Та страшна ніч перевернула все моє життя, адже відтоді почалися мої пошуки Бога. Як я тоді вижив? Дозвольте, я розповім про це пізніше. А зараз хочу розказати вам про своє дитинство і про те, чому я захотів більше дізнатись про Бога.

Я народився 1937 року в Генені, шахтарському містечку на півночі Франції. Мій тато важко працював на вугільній шахті і навчив мене теж бути працьовитим. Також тато навчив мене ненавидіти несправедливість. Він не міг мовчати, коли бачив, в яких небезпечних умовах працюють шахтарі і як нечесно з ними поводяться. Тому тато приєднувався до різних організацій, які боролись за права шахтарів, і брав участь у страйках. А ще тата дуже ображало лицемірство, яке він бачив серед місцевих священиків. Багато з них жили заможно, але все одно просили їжу і гроші у шахтарів, які ледве зводили кінці з кінцями. Для тата поведінка священиків була настільки огидною, що він не тільки не вважав за потрібне  давати мені релігійне виховання, а й взагалі не розмовляв зі мною про Бога.

З віком я теж почав ненавидіти несправедливість, особливо упередження, з яким деякі французи ставились до іноземців. Я не раз грав у футбол з дітьми іммігрантів, і мені дуже подобалось їхнє товариство. До того ж моя мама була полька, а не француженка. Тому я дуже хотів, щоб люди різних національностей і рас жили в мирі та без упередження.

У 1957 році мене забрали в армію. Ось так я опинився в горах Алжиру тієї темної страшної ночі. Коли я в розпачі вигукнув: «Боже, врятуй мене!» — то несподівано побачив перед собою не ворожого солдата, а звичайного дикого осла. Я ніби вдруге народився на світ! Та ніч, і взагалі війна, змусила мене серйозно задуматись над сенсом життя. Я запитував себе: «Для чого ми живемо? Чи Бог цікавиться нами? Чи колись настане справжній мир?»

Коли мені дали відпустку, я поїхав до батьків і там зустрів Свідка Єгови. Він дав мені Біблію, і я почав її читати, коли повернувся до Алжиру. Мене глибоко вразили слова з Об’явлення 21:3, 4, де сказано: «Ось намет Бога з людьми... Він витре кожну сльозу з їхніх очей, і вже не буде ні смерті, ні жалоби, ні голосіння, ні болю». Раніше я ніколи такого не чув, тому задумався: «Невже це правда? Невже колись так буде?» У той час я майже нічого не знав ні про Бога, ні про Біблію.

У 1959 році я повернувся з армії і познайомився з Франсуа, Свідком Єгови, який навчив мене багатьох біблійних істин. Наприклад, він показав мені у Біблії, що Бог має ім’я — Єгова (Пс. 83:18). Також Франсуа пояснив, що Єгова встановить на землі справедливість, перетворить її у рай і виконає слова з Об’явлення 21:3, 4.

Те, що я дізнався з Біблії, було дуже логічним і торкнулося мого серця. Але водночас я дуже розізлився на священиків і хотів перед усіма їх викривати, бо вони не вчили правди з Біблії. Я поводився так, як мене навчив тато, і хотів відразу боротися з несправедливістю. А ще я зовсім не вмів чекати.

Франсуа та інші Свідки Єгови, з якими я подружився, допомогли мені взяти себе в руки. Вони пояснили, що ми як християни не повинні судити інших, а, навпаки, допомагати їм, розповідаючи добру новину про Боже Царство. Так робив Ісус, і так він наказав робити своїм послідовникам (Матв. 24:14; Луки 4:43). Також я мусив навчитися розмовляти з людьми лагідно і тактовно, навіть якщо наші погляди розходились, адже Біблія каже: «Рабові ж Господньому не потрібно сваритися. Навпаки, він має бути з усіма люб’язний» (2 Тим. 2:24).

Я працював над собою, змінився і у 1959 році на районному конгресі охрестився,  ставши Свідком Єгови. Там я зустрів Анжель, молоду сестру, яка мені дуже сподобалась. Я почав ходити на зібрання збору, до якого вона належала, і в 1960 році ми одружилися. Вона надзвичайна жінка, чудова дружина і дорогоцінний подарунок від Єгови (Присл. 19:14).

За роки служіння Єгові я дуже багато навчився від мудрих зрілих братів. Але найбільше мені запам’ятався такий урок: щоб успішно справитися з будь-яким складним завданням, треба бути смиренним і радитися з іншими, бо у Прислів’я 15:22 сказано: «Коли багато порадників — [плани] здійснюються».

У 1964 році я почав розуміти, наскільки мудра ця біблійна порада. Того року мене призначили районним наглядачем і я почав відвідувати збори, щоб підбадьорювати братів та сестер і допомагати їм наближатись до Єгови. Але я був молодим та недосвідченим і, звичайно, у свої 27 робив помилки і сам на них вчився. Та найбільше я вчився від зрілих, досвідчених порадників.

Розкажу один випадок. Коли я закінчував візит до одного збору в Парижі, до мене підійшов духовно зрілий брат і запитав, чи можна поговорити зі мною наодинці. Я відповів: «Звичайно!»

Брат запитав: «Луї, коли лікар приходить в дім, кого в першу чергу він хоче побачити?»

«Ну того, хто хворий»,— відповів я.

Брат сказав: «Правильно. Але я помітив, що більшість часу ти проводиш з духовно здоровими, наприклад з наглядачем збору. А в нашому зборі є багато братів і сестер, яким потрібна допомога, наприклад, новенькі, сором’язливі або пригнічені. Вони були б дуже вдячні, якби ти приділив їм трохи часу або навіть прийшов до них на обід».

Порада цього щирого брата була дуже вчасна і цінна. Мене глибоко вразила його любов до овець Єгови. Тому я переступив через свою гордість і зразу почав робити так, як він сказав. Я дуже вдячний Єгові за таких братів!

У 1969 і 1973 роках я був наглядачем відділу харчування на двох міжнародних конгресах  у містечку Коломб біля Парижа. На другому конгресі потрібно було годувати аж 60 тисяч людей протягом п’яти днів! Коли я отримав це доручення, то, м’яко кажучи, був у відчаї і не знав, що робити. Але мені знову допомогли слова з Прислів’я 15:22, де сказано радитися з іншими. Я попросив допомоги у духовно зрілих братів, які мали досвід у сфері харчування. Це були м’ясники, фермери, кухарі і ті, хто займався закупівлею товарів. Разом нам вдалось успішно справитися з цим неймовірно складним завданням.

У 1973 році мене з дружиною запросили у французький Бетель. Перше завдання, яке я там отримав, знову було дуже складним. Я мав організувати доставку літератури братам у Камеруні, африканській країні, де з 1970 по 1993 роки діяльність нашої організації була під забороною. Я знову розгубився і не знав, що робити. Наглядач французького філіалу, мабуть, помітив це і з теплотою сказав: «Наші брати в Камеруні дуже голодують духовно. Давай їх нагодуємо». І ми їх нагодували.

Для цього я кілька разів їздив у країни, які межують з Камеруном, і там зустрічався зі старійшинами з Камеруну. Ці мужні і розсудливі чоловіки підказали, як можна регулярно доставляти літературу в їхню країну. І Єгова благословив наші зусилля! Протягом 20 років брати і сестри у цій країні не пропустили жодного номера «Вартової башти» і посібника для зібрання, який тоді називався «Наша служба Царства».

Як тільки ми почали зустрічатися, я помітив, що Анжель має близькі стосунки з Єговою. А після одруження я ще більше в цьому переконався. Наприклад, увечері того ж дня, коли ми одружились, вона попросила мене помолитися до Єгови і сказати, що,  як сім’я, ми хочемо робити у служінні йому якомога більше. І Єгова вислухав цю молитву.

Анжель також допомогла мені більше покладатися на Єгову. Наприклад, коли в 1973 році нас запросили служити в Бетелі, я вагався, бо дуже любив роз’їзне служіння. Але Анжель нагадала мені дещо важливе. Вона запитала: «Якщо ми присвятили життя Єгові, то хіба не повинні робити все, що просить його організація?» (Євр. 13:17). Я просто не міг не погодитись! І ми поїхали в Бетель. Моя дружина мудра, розсудлива і щиро любить Єгову. Завдяки таким прекрасним рисам наш шлюб завжди був міцним і ми приймали мудрі рішення.

Минуло багато років, і ми вже не молоді. Та Анжель і далі залишається чудовою дружиною і завжди мене підтримує. Наприклад, ми хотіли вчитися у теократичних школах, але багато з них проводяться англійською мовою, тому ми почали наполегливо працювати над своєю англійською. Ми навіть перейшли в англійській збір, хоча тоді нам вже було далеко за 70. Як член комітету філіалу, я мав багато обов’язків, тому було непросто знаходити час на вивчення іншої мови. Але ми з Анжель дуже підтримували одне одного. Тепер нам за 80, та ми не опустили рук і далі готуємося до зібрань двома мовами: англійською і французькою. Також ми стараємося бути активними на зібраннях і якомога частіше проповідувати зі своїм збором. І Єгова благословляє наші зусилля у вивченні англійської.

Одним з особливих благословень було те, що нас з Анжель у 2017 році запросили на навчання у Школі для членів комітету філіалу та їхніх дружин, яка проходила в Освітньому центрі Товариства «Вартова башта», що в Паттерсоні (штат Нью-Йорк).

Єгова — Величний Учитель, тому не дивно, що його служителі — і молоді, і літні — отримують найкраще навчання (Ісаї 30:20; Повт. 4:5—8). Я переконався, що хлопці і дівчата, які вчаться у Єгови і досвідчених братів та сестер, швидко ростуть духовно, приймають мудрі рішення і потім віддано йому служать. Недарма у Прислів’я 9:9 сказано: «Навчи мудрого, і він стане мудрішим. Дай знання праведному, і він його примножить».

Іноді я думками повертаюся в ту темну страшну ніч в горах Алжиру. Тоді, 60 років тому, я й уявити не міг, яке щасливе життя чекає мене попереду! Я так багато навчився від інших! Єгова подарував нам з Анжель прекрасне і змістовне життя, тому ми ніколи не перестанемо вчитися від нашого небесного Батька і мудрих, досвідчених братів та сестер, які його люблять!