Можна зробити висновок, що Ісус став Первосвящеником під час свого хрещення у 29 році н. е. Які для цього є підстави? Коли Ісус охрестився, він, образно кажучи, поклав своє життя на жертовник Божої «волі» (Гал. 1:4; Євр. 10:5—10). Отже, цей символічний жертовник існує з часу Ісусового хрещення. Оскільки жертовник є невід’ємною частиною храму, логічно, що величний духовний храм — запроваджений Єговою устрій для чистого поклоніння, в основі якого лежить викупна жертва,— теж мав існувати з часу Ісусового хрещення (Матв. 3:16, 17; Євр. 5:4—6).

Якщо існував величний духовний храм, у ньому мав служити Первосвященик. Щоб виконувати обов’язки Первосвященика, Ісуса було помазано «святим духом та силою» (Дії 10:37, 38; Марка 1:9—11). Але звідки ми знаємо, що Ісус був призначений Первосвящеником до його смерті і воскресіння? Вагомий доказ цього ми побачимо, розглянувши приклад Аарона та його наступників, які служили первосвящениками в часи Мойсеєвого закону.

Відповідно до Мойсеєвого закону, лише первосвященик міг входити у Найсвятіше святого намету, а пізніше храму. Найсвятіше було відділене від Святого завісою. Первосвященик заходив за завісу тільки в День примирення (Євр. 9:1—3, 6, 7). Перш ніж Аарон і його наступники могли ввійти за буквальну «завісу» святого намету, вони мали бути помазаними як первосвященики. Подібно й Ісус мав бути призначений Первосвящеником величного духовного храму Єгови ще до того, як він помер і ввійшов до небесного життя «через завісу, тобто його тіло» (Євр. 10:20). Тому апостол Павло говорить, що Ісус з’явився як «первосвященик», а потім «увійшов у величніший і досконаліший намет, нерукотворний» і «в саме небо» (Євр. 9:11, 24).

Для того щоб нова угода набула чинності, мали виконатися три умови: 1) Ісус мав з’явитися перед Єговою на небі, 2) Ісус мав передати в руки Єгови своє право на вічне людське життя і 3) Єгова мав прийняти Ісусову жертву.

У Біблії не сказано, коли саме Єгова прийняв від Ісуса плату за наші гріхи. Тому ми не можемо точно сказати, коли нова угода набула чинності. Однак ми знаємо, що Ісус піднявся в небо за десять днів до П’ятидесятниці (Дії 1:3). У межах цього короткого періоду він приніс Єгові свою жертву, і Єгова її прийняв (Євр. 9:12). Видимим доказом того, що нова угода набула чинності, стали події, які відбулися під час П’ятидесятниці (Дії 2:1—4, 32, 33). Очевидно, що на той момент нова угода вже діяла.

Отже, нова угода набула чинності після того, як Єгова прийняв Ісусову жертву і долучив до цієї угоди помазанців. Посередником нової угоди став Первосвященик Ісус (Євр. 7:25; 8:1—3, 6; 9:13—15).