Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

СЬЄРРА-ЛЕОНЕ І ГВІНЕЯ

Ми врятувалися від рук повстанців

Ендрю Бон

Ми врятувалися від рук повстанців
  • РІК НАРОДЖЕННЯ: 1961

  • РІК ХРЕЩЕННЯ: 1988

  • ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: служив сталим піонером у місті Пендембу (Східна провінція, Сьєрра-Леоне), коли в 1991 році розпочалась громадянська війна.

ЯКОСЬ під вечір повстанці вдерлися в наше місто і протягом двох годин стріляли з рушниць у повітря. Серед них були хлопчаки, які ледве тримали зброю в руках. Брудні, розпатлані повстанці, здавалося, перебували під впливом наркотиків.

Наступного дня почалися жахіття: повстанці по-звірячому калічили та вбивали людей, ґвалтували жінок. Усюди панувало безладдя. До мого будинку прибіг сховатися брат Амара Бабаво з сім’єю, а також четверо зацікавлених. Усіх нас проймав панічний страх.

Невдовзі з’явився командир повстанців і наказав зранку прийти на військове навчання. Ми були рішуче налаштовані залишатися нейтральними, навіть ризикуючи своїм життям. Майже цілу ніч ми молилися, а з самого ранку обговорили щоденний біблійний вірш і стали чекати. Але повстанці так і не прийшли.

«Ви щодня обговорюєте біблійний вірш, значить, ви — Свідки Єгови»

Згодом офіцер повстанців і ще четверо його людей захопили мій будинок. Нам дозволили залишитися в домі, тож ми далі регулярно проводили зібрання та розглядали щоденний вірш. Деякі солдати казали: «Ви щодня обговорюєте біблійний вірш, значить, ви — Свідки Єгови». Хоча солдати не цікавилися Біблією, вони поважали нас.

Одного дня головнокомандувач прийшов перевірити своїх підлеглих, які зупинилися в моєму будинку. Він віддав честь брату Бабаво і потиснув йому руку. Звертаючись до солдатів, він гаркнув:

— Це мій бос і ваш також. У вас будуть проблеми, якщо в нього чи в когось з його людей впаде хоча б волосина з голови. Ясно?

— Так, сер,— відповіли солдати.

Командувач дав нам листа, в якому наказувалось бійцям Революційного об’єднаного фронту не чіпати нас, оскільки ми мирні громадяни.

Через кілька місяців між повстанськими угрупованнями почалися сутички, тож ми втекли до Ліберії, де нас захопила інша повстанська група. Ми пояснили, що є Свідками, тоді один солдат запитав, що записано в Івана 3:16. Коли ми процитували цей вірш, нас відпустили.

Пізніше інший командувач повстанців наказав брату Бабаво і мені йти за ним. Ми дуже боялись за своє життя. Тоді командувач пояснив, що до війни вивчав Біблію зі Свідками. Він дав нам гроші і погодився передати нашого листа братам у поблизькому зборі. Невдовзі двоє Свідків приїхали з необхідними речами і продуктами та забрали нас у безпечне місце.