1. Якої честі ми удостоєні і що нам приносить велику радість?

ЯКА ж це честь бути Свідками Єгови! Ми живемо згідно з цією назвою, беручи участь у праці проповідування і підготовки учнів. Ми дуже тішимося, коли нам вдається допомогти тим, хто «схильний прийняти правду», стати віруючими (Дії 13:48). Нас переповнюють такі ж почуття, як в Ісуса, який «надзвичайно зрадів», коли його учні повернулися після успішної проповідницької кампанії (Луки 10:1, 17, 21).

2. Як ми показуємо, що серйозно ставимось до служіння?

² Ми серйозно ставимося до свого служіння. Апостол Павло заохотив Тимофія: «Постійно пильнуй за собою і за тим, як навчаєш,— і додав: — Роблячи так, ти врятуєш і себе, і тих, хто тебе слухає» (1 Тим. 4:16). Тож, як бачимо, йдеться про життя людей. Постійно пильнувати за собою означає завжди поводитись так, щоб прославляти Єгову і бути гідними доброї новини, яку проповідуємо (Філ. 1:27). Ми це робимо тому, що є підданими Божого Царства. Ми пильнуємо за тим, як навчаємо, коли ретельно готуємось до служіння і просимо Єгову, щоб він поблагословив наші зусилля.

3. Як люди можуть реагувати на звістку про Царство? Наведіть приклад.

³ Але навіть якщо ми докладаємо всіх зусиль, люди в нашій території можуть не відгукуватися на звістку про Царство. Розгляньмо приклад брата Ґеорґа Ліндала, який служив в Ісландії і з 1929-го по 1947-й роки був єдиним проповідником у цій країні. Брат Ліндал розповсюдив  тисячі публікацій, але ніхто так і не прийняв правду. Він писав: «Здається, що декотрі пішли проти правди, але більшість людей залишаються цілковито байдужими». Потім йому на допомогу призначили місіонерів — випускників школи «Гілеад». Але навіть їм довелося ще дев’ять років трудитися, щоб побачити, як охрещуються перші мешканці острова *.

4. Які почуття можуть в нас з’являтися, коли люди не хочуть вивчати з нами Біблію?

⁴ Звичайно, нас засмучує те, що люди не хочуть вивчати з нами Біблію. В нас можуть з’являтися такі ж почуття, як у Павла — його серце було «сповнене великої журби та невпинного болю», через те що юдейський народ не визнав Ісуса Месією (Рим. 9:1—3). Можливо, попри всі ваші зусилля і молитви людина, з якою ви вивчаєте Біблію, не робить змін, і ви бачите, що вам доведеться припинити вивчення. А що, коли жоден з ваших учнів так і не охрестився? Чи це означає, що ви не вмієте проповідувати і що Єгова не благословляє вашого служіння? У цій статті ми дамо відповіді на два запитання: 1) Чим вимірюється успіх нашого служіння? 2) Що допоможе нам не знеохочуватися?

5. Чому ми не завжди досягаємо бажаних результатів у служінні Єгові?

⁵ У Біблії сказано, що той, хто виконує Божу волю, «матиме успіх у всьому, що робить» (Пс. 1:3). Але це не означає, що в служінні Єгові ми завжди досягатимемо бажаних результатів. Чому? Бо ми недосконалі і живемо в недосконалому світі, через що наше життя сповнене проблем (Йова 14:1). Крім того, наші противники іноді забороняють нам відкрито проповідувати (1 Кор. 16:9; 1 Фес. 2:18). Що бере до уваги Єгова, коли оцінює, наскільки успішним є наше служіння? Щоб відповісти на це запитання, розгляньмо деякі біблійні принципи.

6. Яке служіння Єгова вважає успішним?

⁶ Єгова звертає увагу на наші зусилля і витривалість. Бог вважає наше служіння успішним, якщо ми виконуємо його старанно і з любов’ю, незалежно від того, як відгукуються люди. Павло писав: «Не є Бог неправедний, щоб забути вашу працю і любов, яку ви виявляли до його імені, служачи святим як раніше, так і тепер» (Євр. 6:10). Єгова пам’ятає вашу любов і зусилля, навіть якщо вони не принесли позитивних результатів. Тож, як писав Павло коринфянам, «ваш труд у служінні  Господу не марний», навіть якщо ви не досягли того, чого хотіли (1 Кор. 15:58).

7. Чого ми вчимося з того, що апостол Павло писав про своє служіння?

⁷ Апостол Павло був видатним місіонером, який засновував збори в багатьох містах. Коли ж він був змушений доводити, що є хорошим служителем Христа, то не хвалився тим, скільком людям допоміг пізнати правду. Спростовуючи закиди чоловіків, які над ним звеличувалися, Павло писав: «Я більше трудився [ніж вони]» (2 Кор. 11:23). Як і Павло, пам’ятаймо, що найбільше Єгова цінує наші зусилля і витривалість.

8. Як Єгова ставиться до нашого служіння?

⁸ Наше служіння приносить Єгові задоволення. Коли 70 учнів Ісуса повернулися з проповідницької кампанії, вони надзвичайно раділи. Чому? Вони сказали своєму Вчителю: «Навіть демони підкоряються нам, коли ми вживаємо твоє ім’я». Але Ісус їх виправив: «Радійте не тому, що духи підкоряються вам, а тому, що ваші імена записані на небесах» (Луки 10:17—20). Ісус знав, що їхнє служіння не завжди приноситиме такі чудові результати. Та й невідомо, скільки людей з тих, які їх вислухали, зрештою стали християнами. Перш за все учні мали радіти не тим, чого досягли, а тим, що їхнє служіння приносить задоволення Єгові.

9. Що, згідно з Галатів 6:7—9, ми пожнемо, якщо витривало виконуємо своє служіння?

⁹ Якщо ми витривало виконуємо своє служіння, то отримаємо вічне життя. Коли ми старанно сіємо і поливаємо насіння правди про Царство, ми дозволяємо святому духу Єгови впливати на наше життя, іншими словами, ми «сіє[мо] з думкою про дух». Якщо ми не знеохотимось і не виснажимось, то обов’язково пожнемо вічне життя, незалежно від того, чи допомогли ми комусь присвятитися Богові, чи ні. (Прочитайте Галатів 6:7—9.)

10. Від чого залежить відгук людей на нашу звістку?

¹⁰ Відгук людей перш за все залежить від стану їхнього серця. Ісус проілюстрував цю істину прикладом про сіяча. Насіння падало на різні види ґрунту, але плоди принесло тільки на одному (Луки 8:5—8). Різні види ґрунту зображають різний стан серця людей, які чують «Боже слово» (Луки 8:11—15). Подібно до сіяча, ми не можемо вплинути на те, які плоди принесе наша праця, тому що це залежить від стану серця наших слухачів. Наше завдання — невтомно сіяти насіння Царства. І тоді, як сказав апостол Павло, «кожен отримає нагороду згідно зі своєю працею», а не за результатами своєї праці (1 Кор. 3:8).

11. Чому можна сказати, що Ной був успішним «проповідником праведності»? (Дивіться ілюстрацію на обкладинці.)

¹¹ Свідки Єгови з давніх часів стикалися з тим, що їх не хотіли слухати. Візьмімо для прикладу Ноя. Він десятки років був «проповідником праведності» (2 Пет. 2:5). Звичайно, Ной хотів, щоб люди відгукнулися на його звістку, але Єгова цього не обіцяв. Натомість він сказав: «Ввійди у ковчег, і нехай з тобою ввійдуть твої сини,  твоя дружина і твої невістки» (Бут. 6:18). Навіть беручи до уваги розміри ковчега, Ной міг зрозуміти, що його послухає небагато людей (Бут. 6:15). Як ми знаємо, ніхто з сучасників Ноя не відгукнувся на звістку, яку він проповідував (Бут. 7:7). Чи Єгова вважав Ноя поганим проповідником? Зовсім ні! Ной успішно виконав своє завдання, адже він зробив усе, що Бог йому наказав (Бут. 6:22).

12. Що допомагало Єремії залишатися радісним попри байдужість і протидію його співвітчизників?

¹² Пророк Єремія також десятки років проповідував попри байдужість і протидію його співвітчизників. Єремію настільки пригнічували «образи й глузування» противників, що він навіть хотів припинити своє служіння (Єрем. 20:8, 9). Але Єремія не знеохотився. Що допомогло йому побороти негативні думки і знову відчути радість? Він зосередився на двох важливих речах. По-перше, через Єремію Бог обіцяв дати людям «майбутнє і надію» (Єрем. 29:11). І по-друге, Єремія носив ім’я Єгови (Єрем. 15:16). Ми також проповідуємо звістку, яка вселяє в людей надію, і, як Свідки Єгови, носимо його ім’я. Якщо ми будемо зосереджуватись на цьому, то ніколи не втратимо радості, хоч би як реагували люди.

13. Чого ми вчимося з прикладу Ісуса, записаного в Марка 4:26—29?

¹³ Духовний ріст відбувається поступово. Ісус показав це на прикладі про сіяча, який спить. (Прочитайте Марка 4:26—29.) Сіячу треба було чекати, поки посіяне ним насіння принесе плоди, і він ніяк не міг пришвидшити його ріст. Нам також треба чекати, поки наші зацікавлені почнуть застосовувати те, що дізнаються, адже духовний ріст відбувається поступово. Так само як рільник не може змусити рослину рости швидше, ми не можемо змусити наших зацікавлених швидше робити духовний поступ. Тож не знеохочуйтесь, якщо вони ростуть повільніше, ніж ви очікували. Праця підготовки учнів, як і рільництво, вимагає терпеливості (Як. 5:7, 8).

14. Наведіть приклад, який доводить, що плоди нашої праці з’являються не відразу.

¹⁴ У деяких місцевостях плоди нашої праці не видно роками. Розгляньмо приклад двох рідних сестер, Ґледіс і Рубі Аллен, які в 1959 році почали служити піонерками в канадській провінції Квебек *. У той час люди не хотіли слухати звістку про Царство через страх перед сусідами і тиск з боку католицької церкви. Ґледіс пригадує: «В одній місцевості ми протягом двох років щодня по вісім годин ходили від дому до дому без жодних результатів! Люди лише підходили до дверей і, подивившись, хто прийшов, закривали жалюзі. Але ми не здавалися». З часом ставлення людей змінилося і вони почали відгукуватися на добру новину. Тепер у місті, де проповідували Ґледіс і Рубі, три збори (Ісаї 60:22).

15. Що ми довідуємося з 1 Коринфян 3:6, 7 про працю підготовки учнів?

¹⁵ Праця підготовки учнів вимагає колективних зусиль. Відомо, що для  того, аби підготувати учня, потрібна допомога цілого збору. (Прочитайте 1 Коринфян 3:6, 7.) Ось як часто буває: вісник залишає людині буклет або журнал. Потім щось заважає йому повторно відвідати цю людину, і він просить іншого вісника зробити це за нього. Той другий вісник починає з людиною біблійне вивчення. Він запрошує на вивчення різних братів та сестер, і кожен з них робить свій внесок у духовний ріст учня. Кожен Свідок, з яким знайомиться учень, поливає посіяне в його серці насіння правди. Таким чином, як казав Ісус, і сіяч, і жнець радіють разом (Ів. 4:35—38).

16. Які є підстави для радості в тих, хто не може брати повну участь у праці підготовки учнів?

¹⁶ А що, коли через вік або погане здоров’я ви не можете брати повну участь у праці підготовки учнів? У вас все одно є підстави для радості. Пригадайте, як цар Давид і його чоловіки рятували свої сім’ї і майно з рук амаликітян. Двісті чоловіків настільки втомилися, що не могли брати участь у битві і залишилися стерегти речі. Після перемоги Давид наказав розділити здобич порівну між усіма (1 Сам. 30:21—25). Цей принцип можна застосувати і до всесвітньої праці підготовки учнів. Кожен з нас виконує свою роль, але всі ми однаково радіємо, коли вдається когось врятувати з цього світу.

17. За що ми вдячні Єгові?

¹⁷ Ми вдячні Єгові за те, як він оцінює наше служіння. Він знає, що ми не можемо змусити людей нас слухати. Він бачить наші старання і спонуки та винагороджує нас. Він також допомагає нам не втрачати радості, хоч би якою була наша участь в духовних жнивах (Ів. 14:12). Будьте впевнені, що Єгова задоволений вами, і не знеохочуйтесь!