«Віра — це обґрунтоване сподівання того, на що надіються, чіткий вияв того, що реальне, хоча й невидиме» (Євреїв 11:1, «Переклад нового світу»).

 «Віра — то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євреїв 11:1, переклад І. Огієнка).

 Цей вірш містить найлаконічніше визначення того, що таке віра. Він показує, що мати віру — це щось більше, ніж просто вірити в існування Бога.

 «Віра — це обґрунтоване сподівання того, на що надіються». Словом «віра» тут перекладене грецьке слово, основне значення якого — «впевненість, довір’я, тверда переконаність». Така віра не є пустим оптимізмом, радше це «обґрунтоване сподівання». Грецьке слово, перекладене як «обґрунтоване сподівання» a, також означає «документ, що підтверджує право власності»; такий документ давав людині, яка його мала, правову гарантію.

 «Віра... чіткий вияв [«переконливий доказ», примітка] того, що реальне, хоча й невидиме». Справжня віра ґрунтується на незаперечних доказах. Ці докази настільки переконливі, що спонукують людину вірити в існування чогось реального, хоча й невидимого.

 Біблійна книга Євреїв — це лист, який апостол Павло написав у першому столітті християнам, що жили в Єрусалимі та його околицях. У цьому листі Павло наголошує на важливості віри. Він пише: «Без віри неможливо догодити Богові, бо кожен, хто наближається до Бога, повинен вірити, що він є, а також винагороджує тих, хто його наполегливо шукає» (Євреїв 11:6). Після того як Павло дає визначення віри, він наводить приклади чоловіків і жінок давнини, які мали віру. Він згадує, як вони засвідчували свою віру тим, що виконували Божу волю (Євреїв 11:4—38).