Висікли бичем. Перед тим як стратити засудженого на стовпі, його зазвичай бичували. Пилат поступився юдеям, які вимагали стратити Ісуса і звільнити Варавву. За Пилатовим наказом Ісуса «висікли бичем» (Мт 20:19; 27:26). Найжахливішим знаряддям для бичування був бич, який латинською називали фляґе́ллюм. Це знаряддя складалося з держака, до якого кріпилися кілька шнурів або шкіряних ремінців з вузлами. Деколи до ремінців прив’язували гострі шматочки костей або металу, щоб завдавати ще болючіших ударів.

Вінок. Див. коментар до Мр 15:17.

Одягли його в пурпур. Див. коментар до Мр 15:17.

Вітаємо. Див. коментар до Мт 27:29.

Подивіться, оце чоловік! Пилат помічає, що, хоча Ісус побитий і весь у ранах, він зберігає гідність та незворушний спокій. Тому в словах Пилата відчувається не лише жаль, але й глибока повага до Ісуса. Переклад Пилатових слів латинською мовою, який міститься у Вульгаті,— е́кце го́мо — став темою багатьох творів мистецтва. Ті, хто чув слова Пилата і знав Єврейські Писання, можливо, пригадали пророцтво про Месію із Зх 6:12: «Ось [або «подивіться»] чоловік, чиє ім’я — Пагін».

Ми маємо закон. Розуміючи, що звинувачення в політичному злочині не приносить бажаних результатів, юдеї звинувачують Ісуса в релігійному злочині — у богозневазі. Це звинувачення звучало в Синедріоні кілька годин тому, але Пилат чує його вперше.

Згори. Або «з неба». Грецьке слово а́нотен перекладається як «згори» тут і в Як 1:17; 3:15, 17. Те саме слово вживається в Ів 3:3, 7, де його також можна перекласти як «знову (наново)» або «згори». (Див. коментар до Ів 3:3.)

Той. Ісус мав на увазі не якусь одну людину, наприклад Юду Іскаріота. Мабуть, Ісус говорив про всіх, хто був винен у його вбивстві: Юду, «старших священиків і весь Синедріон» та навіть «людей з натовпу», які під впливом релігійних провідників вимагали звільнити Варавву (Мт 26:59—65; 27:1, 2, 20—22; Ів 18:30, 35).

Друг цезарю. Цей почесний титул часто присвоювався намісникам провінцій Римської імперії. Але в цьому випадку юдейські провідники, очевидно, використали його в широкому розумінні, натякаючи, що Пилата можуть звинуватити в державній зраді. На той час цезарем був Тиберій — імператор, відомий тим, що страчував кожного, кого підозрював у зраді, навіть високопосадовців. Наприклад, Луцій Елій Сеян, командир преторіанської гвардії, мав титул «друг цезаря». Він був другою особою в імперії після Тиберія. Впливовий Сеян прихильно ставився до Пилата і, поки перебував при владі, захищав і підтримував його. Однак у 31 році н. е. імператор Тиберій змінив своє ставлення до Сеяна: звинуватив його в заколоті і наказав стратити його самого і багатьох його прибічників. Усе це відбулось незадовго до того, як Ісус постав перед Пилатом. Тож життя Пилата могло опинитись під загрозою, якби садукеї поскаржились імператору і звинуватили його в тому, що він «не друг цезарю». Пилат, у якого і так були напружені стосунки з юдеями, не хотів ускладнювати ситуацію, а тим більше не хотів, щоб його звинуватили в державній зраді. Тож страх перед підозріливим імператором, ймовірно, змусив Пилата свідомо винести смертний вирок Ісусу, невинній людині.

Цезарю. Див. коментар до Мт 22:17.

Судове місце. Див. коментар до Мт 27:19.

Кам’яному помості. Місце, яке єврейською називалось Габбата́. Походження назви невідоме; можливо, вона означає «пагорб; підвищення; відкритий майданчик». Грецька назва Літо́стротон (Кам’яний поміст) може вказувати на звичайний чи оздоблений кам’яний поміст. Деякі вчені вважають, що він був вимощений у вигляді мозаїки. Можливо, це була площа перед палацом Ірода Великого, хоча дехто припускає, що Кам’яний поміст розташовувався в іншому місці. Сьогодні неможливо визначити його точне місцезнаходження.

Єврейською. Див. коментар до Ів 5:2.

День Приготування. Так називали день перед щотижневою суботою. В цей день юдеї готувалися до суботи. (Див. коментар до Мр 15:42.) У Євангелії від Івана сказано, що це був день перед Пасхою. Ідеться про ранок 14 нісана, у той день Ісуса судили і стратили. Пасха почалася напередодні ввечері, і, як видно з інших Євангелій, того вечора Ісус та апостоли споживали пасхальну вечерю (Мт 26:18—20; Мр 14:14—17; Лк 22:15). Ісус ретельно дотримувався всіх вимог Закону, у тому числі вимоги святкувати Пасху 14 нісана (Вх 12:6; Лв 23:5). У 33 році н. е. день 14 нісана вважався Приготуванням перед Пасхою в тому розумінні, що він був приготуванням перед семиденним Святом прісного хліба, яке починалось наступного дня. Оскільки ці свята йшли одне за одним, іноді весь період називали «Пасхою» (Лк 22:1). Наступний день після 14 нісана завжди вважався суботнім днем, хоч би на який день тижня він припадав (Лв 23:5—7). У 33 році н. е. день 15 нісана збігся зі щотижневою суботою, тому цей день був «великим», тобто подвійним, суботнім днем. (Див. коментар до Ів 19:31.)

Близько шостої години. Тобто приблизно о 12:00. (Може здаватись, що оповідь Івана суперечить оповіді Марка, за словами якого Ісуса прибили до стовпа о «третій годині». За поясненням цієї відмінності див. коментар до Мр 15:25.)

Несучи свій стовп мук. Згідно з оповіддю Івана, Ісус сам ніс стовп мук. Однак в інших Євангеліях (Мт 27:32; Мр 15:21; Лк 23:26) говориться, що кіренянина Симона змусили нести Ісусів стовп на місце страти. Часто Іван описує події дуже стисло і не повторює того, що вже згадано в інших Євангеліях. Тому Іван опускає цю подробицю про Симона.

Стовп мук. Див. коментар до Мт 27:32.

Місце Черепа. Грецьким висловом Кранı́у То́пон перекладено єврейську назву «Голгофа». (Див. коментар до слова Голгофа в цьому вірші. Щоб дізнатись, яке значення у Грецьких Писаннях має слово єврейською, див. коментар до Ів 5:2.)

Голгофа. Походить від єврейського слова, яке означає «череп». (Пор. Сд 9:53; 2Цр 9:35; 1Хр 10:10, де єврейське слово ґулґо́лет перекладене як «череп».) За днів Ісуса це було місце за мурами Єрусалима. Хоча його точне розташування невідоме, прийнято вважати, що на місці Голгофи сьогодні стоїть храм Гробу Господнього. (Див. додаток Б12.) В Біблії прямо не говориться, що Голгофа була на пагорбі, проте згадується, що дехто спостерігав за стратою здалека (Мр 15:40; Лк 23:49).

Стовпі мук. Або «стовпі, на якому страчують». (Див. глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».)

Єврейською. Див. коментар до Ів 5:2.

Латинською. Це єдина згадка про латинську мову в натхненому тексті Біблії. За часів Ісуса латинська була офіційною мовою представників римської влади в Ізраїлі. Цією мовою не розмовляли прості люди, але нею робили офіційні написи. Ймовірно, з огляду на багатомовне середовище табличка з Пилатовими звинуваченнями, яку, згідно з Ів 19:19, прибили над головою Ісуса Христа під час його страти, містила напис офіційною латинською мовою, а також єврейською і грецькою (койне). У Грецьких Писаннях вживаються деякі слова і вислови, що походять з латинської мови. (Див. глосарій, «Латинська мова»; «Вступ до Марка».)

Поділили його вбрання. Див. коментар до Мт 27:35.

Його мати зі своєю сестрою. Див. коментар до Мр 15:40.

Клопи. У Біблії це ім’я вживається лише в цьому вірші. Багато вчених вважає, що Клопа — це Алфей, згаданий в Мт 10:3; Мр 3:18; Лк 6:15 і Дії 1:13. Як видно з інших біблійних прикладів, людина часто могла мати два імені, які вживалися взаємозамінно. (Пор. Мт 9:9; 10:2, 3; Мр 2:14.)

Свого улюбленого учня. Тобто учня, якого Ісус особливо любив. Це друга з п’яти згадок про учня, «якого Ісус особливо любив» (Ів 13:23; 20:2; 21:7, 20). Вважається, що ним був апостол Іван. (Див. коментар до Ів 13:23.)

Учневі Ісус сказав: «Ось твоя мати!» Ісус любив свою матір, Марію, і переживав за неї (на той час вона, очевидно, була вдовою), тому попросив свого улюбленого апостола Івана про неї подбати. (Див. коментар до Ів 13:23.) Безумовно, він хвилювався не лише про фізичні і матеріальні потреби Марії, а передусім про духовні. Апостол Іван був вірним послідовником Ісуса, а от про рідних братів Ісуса невідомо, чи вони на той час вже були віруючими (Мт 12:46—50; Ів 7:5).

Кислим вином. Див. коментар до Мт 27:48.

Стебло гісопу. У Грецьких Писаннях грецьке слово гı́ссопос, яке зазвичай перекладається як «гісоп», трапляється лише двічі — тут і в Єв 9:19. Думки вчених розходяться стосовно того, про яку рослину йдеться в Ів 19:29. Дехто твердить, що це та сама рослина, яка зазвичай називається «гісопом» в Єврейських Писаннях; багато хто вважає, що мається на увазі материнка (Origanum maru; Origanum syriacum) (Лв 14:2—7; Чс 19:6, 18; Пс 51:7). В Єгипті ізраїльтяни вмочували цей гісоп у кров пасхальної жертви і кропили нею верхній та два бокових одвірки своїх дверей (Вх 12:21, 22). Тому дехто припускає, що цю рослину нескладно було знайти під час страти Ісуса, оскільки це був період святкування Пасхи. Інші твердять, що стебло материнки недостатньо міцне, щоб втримати змочену вином губку, і недостатньо довге, щоб дотягнутися ним до уст Ісуса. Але також існує погляд, що згаданий тут гісоп — це пучок материнки, який причепили до очеретини і піднесли до Ісусових уст. Це узгоджується з паралельними оповідями в Мт 27:48 та Мр 15:36, де сказано, що губку, вмочену в кисле вино, настромили на «очеретину».

Віддав дух. Або «віддав останній подих; перестав дихати». Слово «дух» (грецькою пне́ума) тут може означати «дихання» або «життєва сила». Це підтверджується тим, що в паралельних оповідях в Мр 15:37 і Лк 23:46 вжите грецьке слово екпне́о (букв. «видихати»), яке перекладено там як «помер», або, як видно з альтернативного варіанта у коментарях до цих віршів, «віддав останній подих». Дехто стверджує, що грецьке слово, перекладене як «віддав», вказує на те, що Ісус свідомо припинив боротися за життя, адже все здійснилось. Він добровільно «пішов на смерть» (Іс 53:12; Ів 10:11).

Приготування. Так називали день перед щотижневою суботою. В цей день юдеї готувалися до суботи: займались приготуванням їжі і закінчували всю іншу роботу, з якою не можна було чекати до завершення суботи. У цьому випадку день Приготування припав на 14 нісана (Мр 15:42; див. глосарій). Згідно з Мойсеєвим законом, мертві тіла «не ма[ли] залишатися на стовпі цілу ніч», їх потрібно було поховати «в той же день» (Пв 21:22, 23; пор. ІсН 8:29; 10:26, 27).

Той суботній день був великий. Наступний день після Пасхи, тобто 15 нісана, завжди вважався суботнім днем, хоч би на який день тижня він припадав (Лв 23:5—7). Якщо ж цей день збігався зі щотижневою суботою (сьомий день юдейського тижня, що тривав від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу), то його називали «великим» суботнім днем. Таким суботнім днем був наступний день після смерті Ісуса, яка сталася в п’ятницю. В період з 31 до 33 року н. е. лише в 33 році н. е. 14 нісана припадало на п’ятницю. Цей факт дозволяє зробити висновок, що Ісус помер 14 нісана 33 року н. е.

Поламали ноги. Латинською це жорстоке покарання називалося круріфра́ґіум. У цьому випадку до нього вдалися, очевидно, щоб пришвидшити смерть тих, хто висів на стовпі. Людині, яка висіла на стовпі, було важко дихати, тому що тіло всією вагою тиснуло на легені. Коли їй ламали ноги, вона не могла піднятися, щоб набрати повітря, і помирала від задухи.

Жодна кістка його не буде зламана. Це цитата з Пс 34:20. Запроваджуючи Пасху, Єгова дав такий наказ про жертовну тварину (ягня чи козла), яку мали зарізати в той вечір: «Не можна ламати їй жодної кістки» (Вх 12:46; Чс 9:12). Павло назвав Ісуса «нашим пасхальним ягням»; згідно з пасхальним звичаєм, а також пророцтвом з Пс 34:20, жодна з кісток Ісуса не була зламана (1Кр 5:7; див. коментар до Ів 1:29). Так виконалося передречене, незважаючи на те що римські воїни, очевидно, мали звичай ламати ноги страченим на стовпі, щоб пришвидшити їхню смерть. (Див. коментар до Ів 19:31.) Воїни зламали ноги двом злочинцям, які висіли поряд з Ісусом, але не зламали ніг Ісусу, бо побачили, що він мертвий. Один воїн лише «проколов йому списом бік» (Ів 19:33, 34).

Йосип. Див. коментар до Мр 15:43.

З Ариматеї. Див. коментар до Мт 27:57.

Юдеями. Очевидно, йдеться про юдейську владу, тобто релігійних провідників. (Див. коментар до Ів 7:1.)

Никодим. Лише Іван згадує, що Никодим разом з Йосипом з Ариматеї готував Ісусове тіло до поховання. (Див. коментар до Ів 3:1.)

Суміш. У деяких рукописах — «згорток». Однак давні авторитетні рукописи свідчать на користь варіанта, вжитого в основному тексті.

Мирри. Див. глосарій.

Алое. Вид дерев, з яких добувають пахучу речовину, що в біблійні часи використовувалась як парфуми (Пс 45:8; Пр 7:17; Псн 4:14). Алое, принесене Никодимом, мабуть, було тією самою пахучою речовиною алоевого дерева, про яку згадується в Єврейських Писаннях. Алое у вигляді порошку використовувалося разом з миррою для приготування тіла до поховання, можливо для того, щоб перебити запах, який утворюється під час розкладання тіла. На думку більшості дослідників, згадане в Біблії алоеве дерево — це Aquilaria agallocha. Його ще називають орлиним деревом, і сьогодні воно росте переважно в Індії та сусідніх районах. Це дерево іноді сягає аж 30 м заввишки. Серцевина стовбура і гілок насичена смолою та пахучою олією, з якої виготовляють дорогі парфуми. Деревина набуває найінтенсивнішого аромату, коли починає гнити, тому деколи стовбур закопують в землю, щоб пришвидшити цей процес. Пізніше деревину дрібно розтирають і продають у вигляді порошку. Деякі вчені кажуть, що алое в цьому вірші — це рослина з родини асфоделієвих, яка тепер носить ботанічну назву алое вера (Aloe vera) і використовується не як ароматична речовина, а як лікувальний засіб.

Фунтів. Грецьке слово лı́тра здебільшого вказувало на одиницю ваги, що дорівнювала римському фунту (латинською лı́бра). Цей фунт становив приблизно 327 г. Отже, згадана тут суміш важила приблизно 33 кг. (Див. додаток Б14.)

Гробниця. Див. коментар до Мт 27:60.