Потім, через 14 років. На думку деяких вчених, Павло міг мати на увазі «на чотирнадцятий рік», тобто 12 повних років, а також по одному неповному році до і після них. (Пор. 1Цр 12:5, 12; див. коментар до Гл 1:18.) Цей період, очевидно, почався в 36 р. н. е., коли Павло після свого навернення вперше відвідав Єрусалим, і закінчився в 49 р. н. е., коли він прийшов в Єрусалим з Титом і Варнавою, щоб обговорити з апостолами і старійшинами питання про обрізання (Дії 15:2).

Тому, що отримав об’явлення. Тут Павло згадує подробицю, якої нема в розповіді Луки у книзі Дії (Дії 15:1, 2). Христос, голова християнського збору, очевидно, дав Павлу об’явлення, в якому наказав йому звернутися до апостолів і старійшин в Єрусалимі з важливим питанням про обрізання (Еф 5:23). Ця історична зустріч відбулася приблизно 49 року н. е. Згадуючи про це об’явлення, Павло далі спростовує звинувачення прихильників юдаїзму, які твердили, що він не справжній апостол. Павло був справжнім апостолом, адже сам Ісус вибрав його і давав йому вказівки в об’явленнях (Гл 1:1, 15, 16).

Проповідував. Основне значення грецького слова — «публічно проголошувати, бути глашатаєм». Це слово підкреслює спосіб проголошення: зазвичай мається на увазі привселюдне проголошення, а не промова, звернена до обмеженої кількості людей. (Див. коментар до Мт 3:1.)

Навіть Тита... вони не змушували обрізатися. Коли в Антіохії постало питання про обрізання (бл. 49 р. н. е.), Павло і Варнава взяли з собою Тита в Єрусалим (Дії 15:1, 2; Гл 2:1). Він був «греком», тобто необрізаним язичником. (Див. коментар до слова грек у цьому вірші.) Вжите тут дієслово «змушували», здається, стосується «шанованих братів», згаданих у вірші 2. Це може вказувати на те, що, на відміну від них, деякі прихильники юдаїзму, тобто християни, які обстоювали юдейські вірування і традиції, наполягали, щоб Тит обрізався. Але на зустрічі в Єрусалимі апостоли і старійшини постановили, що для християн з язичників обрізання не є обов’язковим (Дії 15:23—29). Павло згадує тут про Тита, оскільки хоче підкреслити, що люди, які навертаються на християнство, не зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону. Тит служив у першу чергу серед необрізаних людей з інших народів, тому те, що він не був обрізаним, не викликало непорозумінь (2Кр 8:6; 2Тм 4:10; Тит 1:4, 5). Він був в іншій ситуації, ніж Тимофій, якого Павло обрізав. (Див. коментар до Дії 16:3.)

Грек. Про Тита сказано, що він був греком (ге́ллен). Це може стосуватися його походження. Однак деякі письменники першого століття використовували це слово у множині (ге́лленес), маючи на увазі людей будь-якої національності, які розмовляли грецькою мовою і перейняли грецьку культуру. Можливо, Тит був греком саме в такому розумінні. (Див. коментар до Рм 1:16.)

Фальшивих братів. Грецьке слово псеуда́делфос («фальшивий брат») вживається лише тут і в 2Кр 11:26. За визначенням одного словника, це «той, хто лише називається християнином». Прихильники юдаїзму в зборах Галатії вдавали з себе духовних чоловіків, але насправді вони схиляли інших у зборі до того, щоб знову скрупульозно дотримуватися Мойсеєвого закону. (Див. коментар до Гл 1:6.) Павло каже, що ці чоловіки «непомітно ввійшли» до збору, вони «прокралися і вишукують, як би обмежити» свободу християн. Цим він показує, що вони хитро і обережно поширювали свої згубні вчення. (Пор. 2Кр 11:13—15.)

Правди, яку... принесла добра новина. Цей вислів також вживається у вірші 14 і стосується всіх християнських вчень, викладених у Божому Слові.

Бог. У грецьких рукописах тут вжито слово «Бог», але деякі переклади Грецьких Писань на єврейську та інші мови замість нього вживають Боже ім’я.

Необрізаних. Букв. «тих, хто з необрізання», тобто неюдеїв.

Як і Петру. Тут Павло показує, що ті, хто брав провід у зборі, тісно співпрацювали. (Див. коментар до Гл 2:9.) Згідно з рішенням керівного органу в Єрусалимі, Павло мав зосередитись на служінні серед неюдеїв, а Петро — на служінні в основному серед юдеїв. Але і Павло, і Петро проповідували людям різного походження. Саме Петро першим проповідував язичникам (Дії 10:44—48; 11:18). А Павло свідчив багатьом юдеям, оскільки Христос доручив йому проповідувати «іншим народам, а також... Ізраїлевим синам» (Дії 9:15). Вони обоє слухняно виконували доручені їм завдання. Наприклад, Петро згодом пішов на схід і служив у Вавилоні — відомому центрі юдейської освіти, де проживало багато юдеїв (1Пт 5:13). А Павло здійснював далекі місіонерські подорожі на захід, можливо, аж до Іспанії.

Обрізаних. Букв. «тих, хто з обрізання», тобто юдеїв.

Наділив Петра силою, необхідною для апостольського служіння... наділив нею і мене. Грецьке дієслово енерґе́о перекладене тут як «наділив силою». В деяких інших випадках воно перекладається як «діяти», «зміцнювати» (Еф 2:2; 3:20; Флп 2:13; Кл 1:29). В цьому контексті енерґе́о, очевидно, передає думку, що, коли Бог обрав Петра і Павла апостолами, то наділив їх не лише повноваженнями, але й здатністю виконувати таке служіння.

Кифа. Одне з імен апостола Петра. (Див. коментар до 1Кр 1:12.)

Стовпами. Подібно як буквальний стовп підтримує споруду, так і чоловіки, названі в цьому вірші стовпами, підтримували і зміцнювали збір. Те саме слово вживається, коли описується християнський збір, який є «стовпом та опорою правди» (1Тм 3:15), і коли описуються ноги ангела, які виглядали як «вогняні стовпи» (Об 10:1—3). Яків, Кифа та Іван вважалися «стовпами» — це були міцно утверджені і духовно сильні християни, які віддано підтримували збір.

Руку на знак готовності співпрацювати. Або «руку на знак спільності». Коли люди подавали і потискали одне одному руку, це вказувало на спільну участь і співпрацю (2Цр 10:15). Приблизно в 49 році н. е. апостол Павло пішов у Єрусалим, щоб взяти участь в зустрічі тогочасного керівного органу, на якій обговорювалося питання про обрізання (Дії 15:6—29). Тоді Павло, очевидно, зустрівся з Яковом, Петром та Іваном і обговорив завдання, яке дав йому Господь Ісус Христос, завдання проповідувати добру новину (Дії 9:15; 13:2; 1Тм 1:12). Тут Павло пригадує, що під час цієї зустрічі і після неї панував дух співпраці і єдності. Брати чітко розуміли, що всі вони беруть участь у тій самій праці. Вони вирішили, що Павло і Варнава підуть проповідувати іншим народам, тобто язичникам, а Яків, Петро та Іван зосередяться на проповідуванні обрізаним, тобто юдеям.

Пам’ятати про бідних. Приблизно 49 року н. е. Петро, Яків та Іван дали Павлу і його співпрацівнику Варнаві завдання (Гл 2:9). Проповідуючи людям з інших народів, вони мали пам’ятати про матеріальні потреби нужденних християн. У цьому вірші Павло говорить, що він з усіх сил намагався робити це. Коли згодом християни в Юдеї опинилися в нужді, Павло заохочував збори в інших місцевостях надати матеріальну допомогу братам в Єрусалимі. З Павлових листів видно, що він поставився до цього дуже відповідально. В обох натхнених листах до християн у Коринфі (бл. 55 р. н. е.) він писав про збір пожертв і про те, що вже дав відповідні вказівки «зборам у Галатії» (1Кр 16:1—3; 2Кр 8:1—8; 9:1—5; див. коментарі до 1Кр 16:1, 3; 2Кр 8:2). Приблизно в 56 році н. е., коли Павло писав християнам у Римі, пожертви були майже зібрані (Рм 15:25, 26). Павло невдовзі виконав своє завдання. Це видно з того, що трохи пізніше він сказав римському наміснику Феліксу: «Я прийшов, щоб передати своєму народу пожертви» (Дії 24:17). Така щира турбота про потреби одновірців була розпізнавальним знаком християн першого століття (Ів 13:35).

Кифа. Одне з імен апостола Петра. (Див. коментар до 1Кр 1:12.)

Відверто виступив проти нього. Або «зустрівся з ним лицем в лице». Коли Павло побачив, що апостол Петро через страх перед людьми перестав спілкуватися з братами-неюдеями, то підійшов і «відверто виступив проти нього», докоривши йому перед усіма присутніми. Грецьке слово, перекладене як «виступив проти», буквально означає «протистояв» (Гл 2:11—14).

Їв з людьми з інших народів. Під час споживання їжі люди спілкувалися, і такі зустрічі, як правило, не обходилися без молитов. Тож зрозуміло, чому юдеї переважно не їли разом з язичниками. По суті, ізраїльтяни отримали наказ ніколи не єднатися з народами, які залишилися в Обіцяному краю, і навіть не згадувати імен їхніх богів (ІсН 23:6, 7). У першому столітті н. е. існували обмеження, додані юдейськими релігійними провідниками, наприклад, правило про те, що людина ставала церемоніально нечистою, якщо входила в дім язичника (Ів 18:28).

Перестав та почав їх уникати. У 36 році н. е. Петро, який був християнином юдейського походження, використав третій з «ключів від небесного Царства», і завдяки цьому Корнилій та його домашні, які не були ані юдеями, ані юдейськими прозелітами, змогли стати християнами. (Див. коментар до Мт 16:19.) Петро залишався в домі Корнилія кілька днів і за цей час, без сумніву, не раз споживав їжу з язичниками (Дії 10:48; 11:1—17). Він розумів, що в цьому не було нічого поганого, тож і далі їв з християнами неюдейського походження. Але пройшло приблизно 13 років, і Петро, перебуваючи в сирійській Антіохії, раптом «перестав» це робити. Він боявся реакції деяких юдейських християн, які прибули з Єрусалима. Ці чоловіки прийшли від Якова, а це, очевидно, вказує на їхнє тісне спілкування з Яковом, який був в Єрусалимі. (Див. коментар до Дії 15:13.) Вони не поспішали приймати зміни і наполягали на тому, що потрібно непохитно дотримуватися Мойсеєвого закону і деяких юдейських звичаїв. (Див. коментар до Дії 10:28.) Через поведінку Петра в інших могли виникнути сумніви щодо рішення, яке керівний орган прийняв того ж року (бл. 49 р. н. е.), коли Петро відвідав сирійську Антіохію. Це рішення підтвердило, що християни з язичників не зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону (Дії 15:23—29). Павло пише тут про події, які сталися в Антіохії, не для того, щоб присоромити Петра, а щоб виправити неправильне мислення галатів.

Обрізаними. Букв. «тими, хто з обрізання», тобто деякими християнами юдейського походження, які прибули з єрусалимського збору. В інших випадках цей грецький вислів перекладається як «прихильники обрізання», «з обрізаних» і «ті, хто тримається обрізання» (Дії 11:2; Кл 4:11; Тит 1:10).

Лицемірили разом з ним... лицемірити. Тут вживається грецьке дієслово сініпокрı́номай та іменник гіпо́крісіс. Обидва слова спочатку стосувалися грецьких акторів, які вдягали маски, коли виконували свої ролі в театрі. Вжите в кінці вірша слово «лицемірити» — це переклад іменника гіпо́крісіс, який в Грецьких Писаннях використовується шість разів і перекладений як «лицемірство» (Мт 23:28; Мр 12:15; Лк 12:1; 1Тм 4:2; 1Пт 2:1; значення спорідненого слова «лицемір» обговорюється в коментарях до Мт 6:2; Лк 6:42). Згідно з деякими словниками, грецьке дієслово, перекладене як «лицемірили разом з», в цьому вірші вживається в переносному значенні і передає думку про те, що хтось «разом з іншими грає роль чи прикидається» або «приєднується до лицемірства».

Кифі. Одне з імен апостола Петра. (Див. коментар до 1Кр 1:12.)

Визнається праведною. У Грецьких Писаннях грецьке дієслово дікайо́о і споріднені іменники діка́йома та діка́йосіс, які традиційно перекладаються як «виправдовувати» і «виправдання», передають думку про те, що з людини знімають будь-які звинувачення, визнають її невинною, а отже, проголошують праведною і ставляться до неї як до праведної. (Див. коментар до Рм 3:24.) Деякі християни в зборах Галатії перебували під впливом прихильників юдаїзму, які намагалися встановити власну праведність на підставі вчинків, яких вимагав Мойсеїв закон (Гл 5:4; див. коментар до Гл 1:6). Але Павло наголосив, що людина може стати праведною в Божих очах лише завдяки вірі в Ісуса Христа. Ісус віддав своє досконале життя в жертву, і завдяки цьому в Бога з’явилася підстава визнати праведними тих, хто вірить в Христа (Рм 3:19—24; 10:3, 4; Гл 3:10—12, 24).

Те, що колись зруйнував. В минулому Павло ревно захищав юдаїзм і вважав, що може бути праведним в очах Бога лише завдяки вчинкам, яких вимагав Мойсеїв закон. (Див. коментар до Гл 1:13.) Але коли він став християнином, то, образно кажучи, зруйнував своє переконання (Гл 2:15, 16). Його противники заявляли, що християни можуть отримати спасіння, лише якщо в усьому будуть дотримуватися Закону (Гл 1:9; 5:2—12). Павло пояснює, що якби він — або хтось із християн юдейського походження — знову жив за Мойсеєвим законом, то, по суті, міг би сказати: «Я знову будую те, що колись зруйнував». Він знову став би тим, хто переступає закон, і підлягав би його осуду. (Див. коментар до Гл 3:19.)

Я помер для закону завдяки закону. Це один з доводів, який Павло наводить, пояснюючи, що «вчинки, яких вимагає закон» не робили його праведним в Божих очах (Гл 2:16). Оскільки Павло не міг досконало дотримуватися Мойсеєвого закону, цей закон засуджував його як грішника, що заслуговує смерті (Рм 7:7—11). Але Павло говорить, що він «помер для закону», тобто був звільнений від Закону. Ця Закон-угода була скасована на підставі Ісусової смерті на стовпі мук (Кл 2:13, 14). Тому Павло написав християнам в Римі, що вони «померли для Закону» «через Христове тіло» (Рм 7:4). Якщо християни вірили в Христову жертву, то вони «померли для Закону». Оскільки саме Закон привів Павла до Христа, Павло міг сказати, що він «помер для закону завдяки закону». (Див. коментарі до Гл 3:24 і 3:25.)

Я прибитий до стовпа разом з Христом. У Євангеліях грецьке дієслово сінстауро́о вживається стосовно тих, хто був страчений поряд з Ісусом (Мт 27:44; Мр 15:32; Ів 19:32; див. коментар до Рм 6:6). Подібно до інших християн, Павло міг сказати: «Я живу завдяки вірі в Божого Сина» (Гл 3:13; Кл 2:14). Виявляючи віру в страченого Христа, християни юдейського походження жили вже не як ті, хто перебував під Законом, а як послідовники Христа (Рм 10:4; 2Кр 5:15; див. коментар до Гл 2:19).

В тілі. Тобто, як людина.

Який полюбив мене і віддав за мене самого себе. Тут Павло використовує займенник «мене», і це вказує на те, що кожна людина, яка вірить в Ісуса, може отримати благословення, котрі стали можливими завдяки Христовій жертві. (Див. коментар до Ів 3:16.) Павло усвідомлював, що Христос виявив велику любов до нього особисто, він приймав цей дар і тому виявляв любов, доброту і щедрість до інших. (Див. коментар до 2Кр 5:14; пор. 2Кр 6:11—13; 12:15.) Він був вдячний за те, що Ісус покликав його стати учнем, хоча колись він переслідував Христових послідовників. Павло розумів, що Ісус з любові віддав своє життя за людей — і не лише за праведних, а й за тих, хто був обтяжений гріхами. (Пор. Мт 9:12, 13.) Хоча Павло сказав, що Христос віддав себе в жертву за нього особисто, він усвідомлював, що ця викупна жертва принесе користь незліченній кількості людей.

Христос, по суті, помер даремно. Павло підкреслює, що якби людина могла бути визнана праведною завдяки закону, тобто вчинкам, яких вимагає Мойсеїв закон, то Христова смерть була б непотрібною. У цьому вірші Павло також пояснює, що той, хто намагається заслужити дар життя, насправді відкидає Божу незаслужену доброту (Рм 11:5, 6; Гл 5:4).