У 1 Коринфян 15:8 Павло написав: «Наостанку [Христос] з’явився мені, немовби недоношеному». Раніше ми пояснювали, що Павло мав на увазі той епізод зі свого життя, коли він у видінні побачив Ісуса в небесній славі. Ми вважали, що це було так, немовби він отримав честь народитися, тобто воскреснути до духовного життя, передчасно — по суті, за багато століть до того, коли це воскресіння мало відбутися. Але, глибше розглянувши цей вірш, ми побачили підстави змінити наше розуміння Павлових слів.

Це правда, що Павло говорив про своє навернення. Але чому він назвав себе недоношеним? Є кілька можливих пояснень.

Його навернення було раптовим і досить болісним. Передчасні пологи — це завжди несподіванка. Коли Павло (тоді ще відомий як Савл) ішов у Дамаск, щоб переслідувати тамтешніх християн, він зовсім не сподівався побачити у видінні воскреслого Ісуса. Навернення Павла було неочікуваним не тільки для нього, але й для християн, над якими він збирався вчинити розправу. Крім того, це було досить болісно для нього, тому що він на деякий час осліп (Дії 9:1—9, 17—19).

Він навернувся «у невідповідний час». Грецьке слово, перекладене як «недоношений», можна також перекласти як «народжений у невідповідний час». Ось як Павлові слова передано в «Єрусалимській Біблії»: «Це було так, наче я народився, коли цього ніхто не очікував». У попередніх віршах Павло згадує, що деякі брати побачили воскреслого Ісуса ще до його повернення на небо (1 Кор. 15:4—8). Павло теж побачив Ісуса, але вже після його вознесіння. Тож можна сказати, що це сталося «у невідповідний час».

Він сказав так, тому що був скромний. Деякі науковці вважають, що слово, яке вжив Павло, має зневажливий відтінок. Якщо він використав його в такому значенні, то цим визнав, що не заслуговує дарованої йому честі. Цікаво, що далі він сказав: «Я найменший серед апостолів і не достойний називатися ним, тому що переслідував Божий збір. Але завдяки Божій незаслуженій доброті я є тим, ким є» (1 Кор. 15:9, 10).

Отже, Павло, очевидно, хотів звернути увагу своїх читачів або на несподіваність свого навернення, або на те, що воскреслий Ісус з’явився йому в невідповідний час, або на те, що він був недостойний такого дивовижного видіння. Хоч би як там було, Павло дуже дорожив спогадами про цю подію. Побачене переконало його в тому, що Ісус справді воскрес. Не дивно, що він часто згадував про це, коли проповідував іншим про воскресіння Ісуса (Дії 22:6—11; 26:13—18).