СЬОГОДНІ весь світ напружено спостерігає за подіями на Близькому Сході. Ракетні обстріли, збройні сутички і теракти стали тут звичним явищем. До всього цього можна додати загрозу ядерного конфлікту. Тож не дивно, що люди стривожені.

Шістдесят два роки тому, у травні 1948-го, світова спільнота так само пильно стежила за ситуацією на Близькому Сході. У той час закінчувався Британський мандат на території Палестини, через що назрівала війна. За рік до того Організація Об’єднаних Націй ухвалила рішення про створення на території окупованої Палестини незалежної Держави Ізраїль. Довколишні арабські країни заприсяглися не допустити цього. «Лінія поділу стане лінією вогню і крові»,— попередила Ліга арабських держав.

У п’ятницю 14 травня 1948 року, о 16 годині, в Тель-авівському музеї зібралася невелика громада. До закінчення дії Британського мандата залишалися лічені години. Усі 350 осіб, котрі були запрошені на таємну зустріч, з нетерпінням чекали особливого моменту — офіційного проголошення незалежності Держави Ізраїль. Зустріч відбувалась під посиленим наглядом охорони, адже численні вороги новоутвореної держави намагалися зірвати цей важливий захід.

Давид Бен-Гуріон, лідер Єврейської Національної ради, зачитав Декларацію незалежності Ізраїлю. У ній говорилося: «Ми, члени Народної ради, представники єврейського населення Ерец-Ісраелю [Палестини]... на основі нашого природного та історичного права і на основі рішення Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй проголошуємо створення єврейської держави в Ерец-Ісраелі — Держави Ізраїль».

Деякі протестанти-євангелісти вважають, що утворення сучасної Держави Ізраїль — це сповнення біблійного пророцтва. Наприклад, у книжці «Зворотний відлік Єрусалима» (англ.) пастор Джон Хейґі каже: «Про цю  грандіозну подію писав пророк Ісая: “Народжений буде народ за одним разом” (читайте Ісаї 66:8)... Це був найвеличніший момент у сповненні пророцтв за все XX століття. Це яскраве свідчення того, що Бог Ізраїля — живий Бог».

Чи це твердження правильне? Чи слова з Ісаї 66:8 вказували на утворення сучасної Держави Ізраїль? Чи події 14 травня 1948 року справді були «найвеличнішим моментом у сповненні пророцтв за все XX століття»? Якщо сучасний Ізраїль досі залишається вибраним народом Бога і Бог використовує його для сповнення біблійних пророцтв, це має цікавити усіх, хто досліджує Біблію.

У пророцтві Ісаї сказано: «Хто таке коли чув, і хто бачив таке? Чи зроджена буде земля в один день, чи народжений буде народ за одним разом? Бо як тільки зазнала Сіонська дочка породові дрижання, то синів своїх вже породила» (Ісаї 66:8). Ці слова чітко передрікають раптову появу цілої нації, немовби в один день. Але хто спричинить цю появу? У наступному вірші пояснюється: «Чи Я допроваджу до породу,— і не вчиню, щоб вона породила? говорить Господь. Чи Я, що чиню, щоб родила,— і стримаю? каже твій Бог». Єгова чітко показав, що саме він зумовить величне народження нації.

Сучасний Ізраїль є світською державою з демократичним устроєм. Її уряд ніколи не заявляв, що покладається на Бога і Біблію. Чи в 1948 році євреї вважали, що їхня держава утворилась завдяки Богу Єгові? Ні. У попередньому тексті Декларації незалежності Ізраїлю не згадується Боже ім’я і навіть немає слова «Бог». Ось що сказано у книжці «Важливі моменти в історії євреїв» (англ.) про остаточний варіант тексту декларації: «Навіть у першій годині дня, коли зібралася Національна Рада, її члени не могли дійти згоди щодо формулювання тексту декларації... Релігійні євреї хотіли, щоб у ньому була згадка про “Бога Ізраїля”. Атеїсти противились. Бен-Гуріон знайшов компроміс — замість слова “Бог” у тексті вжили слово “Скеля”».

Держава Ізраїль і донині своєю підвалиною вважає рішення ООН, а також природне та історичне право євреїв. Чи мудро говорити, що у XX столітті Бог велично сповнив пророцтво на народі, який не вірить у нього?

Сучасний Ізраїль зі своїми світськими цілями дуже відрізняється від нації, яка переживала своє відновлення у 537 році до н. е. В той час ізраїльський народ, який протягом 70 років зазнавав гніту, перебуваючи у вавилонській неволі, справді був наче «народжений» в один день. Тоді відбулося яскраве сповнення пророцтва з Ісаї 66:8. Перський цар Кір Великий завоював Вавилон і видав наказ про повернення євреїв на батьківщину (Ездри 1:2).

Кір визнавав, що звільнення ізраїльтян — воля Єгови і що вони поверталися в Єрусалим насамперед для того, щоб відновити чисте поклоніння Єгові та відбудувати храм. З боку сучасного Ізраїлю ніколи не було офіційних заяв, котрі б виражали подібне бажання чи намір.

У 33 році н. е. євреї втратили право називатися вибраним народом Єгови, бо відкинули Месію, Божого Сина. Сам Месія сказав: «Єрусалиме, Єрусалиме, ти вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе... Ось ваш дім покинутий і залишений вам» (Матвія 23:37, 38). Ісусові слова сповнились у 70 році, коли  римські легіони знищили Єрусалим разом зі священством і храмом. А хто згідно з наміром Бога мав стати його «власністю більше всіх народів... царством священиків та народом святим»? (Вихід 19:5, 6).

Апостол Петро, котрий сам був євреєм, відповідає на це запитання у своєму листі до співхристиян — як євреїв, так і неєвреїв. Петро написав: «Ви — “рід вибраний, священство царське, народ святий, люди, які стали особливою власністю...” Колись ви не були народом, а тепер ви Божий народ; колись вам не виявлялось милосердя, а тепер виявляється» (1 Петра 2:7—10).

Християни, яких Бог обрав за допомогою святого духу, належать до духовного народу. Їхнє етнічне походження не відіграє жодної ролі. Ось що про це написав апостол Павло: «Не має значення ані обрізання, ані необрізання; важливим є лише нове створіння. А з усіма, хто буде поводитися за цим правилом, з Ізраїлем Божим, хай перебуває мир і милосердя» (Галатів 6:15, 16).

Сучасна Держава Ізраїль надає право громадянства усім етнічним євреям і тим, хто прийняв юдаїзм. Однак підданство «Ізраїля Божого» можуть отримати лише ті, хто є «слухняними й покропленими кров’ю Ісуса Христа» (1 Петра 1:1, 2). Говорячи про членів цього духовного народу, Павло написав: «Справжній юдей не той, хто є ним ззовні, і справжнє обрı́зання не те, що ззовні, на тілі. Справжній юдей — це той, хто є ним усередині, і його обрı́зання виконане на серці за допомогою духу, а не завдяки писаному зводу законів. Такий має похвалу не від людей, а від Бога» (Римлян 2:28, 29).

Цей вірш допомагає зрозуміти одне на перший погляд суперечливе твердження Павла. У своєму листі до римлян він пояснив, чому невірні євреї були «відламані», наче гілки символічного оливкового дерева, а гілки «дикої оливки», тобто люди з язичників, були прищеплені до цього дерева (Римлян 11:17—21). У кінці прикладу Павло сказав: «Зачерствілою є лише частина Ізраїля, і так буде, поки набереться повна кількість людей з інших народів, і таким чином спасеться весь Ізраїль» (Римлян 11:25, 26). Чи тут Павло передрікає масове навернення євреїв на християнство, яке відбудеться в останню хвилину? Як бачимо, цього немає.

Вислів «весь Ізраїль» стосується духовного Ізраїля — християн, яких Бог обрав за допомогою свого святого духу. Хоча євреї як народ відкинули Месію, ніщо не завадить наміру Єгови наповнити духовне «оливкове дерево» родючими гілками. Це узгоджується з прикладом Ісуса, в якому він порівнює себе до виноградної лози. Бог відрізає від неї гілки, котрі не приносять плодів. Ісус сказав: «Я — правдива виноградна лоза, а мій Батько — виноградар. Кожну гілку на мені, яка не приносить плодів, він відрізає, а ту, що плоди приносить,— очищає, аби вона давала їх ще більше» (Івана 15:1, 2).

Отже, Біблія не передрікає встановлення сучасної Держави Ізраїль. Однак вона чітко говорить про появу духовного Ізраїля! Якщо ви розпізнаєте цей духовний народ і будете підтримувати його, то пожнете вічні благословення (Буття 22:15—18; Галатів 3:8, 9).