Марія Магдалина зводить очі до неба, втираючи сльози. Ісус, її Учитель і Господь, вмирає на стовпі! Хоча зараз приблизно полудень весняного дня, «цілий край огорнула темрява» (Луки 23:44, 45). Марія кутається від холоду і горнеться до інших жінок, які стоять поруч. Це не сонячне затемнення, адже зазвичай воно триває лічені хвилини. Темрява запала на цілих три години! І вже навіть чути крики тварин, що прокидаються лише вночі. Деякі свідки цих подій «дуже перелякались і сказали: “Він справді був Сином Божим”» (Матвія 27:54). Напевно, Христові учні та інші люди подумали, що це Єгова виражає свій гнів і смуток, тому що його Син зазнає з рук людей жахливих мук.

 У Марії Магдалини розривається серце, але вона просто не може піти (Івана 19:25, 26). Ісус страждає від неймовірного болю. До того ж, тут його мати, яка потребує розради і підтримки.

 Марія вважає своїм обов’язком допомагати Ісусу Христу, чим тільки може. Колись вона була нещасною жінкою, яку всі зневажали. Проте Ісус цілком змінив її життя. Тепер Марія поважає себе і знає, для чого живе. Вона розвинула міцну віру. Як усе це сталося? У чому вона подає нам приклад?

 Розповідь про Марію Магдалину починається з чуда. Христос звільнив її з жахливої неволі. У ті часи демони мали великий вплив на багатьох людей і навіть оволодівали декотрими з них. Невідомо, як саме демони знущалися над бідною Марією. Відомо лише, що її мучили семеро жорстоких збочених духів. Але Ісус Христос звільнив її від усіх! (Луки 8:2).

 Марія Магдалина неймовірно щаслива — у неї почалося нове життя. Як їй віддячити Ісусу? Вона стає його вірною ученицею. Крім того, Марія бачить, що може зробити ще щось. Христу і його учням потрібні їжа, одяг і місця для ночівлі. Ці чоловіки не багачі і в цей період не заробляють грошей. Вони проповідують і навчають, а тому потребують матеріальної підтримки.

 Цю підтримку надають Марія та інші жінки: вони прислуговують, використовуючи своє майно (Луки 8:1, 3). Імовірно, деякі з них були заможними. У Біблії не говориться, чи вони готували їжу і прали одяг, чи шукали місця для ночівлі. Але судячи з усього, вони піклувалися про групу, що складалася з близько 20 проповідників. Завдяки цим жінкам Ісус з апостолами міг зосередитися на проповідуванні. Звичайно, Марія знала, що ніколи не зможе віддячити Ісусу. Але як же вона раділа, що може бодай чимось йому прислужитися!

 У наш час чимало людей звисока дивиться на тих, хто прислуговує іншим. Однак погляд Бога відрізняється від погляду людей. Подумайте, наскільки приємно йому було бачити, що Марія, не жаліючи сил, допомагала Ісусу та його апостолам! Багато вірних християн сьогодні теж з радістю служать іншим. Іноді невелика послуга чи добре слово мають велике значення. Єгова цінує кожен такий жест уваги (Прислів’я 19:17; Євреїв 13:16).

 Марія Магдалина разом з іншими жінками супроводжує Ісуса в Єрусалим на святкування Пасхи 33 року н.е. (Матвія 27:55, 56). Коли вона дізнається про нічний арешт Ісуса і суд над ним, її охоплює жах. А далі стається найгірше. Намісник Понтій Пилат, піддавшись тиску релігійних провідників і натовпу, засуджує Ісуса до мученицької смерті на стовпі. Найімовірніше, Марія бачить, як її Господь, закривавлений і виснажений, насилу тягне вулицями Єрусалима довгий стовп, на якому його стратять (Івана 19:6, 12, 15—17).

 Коли приблизно опівдні край огортає темрява, Марія Магдалина та інші жінки стоять «біля Ісусового стовпа мук» (Івана 19:25). Марія лишається там до кінця і чує, як Ісус доручає піклуватися про свою матір улюбленому учневі Івану. Вона теж чує, як Ісус з болем кличе Батька. Чує вона і те, як перед самою смертю він переможно вигукує: «Здійснилось!» Її серце крається від горя. І все-таки вона залишається на місці страти навіть після смерті Ісуса. Потім вона ще довго сидить біля нової гробниці, в яку багатий чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосип, поклав Ісусове тіло (Івана 19:30; Матвія 27:45, 46, 57—61).

 Приклад Марії підказує, що́ робити, коли наші духовні брати і сестри переживають важкі часи. Часто нам не під силу відвернути лихо чи вберегти людину від болю. Але ми здатні на співчуття і підтримку. Важливо бути поряд — у час біди це дуже багато. Підтримуючи братів і сестер, ми не тільки полегшуємо їхні страждання, але й доводимо свою відданість Єгові (Прислів’я 17:17).

 Після того як Ісуса поклали до гробниці, Марія Магдалина разом з іншими жінками купила прянощів, щоб намастити Ісусове тіло (Марка 16:1, 2; Луки 23:54—56). А коли закінчилась субота, вона встала рано-вранці. Уявіть, як вона з іншими жінками йде ще темними вулицями до Ісусової могили. Дорогою жінки говорять між собою про те, що немає кому відкотити камінь, який закриває вхід до гробниці, але все-таки йдуть далі (Матвія 28:1; Марка 16:1—3). Вони мають міцну віру, тому роблять усе, що можуть, а решту залишають у руках Єгови.

 Марія, мабуть, першою підійшла до гробниці і застигла від здивування. Камінь уже хтось відкотив, а гробниця порожня! Марія, вірна своїй вдачі, і хвилини не чекає — біжить до Петра та Івана розповісти про те, що сталося. Уявіть, як вона, ледь переводячи подих, випалює: «Хтось забрав Господа з гробниці, і ми не знаємо, де його поклали». Петро з Іваном чимдуж біжать до гробниці, бачать, що вона порожня, і повертаються додому a (Івана 20:1—10).

 Марія повертається до гробниці. Вона сама. Навколо панує ранкова тиша. Марія дивиться на порожню гробницю, її охоплює сум, і вона починає гірко плакати. Вона ніяк не може змиритися з думкою, що Господа немає. Жінка нахиляється, щоб ще раз зазирнути в гробницю, і не вірить своїм очам — там сидять два ангели у білому вбранні. Вони запитують її: «Чому ти плачеш?» Спантеличена, Марія повторює їм те, що вже казала апостолам: «Хтось забрав мого Господа, і я не знаю, куди його поклали» (Івана 20:11—13).

 Вона обертається і бачить за собою якогось чоловіка. Марія не впізнає його, і вирішує, що це місцевий садівник. Цей чоловік лагідно запитує Марію: «Жінко, чому ти плачеш? Кого ти шукаєш?» Марія відповідає: «Пане, якщо це ти виніс його, то скажи, куди його поклав, і я заберу» (Івана 20:14, 15). Задумайтесь над її словами. Христос був міцної статури. Чи могла ця жінка самотужки підняти і понести його тіло? Але Марія над цим не думала. Вона просто хотіла зробити все, що тільки можна.

 Приклад Марії Магдалини допоможе нам у час тяжкого горя і за складних обставин. Якщо думати лише про те, що нам не під силу нічого змінити, то нас пригнітить страх і непевність. Якщо ж ми зважимось робити все, що в наших силах, а решту залишимо в Божих руках, то результат може перевершити наші сподівання (2 Коринфян 12:10; Філіппійців 4:13). А найголовніше, Єгова буде задоволений нами так само, як Марією Магдалиною. Вона принесла радість Єгові, і тепер на неї чекала особлива нагорода.

 Чоловік, який стоїть перед Марією, не садівник. Колись він був теслею, потім учителем, а потім став для неї Господом. Проте Марія не впізнає його і відвертається. Вона і не здогадується, що сталося насправді: Ісус Христос воскрес як могутня безтілесна істота. Він з’явився Марії Магдалині в людському тілі, але не в тому, яке приніс у жертву. Протягом наступних насичених подіями днів він не раз буде з’являтися своїм друзям, і вони теж його не впізнаватимуть (Луки 24:13—16; Івана 21:4).

 По чому ж Марія впізнає Ісуса? По тому як він звертається до неї на ім’я. Він лише каже: «Маріє!». Жінка миттю обертається і вигукує: «Раббуні!» — так єврейською мовою вона завжди називала Ісуса. Це він, її дорогий учитель! Не тямлячи себе від радості, Марія хапається за нього і не відпускає (Івана 20:16).

 Ісус знає, про що вона переживає. Тому, мабуть, ласкаво усміхнувшись, каже: «Не тримайся за мене» та запевняє, що він ще не йде до Батька. Ісусу не час іти на небо, адже він ще не все зробив на землі, і Марія Магдалина може йому допомогти. Звичайно, вона все зробить! Марія жадібно ловить кожне його слово. Ісус просить: «Піди до моїх братів і скажи їм: “Я йду до Батька свого й Батька вашого, до Бога свого й Бога вашого”» (Івана 20:17).

 Яка ж велика честь випала Марії Магдалині! Вона однією з перших побачила воскреслого Ісуса, а тепер ще й отримує доручення розказати іншим чудову новину. Уявіть, як Марія, наче на крилах, поспішає до Христових учнів. Ось вона, задихаючись, промовляє слова, які всю дорогу повторювала про себе і які надовго запам’ятаються її духовним братам: «Я бачила Господа!» Вона з захватом переповідає усе, що сказав Ісус Христос (Івана 20:18). Її слова доповнюють розповідь жінок, які ходили до гробниці (Луки 24:1—3, 10).

 Як чоловіки сприйняли новину? Спочатку не повірили. У Біблії говориться: «Слова жінок здавалися їм безглуздям, і вони не повірили» (Луки 24:11). Ці чоловіки виростали в суспільстві, в якому до жінок ставилися з недовірою. Наприклад, за рабинською традицією, жінкам не дозволялося давати свідчення в суді. Очевидно, юдейська культура мала на апостолів більший вплив, ніж вони думали. Але Ісус Христос і його Батько не мають упереджень, тому й доручили вірній Марії Магдалині почесну місію.

 Марія не образилась на учнів. Їй довіряв Учитель і Господь, і це було найголовніше. Христос довіряє своїм послідовникам: у Біблії говориться, що він доручив їм усім звіщати «добру новину про Боже Царство» (Луки 8:1). Ісус не обіцяв своїм учням, що всі люди будуть вірити їхнім словам і цінувати їхні старання. Навпаки, він попереджав про переслідування (Івана 15:20, 21). Християнам варто наслідувати приклад Марії Магдалини, яка радісно розповідала новину про воскресіння Христа. Вона не втратила радості через те, що спочатку брати їй не повірили.

 Згодом Ісус Христос з’явився своїм апостолам, а потім — іншим учням. Якось його побачило відразу понад 500 братів! (1 Коринфян 15:3—8). Віру Марії зміцняло не тільки те, що вона сама бачила Ісуса, але й те, що він з’являвся іншим. Найімовірніше, Марія Магдалина була серед жінок, які у числі учнів зібралися в Єрусалимі в день П’ятидесятниці і сповнилися святим духом (Дії 1:14, 15; 2:1—4).

 Отже, у нас є всі підстави бути впевненими у тому, що Марія Магдалина залишилася вірною до кінця. Тож наслідуймо її віру! Будьмо вдячні за все, що для нас зробив Ісус, смиренно служімо іншим та покладаймося на Єгову.