На початку 1963 року Мілтон Геншель вдруге приїхав до Сьєрра-Леоне і звернув увагу на проблему, яку місцевий філіал намагався подолати вже певний час. Він заохотив братів докладати ще більше зусиль у боротьбі з неписьменністю.

Деякі збори проводили курси письменності англійською мовою, але після візиту Геншеля місцевих мешканців почали вчити читати і писати їхньою рідною мовою. У декотрих зборах курси проходили двома, а то й трьома мовами. Вони були настільки популярними, що їх відвідувала третина вісників Гвінеї.

У 1966 році брати з Ліберії склали ілюстрований буквар мовою кісі. Коли вони показали його представникам ліберійського уряду, ті були в захопленні і вирішили безкоштовно надрукувати і розповсюдити цей посібник. За допомогою букваря сотні кісі в Гвінеї, Ліберії та Сьєрра-Леоне навчилися читати та писати. Згодом вийшли подібні букварі мовами інших етнічних груп, які посприяли навчанню багатьох неписьменних людей.

Курси письменності не лише допомогли місцевим мешканцям навчитися читати і писати, але й пришвидшили їхній духовний поступ. Сіа Нгалла, 50-річна неохрещена вісниця, була  неписьменною. Вона вела записи про служіння, користуючись чорними і червоними мотузками. Якщо Сіа проповідувала протягом години, то зав’язувала вузол на чорній мотузці, а якщо повторно відвідувала зацікавлену особу, то — на червоній. Завдяки урокам письменності цій жінці стало легше вести записи про служіння, зрештою вона охрестилася та почала ефективніше проповідувати і навчати.

Багато зборів у Сьєрра-Леоне та Гвінеї проводять курси письменності і сьогодні. Один високопосадовець зі Сьєрра-Леоне сказав братам з філіалу: «Ви робите дуже важливу працю, і за це вас варто похвали, адже ви не лише знайомите членів нашого суспільства з Біблією, але й вчите їх читати та писати».

Оскільки люди з різних етнічних груп навчилися читати, зросла потреба у перекладі публікацій. Більшість таких груп майже не мала ніякої літератури своєю мовою. Освічені люди в Сьєрра-Леоне читали англійською, а у Гвінеї — французькою. Тож як забезпечити місцевих жителів біблійними публікаціями рідною мовою?

У 1959 році двоє випускників школи «Ґілеад» переклали буклет і брошурку мовою менде, щоправда їх роздали зовсім мало. Через десять років брошури «Ця добра новина Царства» і «Жити з надією на праведний новий світ» були перекладені мовою кісі. Брати розповсюдили майже 30 000 примірників цих брошур і, послуговуючись ними, проводили біблійні вивчення.

 У 1975 році філіал почав видавати мовою кісі статті для вивчення з «Вартової башти». Це принесло невимовну радість вісникам кісі. Один брат написав: «Єгова зробив велике чудо. Ніхто з нас ніколи не ходив до школи. Ми були наче німе каміння. А тепер ми маємо “Вартову башту” мовою кісі і можемо розповідати людям про величні діла Єгови» (Луки 19:40). Також мовою кісі було перекладено ще кілька публікацій.

Нині більшість жителів Сьєрра-Леоне та Гвінеї і далі читають публікації англійською або французькою мовами, і саме ними проводяться зібрання. Але останнім часом вийшло чимало літератури іншими мовами, як-от: герзе, кісі, кріо, манінкакан, менде, пулар і сусу. Усіма цими мовами доступні брошури «Слухайся Бога і живи вічно» та «Слухайся Бога». Завдяки таким брошурам з’явилась нагода допомогти більшій кількості неписьменних людей зрозуміти та полюбити біблійну звістку.

На початку 1960-х років брати у Фрітауні шукали ділянку для будівництва нового філіалу. І в 1965 році їм вдалося придбати територію на Вілкінсон-роуд в одному з найпрестижніших житлових кварталів міста, звідки було видно океан.

Брати розробили остаточний проект, який поєднав в собі не лише філіал, але й Зал Царства та місіонерський дім. Коли почалося будівництво, пожвавлений дорожній рух на Вілкінсон-роуд часто завмирав, адже водії разом з пасажирами в захопленні розглядали, що там відбувається. Зрештою 19 серпня 1967 року відбулося присвячення філіалу. На цю подію зібралося майже 300 осіб, у тому числі місцеві високопосадовці та кілька літніх братів  і сестер, яких ще в 1923 році охрестив Біблійний Браун.

Будівництво філіалу посприяло тому, що люди почали з повагою ставитися до діяльності Свідків. Воно також спростувало закиди деяких критиків про те, що Свідки не протримаються довго у Сьєрра-Леоне. Новий філіал був чітким доказом того, що народ Єгови процвітає у тій території.

З середини 1970-х до Сьєрра-Леоне та Гвінеї стало приїжджати багато місіонерів. Хтось з них вже служив у африканських країнах і швидко призвичаївся до місцевих умов. Інші ж вперше завітали до Африки. Як місіонери давали собі раду в «цій могилі для білих»? Ось що вони кажуть.

 «Люди тут дуже смиренні та духовно спраглі. Я відчувала невимовну радість, спостерігаючи за тим, як правда змінює їхнє життя» (Ханнелоре Альтмейєр).

«Тропічний клімат та місцеві хвороби — це справжнє випробування. Але було варто йти на жертви заради того, щоб допомагати щиросердним людям пізнавати Єгову» (Шерил Фергесен).

«Я розвивала терпеливість. Якось я запитала сестру, коли прийдуть її гості, і вона відповіла: “Може, сьогодні, може, завтра, а може, й післязавтра”. Мабуть, я виглядала шокованою, бо вона стала запевняти мене, що гості обов’язково прийдуть» (Крістін Джонс).

«Чотирнадцять місіонерів — представники різних культур і етнічних груп — жили в місіонерському домі у Фрітауні. Ми мали кухню, душ, пральну машинку і два туалети. Їжа була неякісною, і часто її бракувало. Не раз раптово вимикали електрику, іноді на кілька днів. Більшість із нас страждала від малярії чи інших тропічних захворювань. Здавалося, що усе це неможливо витримати, та ми навчилися підходити з гумором до важких ситуацій, уживатися разом і прощати одне одному. Найбільшу радість усім приносило проповідування, і між місіонерами зав’язувалась тісна дружба» (Роберт і Полін Лендіс).

«Служіння у Сьєрра-Леоне — один з найліпших періодів у нашому житті. Ми ні на що не нарікаємо і ні про що не жалкуємо, а з приємністю згадуємо ті  часи» (Бенджамін і Моніка Мартін).

«Пригадуємо, ми ночували у нашої зацікавленої. Вона подала нам дивну страву. “Це гадюка,— пояснила жінка,— отруйні зуби я забрала. Пригощайтесь, будь ласка”. Ми тактовно відмовлялись, проте господиня наполягала. Такі “несподіванки” траплялися часто, все ж ми дуже цінували гостинність господарів і наша любов до них зростала» (Фредерік і Барбара Моррісі).

«За 43 роки місіонерського служіння я жила з більше ніж сотнею місіонерів. Це велика честь познайомитись з такою кількістю одновірців. Усі вони різні, але мають одну мету. Усвідомлення того, що ти співпрацюєш з Богом і допомагаєш іншим пізнавати правду з Біблії, приносить глибоку радість» (Лінетт Пітерс).

«Усвідомлення того, що ти співпрацюєш з Богом і допомагаєш іншим пізнавати правду з Біблії, приносить глибоку радість»

Починаючи з 1947 року в Сьєрра-Леоне служило 154 місіонери, а в Гвінеї — 88. Чимало Свідків приїжджало сюди, щоб допомагати місцевим братам. Сьогодні у Сьєрра-Леоне служить 44 місіонери, а у Гвінеї — 31. Їхні невтомні зусилля і безкорислива любов змінили життя не одної людини. Альфред Ганн, який вже багато років є членом комітету філіалу, каже: «Ми захоплюємось цими братами і сестрами».