Трохи послуживши у Сьєрра-Леоне, Вільям Нуші помітив, що не всі вісники зважали на норми Єгови щодо шлюбу. Деякі пари не реєстрували своїх стосунків, а жили на віру. Інші, дотримуючись місцевих звичаїв, одружувалися лише після того, як жінка завагітніла, адже тоді вони були впевнені, що матимуть потомків.

У травні 1953 року філіал надіслав до всіх зборів листа, в якому було чітко пояснено біблійний погляд на шлюб (Бут. 2:24; Рим. 13:1; Євр. 13:4). Парам дали час зареєструвати свої стосунки, інакше їх вилучать зі збору (1 Кор. 5:11, 13).

Загалом вісники Сьєрра-Леоне зраділи цьому розпорядку. Однак дехто вважав таку вимогу непотрібною. На жаль, у двох зборах більш ніж половина вісників відійшла від організації Єгови. А ті, хто залишився, стали ще запопадливішими у служінні, і це свідчило про Боже благословення.

Брати доклали великих зусиль, щоб отримати дозвіл реєструвати шлюби в Залі Царства Фрітауна. Тож 3 вересня 1954 року вони провели першу весільну  церемонію. Згодом такий дозвіл від уряду отримали брати у семи регіонах країни. Завдяки цьому багато зацікавлених узаконили свої стосунки і відповідали вимогам для неохрещених вісників.

Чимало зацікавлених, які перебували в полігамному шлюбі, теж узгодили своє життя з високими нормами Єгови. Семюель Купер з міста Бонт пригадує:  «У 1957 році я став відвідувати зібрання з двома дружинами і за деякий час записався у Школу теократичного служіння. Одного дня мене призначили виголосити промову про християнський шлюб. Готуючись, я зрозумів, що мушу відпустити свою другу дружину. Родичі, дізнавшись про це, стали чинити мені опір. Друга дружина народила мені доньку, а перша була безплідною. Все ж я був рішуче налаштований дотримуватись біблійних принципів. Коли моя друга дружина повернулась до своєї родини, перша дружина почала народжувати дітей. Тепер у мене п’ятеро дітей від дружини, яка колись була безплідною».

Інший зацікавлений, Оноре Камано, котрий жив на кордоні з Гвінеєю, відпустив дві молодші дружини. Першій дружині настільки сподобалося рішення її чоловіка, що вона почала серйозно цікавитися правдою. Одна з молодших дружин, хоча й була засмучена розлукою з чоловіком, з повагою поставилась до його рішення, яке ґрунтувалось на Божому Слові. Вона попросила, щоб з нею вивчали Біблію, і згодом присвятила своє життя Єгові.

Сьогодні Свідки Єгови у Сьєрра-Леоне і Гвінеї відомі своїм шанобливим ставленням до шлюбу. Такою відданістю до цього устрою вони прикрашають Божі вчення та несуть хвалу Творцеві сім’ї (Матв. 19:4—6; Тита 2:10).

У 1956 році до Фрітауна прибула ще одна пара місіонерів, Чарлз і Ріва Чаппелл. Дорогою до місіонерського дому вони зауважили велику вивіску із запрошенням  на біблійну лекцію до Меморіального залу Вільберфорса. Чарлз розповідає: «Цю лекцію мав виголошувати С. Джонс з “Церкви Свідків Єгови”».

Джонс видавав себе за помазанця і очолював групу, яка кілька років тому відкололась від християнського збору у Фрітауні. Представники тієї групи заявляли, що є правдивими Свідками Єгови, а місіонерів та тих, хто з повагою ставився до цих відданих служителів, називали самозванцями і ґілеадівськими ковбоями.

Ситуація загострилася, коли Джонса та його прибічників виключили зі збору. Брат Чаппелл розповідає: «Оголошення про це шокувало братів, які вважали, що слід терпимо ставитися до тих, хто в опозиції. Дехто вголос висловлював своє незадоволення. Такі вісники почали спілкуватися з бунтарями і намагались зривати зібрання та зустрічі до служіння. На зібраннях ці незадоволені брати і сестри сиділи в одному ряді, який назвали рядом для опозиції. Зрештою більшість бунтівників відійшла від правди, але декотрі з них духовно одужали і знову стали ревними вісниками».

Оскільки більшість Свідків була відданою Богові, його дух безперешкодно діяв на християнський збір. Наступного року до Фрітауна приїхав зональний наглядач Гаррі Арнотт. Ось що він написав у своєму звіті: «Вперше за останні роки у Сьєрра-Леоне відбувся такий великий ріст. Тож ми маємо підстави сподіватися і подальшого поступу».

Невдовзі після візиту зонального наглядача Чарлз Чаппелл отримав листа від брата з сусідньої Ліберії. Той хотів, аби добру новину почули його родичі у Сьєрра-Леоне. Він належав до племені кісі, яке  мешкає на покритих лісом пагорбах і долинах у прикордонних районах між Сьєрра-Леоне, Ліберією та Гвінеєю. Чимало людей, котрі розмовляють мовою кісі, прагнули знань з Біблії.

Зазвичай кісі не вміють ні читати, ні писати, тому в Коінду було організовано уроки письменності, на яких викладали основні біблійні вчення. На такі уроки приходили сотні охочих. Чарлз пригадує: «Спочатку утворилася група з 5 нових вісників, потім їх збільшилось до 10, далі — до 15 і зрештою — до 20. Люди пізнавали правду так швидко, що в мене виникали сумніви щодо щирості їхніх спонук. На щастя, я помилявся, оскільки майже всі вони стали вірними та ревними вісниками».

З часом ці наполегливі вісники поширювали добру новину в околицях міста Коінду і навіть у сусідній Гвінеї. Їм доводилось не одну годину йти гористою місцевістю, щоб проповідувати всюди, де зустрічали людей. Еліезер Овудуві, який тоді служив районним наглядачем, каже: «Тижнями, а то й місяцями ми не чули шуму машин».

Свідки-кісі ревно сіяли і поливали насіння Царства, а Бог зрощував його (1 Кор. 3:7). Коли один сліпий юнак почув біблійну звістку, то вивчив напам’ять 32-сторінкову брошуру «Ця добра новина Царства». Згодом він став проповідувати і проводити біблійні вивчення, цитуючи цілі абзаци з брошури, і це дуже подобалось людям. Одна глуха жінка, пізнавши правду, зробила великі зміни. Це настільки вплинуло на її братову, що та почала ходити на зібрання, які проводились аж за 10 кілометрів від її дому.

Кісі щиро приймали правду, і згодом було сформовано ще один збір, а за ним — ще один. Приблизно  30 вісників розпочали піонерське служіння. Мер міста Коінду зацікавився правдою і пожертвував ділянку землі під Зал Царства. Після районного конгресу в Кайлахуні, на який прийшло понад 500 осіб, там з’явився збір. Відтак половина Свідків Сьєрра-Леоне були з племені кісі, хоча воно становило менше ніж 2 відсотки населення країни.

Однак такий ріст подобався не всім, особливо він дратував релігійних провідників кісі. Сповнені заздрості, вони розуміли, що втрачають владу, тому постановили знищити релігію Свідків Єгови. Але коли і як релігійні провідники планували реалізувати свій задум?