Я народився 1983 року. Спочатку я був звичайною дитиною, а в 10 років мене стали мучити сильні болі у всьому тілі. Десь через два роки одного ранку я прокинувся і не зміг поворухнутися. Я спробував порухати ногами, але вони мене не слухались. З того дня я вже ніколи не ходив. Також через хворобу я перестав рости. Сьогодні я такого ж зросту, як дитина.

Після того як я перестав ходити, я зовсім не виходив з дому. Минуло кілька місяців, і одного дня до нас завітали дві жінки — Свідки Єгови. Зазвичай, коли до нас хтось приходив, я ховався, але того дня мені захотілося поговорити з тими жінками. Вони розповідали про Рай, і я пригадав собі те, що чув приблизно в п’ять років. У той час місіонер на ім’я Джетро, який жив у Суринамі, раз на місяць приїжджав до нас у село і проводив вивчення Біблії з моїм татом. Джетро був такий добрий до мене. Я дуже його любив. Крім того, мої дідусь з бабусею іноді брали мене на зібрання Свідків Єгови, які проводились у нашому селі. Тож коли Флоренс, одна з тих двох жінок, запропонувала мені більше дізнатися з Біблії, я погодився.

Наступного разу Флоренс прийшла зі своїм чоловіком Джастесом, і вони почали вивчати зі мною Біблію. Помітивши, що я не вмію читати, вони мене навчили. Невдовзі я вже читав самостійно. Одного дня Джастес і Флоренс сказали мені, що їх призначили служити в Суринам. На жаль, в Оріллі не було нікого, хто міг би продовжити зі мною вивчення. Але Єгова про мене пам’ятав.

Через деякий час в Оріллу приїхав піонер на ім’я Флойд і, проповідуючи від хатини до хатини, знайшов мене. Коли він запропонував мені вивчення Біблії, я усміхнувся. «Чому ти усміхаєшся?» — запитав він. Я розказав йому, що вже пройшов брошуру «Чого Бог вимагає від нас?» і почав вивчати книжку «Знання, яке веде до вічного життя» *. Також я розповів, чому моє вивчення припинилося. З Флойдом я закінчив книжку «Знання», але потім його також призначили в іншу місцевість. Я знову залишився без вчителя.

Однак у 2004 році в Оріллу призначили двох спеціальних піонерів, Гренвілла  і Джошуа. Вони проповідували від хатини до хатини і знайшли мене. Коли Гренвілл і Джошуа запитали, чи я хочу вивчати Біблію, я усміхнувся. Я попросив їх вивчати зі мною книжку «Знання» з самого початку. Мені було цікаво, чи вони навчатимуть мене того самого, що й мої попередні вчителі. Гренвілл сказав, що в нашому селі проводяться зібрання. Хоч я майже 10 років не виходив з дому, мені захотілося піти. Тож Гренвілл зайшов за мною, посадив мене в інвалідний візок і повіз до Залу Царства.

Минуло трохи часу, і Гренвілл заохотив мене записатися у Школу теократичного служіння. Він сказав: «Ти не можеш ходити, але можеш говорити. Одного дня ти виголосиш публічну промову. Обов’язково виголосиш!» Його слова додали мені впевненості.

Я почав проповідувати разом з Гренвіллом. Дороги у нашому селі ґрунтові, і багато з них мають стільки ям, що по них неможливо пересуватися візком. Тож я попросив Гренвілла возити мене в тачці. Таке пристосування працювало дуже добре. У квітні 2005 року я охрестився. Брати надали мені необхідне навчання, і невдовзі я вже відповідав за літературу збору та звукопідсилювальну апаратуру в Залі Царства.

На жаль, 2007 року помер мій батько — він вийшов на човні в океан, і з ним стався нещасний випадок. Це було сильне потрясіння для нашої сім’ї. Нас дуже підтримав Гренвілл. Він молився з нами і читав нам підбадьорливі уривки з Біблії. Через два роки сталася інша трагедія — Гренвілл потонув, коли плив човном.

Наш маленький, убитий горем збір залишився без старійшин і лише з одним служителем збору. Загибель Гренвілла завдала мені сильного болю, адже я втратив любого друга. Він завжди дбав про мої фізичні та духовні потреби. На першому зібранні після його смерті я мав читати абзаци під час вивчення «Вартової башти». Я прочитав тільки перших два і почав плакати. Я ніяк не міг зупинитися, тож мені довелося зійти зі сцени.

Мій настрій трохи поліпшився, коли нам в Оріллі стали допомагати брати з іншого збору. Крім того, філіал призначив у наш збір спеціального піонера на ім’я Коджо. Я також дуже зрадів, коли моя мама і молодший брат почали вивчати Біблію, а згодом охрестились. Пізніше, у березні 2015 року, мене призначили служителем збору. Через деякий час я виголосив свою першу публічну промову. У той день я з радістю і водночас зі сльозами пригадав слова Гренвілла, який колись сказав мені: «Одного дня ти виголосиш публічну промову. Обов’язково виголосиш!»

З програм JW Broadcasting^® я дізнався про братів і сестер, які мають обмеження, подібні до моїх. Попри це вони ведуть повноцінне радісне життя. Я теж все ще можу дещо робити. Я дуже хотів віддавати Єгові всі свої сили, тому вирішив служити сталим піонером. У вересні 2019 року мене чекала приємна несподіванка — я був призначений старійшиною нашого збору, в якому служить приблизно 40 вісників.

Я дуже вдячний усім дорогим братам і сестрам, які вивчали зі мною і допомагали мені в служінні. А понад усе я вдячний Єгові, який завжди про мене пам’ятав.