промовця.

Хоча публічні промови в той час виголошував переважно брат Рассел, він розумів, що «немає незамінних людей», оскільки «це праця не людини, а Бога». Публічні промови, на які запрошували всіх бажаючих, були чудовою нагодою висвітлювати біблійні істини. Вони лягли в основу наших публічних зібрань. Завдяки публічним промовам поширювалася добра новина і з’являлися збори в багатьох містах Ірландії. (З нашого архіву у Великобританії.)