Юдейське свято. Хоча Іван не уточнює, про яке свято йдеться, існують вагомі підстави вважати, що це Пасха 31 року н. е. Іван описував події переважно в хронологічному порядку. Це свято згадується після того, як Ісус сказав, що «до жнив залишилося ще чотири місяці» (Ів 4:35). Жнива, зокрема збирання ячменю, починались приблизно в час Пасхи (14 нісана). Тож, очевидно, Ісус промовив слова про жнива за чотири місяці до Пасхи — мабуть у місяці кіслеві (листопад — грудень). Між кіслевом і нісаном відзначалися два інших свята, Свято присвячення і Пурим. Однак для відзначання цих свят ізраїльтяни не мусили йти в Єрусалим. Отже, «юдейське свято» — це, найімовірніше, Пасха, на яку Ісус мав прийти в Єрусалим, дотримуючись Божого закону, даного Ізраїлю (Пв 16:16). Після згадки про це свято Іван описує лише кілька подій, що відбулися до наступної Пасхи (Ів 6:4), але, як видно з таблиці в додатку А7, Іван розповідає про Ісусове служіння стисло і не згадує того, про що вже написали три інші письменники Євангелій. З огляду на те, як багато подій описано в трьох інших Євангеліях, можна зробити висновок, що між святкуваннями Пасхи, згаданими в Ів 2:13 та Ів 6:4, була ще одна Пасха. (Див. додаток А7 і коментар до Ів 2:13.)

Єврейською. Письменники Грецьких Писань під Божим натхненням використовували слово «єврейською» на позначення мови, якою розмовляли юдеї (Ів 19:13, 17, 20; Дії 21:40; 22:2; Об 9:11; 16:16) і якою воскреслий та прославлений Ісус звернувся до Савла з Тарса (Дії 26:14, 15). У Дії 6:1 письменник розрізняє «єврейськомовних» і «грекомовних юдеїв». Хоча деякі вчені стверджують, що у вищезгаданих віршах слово, перекладене як «єврейською», потрібно перекладати як «арамейською», є вагомі підстави вважати, що йдеться саме про єврейську мову. Лука пише, що Павло звернувся «єврейською» до людей в Єрусалимі, а вони, як відомо, досліджували Закон Мойсея, записаний єврейською. Крім того, більша частина рукописів чи їхніх фрагментів, знайдених біля Мертвого моря (серед них біблійні і небіблійні тексти), написана єврейською мовою, а це означає, що єврейська була мовою повсякденного вжитку. Невелика кількість знайдених фрагментів, які написані арамейською мовою, свідчить про те, що люди теж послуговувались цією мовою. Тож дуже малоймовірно, що коли біблійні письменники вживають слово «єврейська», то насправді мають на увазі арамейську або сирійську мову (Дії 21:40; 22:2; пор. Дії 26:14). Єврейські Писання розрізняли «арамейську мову» і «мову юдеїв», як це видно з 2Цр 18:26. Описуючи події з цього біблійного уривка, юдейський історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що це були різні мови («Юдейські старожитності», кн. 10, розд. 1, абз. 2). Арамейська і єврейська мови мають подібні слова, і деякі єврейські слова, можливо, запозичені з арамейської. Однак немає підстав вважати, що письменники Грецьких Писань писали про єврейську мову, маючи на увазі арамейську.

Бетзата. Ця єврейська назва означає «дім оливки [або оливок]». У деяких рукописах купальня називається «Віфезда», що, можливо, означає «дім милосердя». А ще в інших рукописах міститься назва «Віфсаїда», яка означає «дім мисливця [або рибалки]». Багато вчених віддають перевагу назві «Бетзата».

Лежало дуже багато хворих. Вважалося, що в купальні можна було зцілитись, якщо ввійти у воду, коли вона збурюється (Ів 5:7). Тому навколо неї збиралися люди, які хотіли зцілитися. У Біблії не говориться, що Божий ангел здійснював чуда в цій купальні. (Див. коментар до Ів 5:4.) Однак вона каже, що там здійснив чудо Ісус. Варто зазначити, що хворий чоловік був зцілений вмить, йому не треба було входити у воду.

У деяких рукописах в кінці вірша 3 і у вірші 4 міститься такий уривок або його частина: «... які чекали, коли вода збуриться. 4 Бо ангел Господа [або «Єгови»] часами спускався до купальні і збурював воду; і хто перший входив у воду, коли вона збурювалась, той ставав здоровим, хоч би яку мав хворобу». Однак цих слів немає в найдавніших авторитетних рукописах, і, найімовірніше, їх не було в оригінальному тексті Євангелія від Івана. (Див. додаток А3.) Деякі переклади Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 вони позначені як J^{9, 22, 23}) замість вислову «ангел Господа» вживають «ангел Єгови».

Підстилку. Або «ліжко». У згаданих в Біблії краях люди зазвичай спали на простій підстилці з соломи або очерету. Щоб було зручніше, зверху, мабуть, клали ковдру або щось інше. Таку підстилку було легко скрутити і сховати. Використане у цьому вірші грецьке слово кра́баттос, очевидно, стосується ліжка нужденної людини. В оповіді з Мр 2:4—12 те саме грецьке слово вказує на ноші, на яких принесли паралізованого чоловіка.

Юдеї. У Євангелії від Івана це слово має різні значення, залежно від контексту. Воно може стосуватися юдейського народу загалом, мешканців Юдеї або мешканців Єрусалима чи його околиць. Також це слово може вказувати на юдеїв, які ревно обстоювали людські традиції, пов’язані з Мойсеєвим законом, і які вороже ставилися до Ісуса. У цьому вірші слово «юдеї», можливо, стосується юдейської влади, тобто релігійних провідників, або вживається в ширшому значенні і вказує на інших юдеїв, які ревно дотримувались традицій.

Більше не гріши. Слова Ісуса не означають, що хвороба, від якої чоловік страждав 38 років, була наслідком якогось його гріха. Насправді причиною страждань чоловіка була успадкована недосконалість (Ів 5:5—9; пор. Ів 9:1—3). Виявивши йому милосердя і зціливши його, Ісус радить йому іти дорогою спасіння і свідомо не грішити, бо це призведе до чогось гіршого, ніж хвороба,— до знищення назавжди (Єв 10:26, 27).

Переслідували. Грецьке дієслово, вжите у формі імперфекта, вказує на те, що юдеї (можливо, юдейські провідники або юдеї, які ревно дотримувались людських традицій, пов’язаних з Мойсеєвим законом) почали переслідувати Ісуса і далі продовжували це робити.

Прирівнює себе до Бога. Ісус називав Бога своїм Батьком, але ніколи не заявляв, що є рівним Богові (Ів 5:17). Насправді це юдеї звинувачували Ісуса в тому, що він, називаючи Бога своїм Батьком, прирівнює себе до Бога. Це звинувачення було безпідставним, так само як звинувачення в тому, що Ісус порушував закон про суботу. Ісус чітко показує, що юдеї неправі, коли у віршах 19—24 говорить, що нічого не може робити від себе. Цілком очевидно, що Ісус не заявляв, що є рівним Богові (Ів 14:28).

Від себе. Тобто самостійно. Ісус є Головним Представником Бога; він завжди слухається голосу Єгови і говорить те, що Єгова йому наказує.

Батько любить Сина. Тут Ісус описує теплі почуття, єдність і дружбу, які існували між ним та його Батьком ще від початку творіння (Пр 8:30). Записуючи Ісусові слова, Іван використав грецьке дієслово філе́о («любити; відчувати прив’язаність»). Це дієслово часто передає думку про дуже тісні стосунки, як-от між близькими друзями. Наприклад, воно вживається, коли говориться про дружбу Ісуса і Лазаря (Ів 11:3, 36). Крім того, цим словом описуються стосунки між батьками і дітьми (Мт 10:37). Те саме грецьке дієслово філе́о використовується для опису глибокої, сердечної прихильності Єгови до послідовників свого Сина, а також для опису теплих почуттів, які учні мали до Ісуса (Ів 16:27).

Судові. Грецьке слово крı́сіс, перекладене тут як «суд», може мати різні відтінки значення. Зрозуміти значення слова допомагає контекст. Наприклад, це слово може вказувати на розгляд судової справи, судовий процес або оцінювання (Ів 5:22, 27, 29 і коментар), на справедливість як рису (Мт 23:23; Лк 11:42) або на суд як установу (Мт 5:21). Воно також може стосуватися рішення суду — як позитивного, так і негативного, але в більшості випадків у Грецьких Писаннях передає думку про обвинувальний вирок. У цьому вірші слово «суд» вживається паралельно зі словом смерть і протиставляється життю і вічному життю, тому стосується смертного вироку (2Пт 2:9; 3:7).

Перейшов від смерті до життя. Мабуть, Ісус говорить про людей, які були духовно мертвими, але, почувши його слова, повірили у нього і полишили грішну поведінку (Еф 2:1, 2, 4—6). Такі люди перейшли «від смерті до життя» в тому розумінні, що вже не є засудженими на смерть, а завдяки своїй вірі в Бога отримали надію на вічне життя. Очевидно, Ісус теж говорив про мертвих у духовному розумінні, коли розмовляв з юдеєм, який хотів піти додому й поховати свого батька. Ісус сказав йому: «Мертві нехай ховають своїх мертвих» (Лк 9:60; див. коментарі до Лк 9:60; Ів 5:25).

Мертві. Ісус сказав, що година, тобто час, коли мертві «почують [його] голос», вже надійшла, тож він міг мати на увазі тільки живих людей, які успадкували гріх від Адама і, як наслідок, засуджені на смерть (Рм 5:12). З погляду Бога людство не має права на життя, оскільки «плата» за гріх — смерть (Рм 6:23). Однак той, хто чує «голос» Ісуса і слухається його, може, так би мовити, «перей[ти] від смерті до життя». (Див. коментар до Ів 5:24.) Слова «чути» і «слухати» часто вживаються в Біблії у значенні «зважати на» або «слухатися».

Має в собі життя. Або «має в собі дар життя». Ісус має «в собі життя» в тому значенні, що його Батько, Бог Єгова, наділив його силою, яку раніше мав тільки Бог. Завдяки цій силі Ісус здатний допомогти людям отримати Боже схвалення, а отже, і життя. Також він здатний давати життя померлим, тобто воскрешати їх. Приблизно через рік після того, як Ісус сказав слова, записані в цьому вірші, він зазначив, що його послідовники також можуть мати в собі життя. (Щоб дізнатися про те, в якому значенні послідовники Ісуса можуть мати «в собі життя», див. коментар до Ів 6:53.)

Сином людським. Див. коментар до Мт 8:20.

Пам’ятних гробницях. Цим висловом перекладено грецьке слово мнеме́йон, що походить від дієслова мімне́скомай («пам’ятати; нагадувати (собі)») і стосується гробниці або могили. Отже, це слово передає думку про те, що померлу людину пам’ятають. У цьому вірші воно означає, що її пам’ятає Бог. Цей відтінок значення допомагає краще зрозуміти слова, які сказав злочинець, що висів на стовпі поряд з Ісусом, і які записав в своєму Євангелії Лука: «Згадай [форма дієслова мімне́скомай] про мене, коли прийдеш у своє Царство» (Лк 23:42).

Воскресіння. Див. коментар до Мт 22:23.

Воскресіння життя. Люди, які отримають «воскресіння життя»,— це ті, «хто чинив добро» перед своєю смертю. Хоча це воскресіння ще в майбутньому, намір Бога повернути до життя цих вірних людей настільки певний, що про них сказано: «Для нього всі вони живі». Їхні імена вже «вносяться у сувій [або «книгу»] життя», «починаючи від заснування світу» (Лк 20:38 і коментар; Об 17:8; див. також Флп 4:3 і коментар). Очевидно, це ті самі «праведні», про воскресіння яких говориться в Дії 24:15. Згідно з Рм 6:7, «той, хто помер, звільнився від гріха». Смерть скасовує гріхи цих праведних людей, але не скасовує їхнього вірного служіння, Єгова не забуває їхніх праведних вчинків (Єв 6:10). Звичайно, після воскресіння цим праведним людям треба буде і далі зберігати вірність Богові, щоб їхні імена назавжди залишилися в «сувої [або «книзі»] життя» і щоб вони зрештою мали «вічне життя» (Об 20:12; Ів 3:36).

Воскресіння суду. Ті, хто перед своєю смертю «чинив зло», отримають «воскресіння суду». Грецьке слово крı́сіс, перекладене тут як «суд», має різні відтінки значення залежно від контексту. (Див. коментар до Ів 5:24.) У цьому вірші слово «суд», мабуть, означає «процес оцінювання» чи «випробувальний термін» або, як говориться в одному грецькому словнику, «уважне спостереження за чиєюсь поведінкою». Очевидно, люди, які отримають «воскресіння суду»,— це ті самі «неправедні», про яких говориться в Дії 24:15. Вони будуть суджені на основі того, як поводитимуться під час правління Божого Царства, коли Христос і помазанці виконуватимуть роль суддів (Лк 22:30; Рм 6:7). Під час цього «випробувального терміну» неправедні будуть «суджені — кожен згідно зі своїми вчинками» (Об 20:12, 13). Лише ті, хто відмовиться від свого колишнього способу життя, будуть записані в «книгу життя» і отримають «вічне життя» (Об 20:15; Ів 3:36).

Від себе. Тобто самостійно. Ісус є Головним Представником Бога; він завжди слухається голосу Єгови і говорить те, що Єгова йому наказує.

Згідно з тим, що чую. Тобто згідно з тим, що Ісус чує від Батька, який є Найвищим Суддею.

Ще хтось. Безсумнівно, йдеться про Батька (Ів 5:34, 37).

Писання. Це слово часто стосується натхнених Єврейських Писань в цілому. Юдеї, які уважно досліджували Писання, могли легко зрозуміти, що Ісус був Месією, якби порівняли його життя і вчення з тим, що передрікалося в Писаннях. Однак вони не хотіли неупереджено дослідити численні докази з Писань, які доводили, що Ісус — це обіцяний Месія. Вони думали, що завдяки Писанням отримають вічне життя, але відмовилися визнати, що Писання вказують на Ісуса як на єдиний шлях до життя (Пв 18:15; Лк 11:52; Ів 7:47, 48).

Вони. Тобто Писання, про які йдеться на початку вірша. Писання містили месіанські пророцтва, які показували, що саме завдяки Ісусу можна отримати «вічне життя».

Єдиного Бога. У деяких стародавніх рукописах міститься варіант, в якому немає слова «Бог» і який можна перекласти як «Єдиний». Однак інші давні авторитетні рукописи свідчать на користь варіанта, вжитого в основному тексті цього видання.