ЧИМАЛО братів і сестер, які колись поїхали в багатші країни в пошуках кращого життя, пізніше повернулися на батьківщину. Любов до Єгови і до ближнього спонукала їх переїхати туди, де є більша потреба у вісниках Царства (Матв. 22:37—39). На які жертви вони пішли і які благословення отримали? Розгляньмо приклад братів і сестер з Камеруну, країни на заході центральної Африки.

У 1998 році брат на ім’я Онесім емігрував з рідного Камеруну. Він прожив за кордоном 14 років. Якось на зібранні він почув приклад, що стосувався проповідування. Промовець сказав: «Двоє друзів рибалять в різних місцях. В одного клює, а в другого не дуже. Хіба другий не перейде туди, де ловить перший?»

Цей приклад змусив Онесіма задуматися, чи не варто йому повернутись в Камерун і допомогти місцевим вісникам, адже в цій країні духовна риболовля у розпалі. Все ж він переживав, чи вдасться йому після стількох років пристосуватися до життя в рідній країні. Тому спочатку Онесім приїхав у Камерун на півроку. А в 2012 році він переїхав на постійно.

Онесім розповідає: «Я мав призвичаїтися до жаркого клімату і нових умов життя. Я також мав знову звикати до твердих лавок у Залі Царства. Але чим більше я зосереджувався на програмі,— каже він з усмішкою,— тим менше згадував про м’які крісла».

У 2013 році Онесім одружився з Жеральдін, яка повернулася в Камерун, проживши дев’ять років у Франції. Які благословення отримала ця пара завдяки тому, що зосередилась на теократичних справах? Онесім каже: «Ми закінчили Школу для проповідників Царства і тепер служимо в Бетелі. За останній рік у нашому зборі охрестилося аж 20 зацікавлених! Я бачу, що територія, де я тепер служу,— справді рибне місце» (Марка 1:17, 18). Жеральдін додає: «Я навіть не уявляла, що отримаю тут стільки благословень!»

Джудіт переїхала в Сполучені Штати, але дуже хотіла розширити своє служіння. Вона розповідає: «Кожного разу, коли я приїжджала до родичів у Камерун, я починала кілька біблійних вивчень. І коли треба було повертатися в Штати, я плакала, бо не хотіла залишати своїх зацікавлених». Але Джудіт не наважувалась на переїзд в рідну країну. Вона мала високооплачувану роботу, завдяки якій могла покривати  витрати на лікування батька в Камеруні. Все ж Джудіт поклалася на Єгову і переїхала. Вона визнає, що їй бракувало деяких зручностей, які вона мала в розвиненій країні. Джудіт молилася до Єгови, щоб він допоміг їй пристосуватися. Вона побачила відповідь на свою молитву, коли її підтримав районний наглядач з дружиною.

Озираючись назад, Джудіт каже: «Лише за три роки в мене з’явилося четверо духовних дітей. Це принесло мені велику радість». Пізніше Джудіт служила спеціальною піонеркою, а тепер вона і її чоловік Сем-Кастель виконують районне служіння. А як же лікування батька Джудіт? Вона та її рідні знайшли лікарню за кордоном, яка погодилась безкоштовно його прооперувати. На щастя, операція пройшла успішно.

Брат на ім’я Віктор переїхав у Канаду. Стаття про вищу освіту, яку він прочитав у «Вартовій башті», змусила його задуматися. Він кинув університет і вирішив здобути професійну освіту. Віктор каже: «Це дозволило мені швидше піти на роботу і здійснити свою мрію — почати служити піонером». Пізніше він одружився з Каролін, і разом вони відвідали Камерун. Під час екскурсії в Бетелі їх заохотили подумати про переїзд в Камерун. Віктор розповідає: «В Канаді нас нічого не тримало, і, оскільки ми вели просте життя, нам було легко відгукнутися на запрошення». Хоча у Каролін були деякі проблеми зі здоров’ям, вони переїхали.

Віктор і Каролін служили сталими піонерами і допомагали задовольняти духовну спрагу багатьом людям у своїй території. Якийсь час вони жили на заощадження. Потім вони поїхали на кілька місяців до Канади, щоб заробити грошей і далі продовжувати піонерське служіння в Камеруні. Які благословення отримало це подружжя? Вони закінчили Школу для проповідників Царства, були спеціальними піонерами, а тепер є служителями на будівництві теократичних споруд. Віктор каже: «Тільки коли ми вийшли за межі нашої зони комфорту, ми побачили, як Єгова нас підтримує».

У 2002 році Ален, який тоді навчався в університеті в Німеччині, прочитав буклет «Молоді люди! Які цілі ви ставите у своєму житті?». Цей буклет спонукав його поставити перед собою нові цілі. У 2006 році його запросили в Школу удосконалення служіння, а після того призначили в його рідну країну, Камерун.

У Камеруні Ален знайшов роботу з неповною зайнятістю. Пізніше у нього з’явилася більш оплачувана робота, але він переживав, що вона не дозволить йому приділяти достатньо часу служінню. Тож, коли Алену запропонували служити спеціальним піонером, він з радістю погодився. Його роботодавець не хотів втрачати такого працівника і навіть був готовий підняти йому зарплату. Проте Ален не змінив свого рішення. Згодом він одружився зі Стефані, яка не один рік жила у Франції. З якими труднощами вона стикнулася, коли переїхала в Камерун?

Стефані говорить: «У мене з’явилося кілька недуг та алергії. Але я змогла підібрати хороше лікування, і тепер вони мені не так дошкуляють». Витривалість Алена  і Стефані була винагороджена. Ален розповідає: «Якось ми поїхали проповідувати у віддалене село, що називається Кате, і знайшли там кількох людей, які хотіли вивчати Біблію. Ми проводили з ними вивчення по телефону. Зрештою двоє учнів охрестилося, і в тому селі була сформована група». Стефані додає: «Немає більшої радості, ніж допомагати людям пізнати Єгову і присвятитися йому. Служачи тут, ми відчували цю радість багато разів». Тепер Ален і Стефані виконують районне служіння.

Жизель охрестилася в Італії, де навчалася в медичному університеті. З нею вивчало Біблію подружжя піонерів. Їй дуже подобалося, що вони вели просте життя. Жизель хотіла робити більше в служінні, тож під кінець свого навчання в університеті вона почала служити сталим піонером.

Жизель думала про те, щоб повернутися в Камерун і розширити служіння, але в неї були деякі побоювання. Вона каже: «Мені треба було відмовитися від права на проживання в Італії і залишити своїх друзів та родичів». Все ж у травні 2016 року Жизель повернулася в Камерун. Через деякий час вона вийшла заміж за Ліонса, і камерунський філіал порадив їм переїхати в місто Айос, де є велика потреба у вісниках Царства.

Як їм жилося в Айосі? Жизель розповідає: «Часто у нас тижнями не було світла і ми не могли зарядити мобільні телефони, тож ми рідко ними користувалися. Я навчилася готувати на дровах. По воду ми ходили ввечері з ліхтариками і тачками, коли біля джерела вже не було людей». Що допомагало цьому подружжю не опускати рук в тих складних умовах? Жизель пригадує: «Єгова давав нам свій дух, ми з чоловіком підтримували одне одного, а наші друзі та рідні час від часу допомагали нам морально і матеріально. Завдяки цьому ми подолали всі труднощі».

Чи вона шкодує, що повернулася в рідну країну? «Ані трохи! — говорить Жизель.— Спочатку нам з чоловіком було нелегко і часом нас охоплювало знеохочення. Але коли ми все подолали, то зрозуміли, що ми зробили саме те, що мали зробити. Ми довіряємо Єгові і відчуваємо, що тепер він до нас близький, як ніколи». Ліонс і Жизель закінчили Школу для проповідників Царства і тепер служать тимчасовими спеціальними піонерами.

Подібно, як рибалка готовий багато чого знести заради хорошого улову, ті, хто повертається в рідну країну, охоче ідуть на жертви, щоб допомагати людям, спраглим правди про Царство. Єгова, безперечно, з прихильністю пам’ятає цих працьовитих вісників за їхню любов, яку вони виявляють до його імені (Неем. 5:19; Євр. 6:10). Можливо, ти живеш за кордоном і в тебе на батьківщині є потреба у вісниках Царства. Чи ти міг би повернутися у свою країну? Якщо ти це зробиш, то на тебе чекають рясні благословення! (Присл. 10:22).