Дії апостолів 20:1—38
Коментарі
Нас. Вживання цього особового займенника вказує на те, що Лука приєднався до Павла у Філіппах, де вони колись розлучились (Дії 16:10—17, 40). Тепер вони разом вирушили з Філіпп до Єрусалима. Згодом Павло був там ув’язнений (Дії 20:5—21:18, 33). Це друга частина книги Дії, в якій Лука описує все як учасник подій. (Див. коментарі до Дії 16:10; 27:1.)
Свята прісного хліба. Див. глосарій і додаток Б15.
Поїсти. Букв. «поламати хліб». На стародавньому Близькому Сході хліб був основним продуктом харчування, тому цей вислів став означати «споживати їжу». Зазвичай хліб пекли у вигляді пласких хлібин і його часто ламали, а не різали ножем. Тож ламання хліба під час їжі не вважалось чимось особливим; Ісус також часто так робив. (Див. коментар до Мт 14:19; див. також Мт 15:36; Лк 24:30.) Коли Ісус започаткував Господню вечерю, він взяв хліб і поламав його. Саме так зазвичай ділили хліб, тож у тому, що Ісус поламав хліб, немає жодного символічного значення. (Див. коментар до Мт 26:26.) Дехто вважає, що згадки про ламання хліба в книзі Дії стосуються відзначення Господньої вечері (Дії 2:42, 46; 20:7, 11). Однак щоразу, коли в Біблії справді згадується Господня вечеря, говориться не лише про хліб, а й про чашу з вином (Мт 26:26—28; Мр 14:22—25; Лк 22:19, 20; 1Кр 10:16—21; 11:23—26). Споживання хліба і вина має важливе символічне значення. Отже, коли згадується, що ламали хліб, але не пили чашу вина, йдеться не про Господню вечерю, а про звичайне споживання їжі. Також ніщо не вказує на те, що Ісус хотів, аби Спомин його смерті відзначали частіше, ніж свято Пасхи, яке було ним замінене,— тобто частіше, ніж раз у рік.
Бо він живий. Або «бо його душа [тобто «його життя»] в ньому». Іншими словами, Бог повернув життя юнака. Як і в багатьох інших уривках Грецьких Писань, грецьке слово псіхе́ тут означає «життя особи» (Мт 6:25; 10:39; 16:25, 26; Лк 12:20; Ів 10:11, 15; 13:37, 38; 15:13; див. глосарій, «Душа»).
Поламав хліб. Див. коментар до Дії 20:7.
Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Як у стародавньому Ізраїлі старійшини, тобто духовно зрілі чоловіки, були провідниками громад, так само старійшини, тобто духовно зрілі чоловіки, служили у християнських зборах I століття. З оповіді про зустріч Павла і старійшин з Ефеса чітко видно, що у зборі був не один старійшина. У кожному зборі була різна кількість старійшин, залежно від того, скільки чоловіків були духовно зрілими і відповідали вимогам, щоб виконувати обов’язки старійшини (1Тм 3:1—7; Тит 1:5—8). Коли Павло писав свого першого листа до Тимофія, який на той час, очевидно, жив в Ефесі, то згадав про «раду старійшин» (1Тм 1:3; 4:14).
Смиренністю. Смиренність — це відсутність гордості, пихатості, правильний погляд на самого себе у стосунках з Богом та людьми. Це не слабкість, а склад розуму, який подобається Єгові. Коли християни, співпрацюючи один з одним, виявляють смирення, між ними панує єдність (Еф 4:2; Флп 2:3; Кл 3:12; 1Пт 5:5). У Грецьких Писаннях слово тапейнофросı́не, перекладене тут як «смиренність», утворене зі слів тапейно́о, що означає «понижувати», і френ, що означає «розум». Споріднене слово тапейно́с перекладається як «смиренний» (Мт 11:29) і «смиренні» (Як 4:6; 1Пт 5:5). (Див. коментар до Мт 11:29.)
Від дому до дому. Або «в різних домах». Як видно з контексту, Павло приходив у доми цих чоловіків, аби навчати їх, що «необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса» (Дії 20:21). Тому не йдеться про дружні візити до християн, оскільки ті, хто став християнином, вже покаялись і виявляли віру в Ісуса. В одній праці міститься такий коментар до Дії 20:20: «Варто зазначити, що цей видатний проповідник проповідував від дому до дому, а не просто приходив до людей з дружнім візитом» (Robertson A. T. Word Pictures in the New Testament. 1930. Vol. III. P. 349, 350). В іншій праці щодо слів Павла в цьому вірші сказано: «Він не задовольнявся тим, що виголошував промови перед групами осіб... а ревно виконував свою велику працю від дому до дому, він у буквальному розумінні ніс Божу правду в доми і серця ефесян» (Livermore А. А. The Acts of the Apostles With a Commentary. 1844. P. 270). (Щоб більше дізнатись про значення грецького вислову кат’ о́йкус, що буквально означає «згідно з домом», див. коментар до Дії 5:42.)
Спонуканий. Або «зв’язаний». Павло відчуває обов’язок і бажання підкоритися Божому духу і піти в Єрусалим.
Своє життя. Або «свою душу». Грецьке слово псіхе́ тут стосується життя особи. (Див. глосарій, «Душа», і додаток А2.)
Проповідував. Основне значення грецького слова — «публічно проголошувати, бути глашатаєм». Це слово підкреслює спосіб проголошення: зазвичай мається на увазі привселюдне проголошення, а не промова, звернена до обмеженої кількості людей. Темою проповідування християн і далі було «Боже Царство» (Дії 28:31).
Царство. Тобто Боже Царство. Це основна тема Біблії, що простежується крізь усю книгу Дії (Дії 1:3; 8:12; 14:22; 19:8; 20:25; 28:23, 31). У деяких ранніх перекладах іншими мовами, як-от латинській Вульгаті і сирійській Пешітті, вживається вислів «Боже Царство». В одному перекладі Грецьких Писань єврейською мовою (в додатку В4 він позначений як J17) тут вживається Боже ім’я, і цей вислів можна перекласти як «Царство Єгови».
Я чистий від крові всіх людей. Павло був переконаний, що, оскільки він не припиняв проповідувати добру новину про Царство, Бог не вважатиме його винним у пролитті крові. Павло не приховував життєдайної звістки (Дії 18:6; пор. Єз 33:6—8). Він передавав учням в Ефесі «всю волю Бога», бо не хотів, щоб хтось втратив життя у Божий день суду (Дії 20:27). Інші причини, з яких Бог може вважати християнина винним у пролитті крові: якщо християнин скоїть убивство; сюди ж входить активна чи пасивна підтримка будь-якої організації, винної у пролитті крові (наприклад, Вавилона Великого [Об 17:6; 18:2, 4] чи інших організацій, які проливають невинну кров [Об 16:5, 6; пор. Іс 26:20, 21]), і якщо християнин будь-яким чином споживатиме кров (Дії 15:20).
Всю волю Бога. Або «весь намір Бога». Тут стосується всього, що Бог задумав здійснити через своє Царство, у тому числі того, що згідно з його волею необхідне для спасіння (Дії 20:25). Грецьке слово буле́ перекладається як «намір [або «вказівки», прим.]» в Лк 7:30 і Єв 6:17.
Пильнуйте. Або «оберігайте». Єгова дорожить вівцями у своїй отарі, бо придбав їх дорогоцінною «кров’ю власного Сина». Єгова заплатив найвищу ціну. Тож смиренні старійшини дбають про кожного члена отари, пам’ятаючи, як сильно Єгова любить своїх овець (1Пт 5:1—3).
Наглядачами. Грецьке слово епı́скопос споріднене з дієсловом епіскопе́о, що означає «постійно пильнувати» (Єв 12:15), та іменником епіскопе́, що означає «перевірка» (Лк 19:44; 1Пт 2:12), «бути наглядачем» (1Тм 3:1) або «обов’язки наглядача» (Дії 1:20). Наглядач відвідував членів збору, здійснював перевірку і надавав керівництво. Тож грецьке слово передусім містить думку про сповнений турботи нагляд. Наглядачі у християнському зборі мають обов’язок дбати про духовний стан одновірців. У цьому вірші Павло називає «наглядачами» старійшин ефеського збору (Дії 20:17). У своєму листі до Тита він вживає слово «наглядач», коли описує вимоги до старійшин у християнському зборі (Тит 1:5, 7). Отже, обидва грецькі слова стосуються того самого становища в зборі: пресбı́терос вказує на духовну зрілість призначеного чоловіка, а епı́скопос — на обов’язки, які він виконує. З оповіді про зустріч Павла і старійшин з Ефеса чітко видно, що у зборі був не один старійшина. Не існувало правила щодо кількості наглядачів в одному зборі. Це залежало від того, скільки чоловіків були духовно зрілими і відповідали вимогам, щоб виконувати обов’язки старійшини. Також в листі до християн у Філіппах Павло згадав про «наглядачів» того збору (Флп 1:1), показуючи, що вони утворювали раду старійшин, яка займалася справами збору. (Див. коментар до Дії 1:20.)
Бога. У деяких стародавніх рукописах тут сказано: «Господа». Однак аналіз рукописів свідчить на користь варіанта, вжитого в основному тексті цього видання. Багато вчених також вважає, що в тексті оригіналу містилося слово «Бог».
Кров’ю власного Сина. Якщо розглядати цей вислів лише з граматичного погляду, то можливі такі варіанти перекладу, як «кров’ю власного Сина» і «власною кров’ю». Тому варто взяти до уваги контекст. У грецькій мові вислів го ı́діос («власний») може вживатись без іменника чи займенника, як це видно з Ів 1:11 («свої»), Ів 13:1 («свої»), Дії 4:23 («одновірці») і Дії 24:23 («знайомі»). У небіблійних грецьких рукописах цей вислів вживається щодо близьких родичів. Той, хто читав цей вірш грецькою, відразу розумів із контексту, що після вислову пропущено іменник у формі однини і що йдеться про Божого єдинородного Сина, Ісуса Христа, який пролив за людство свою кров. На цій підставі чимало вчених і перекладачів дійшли висновку, що тут має стояти слово «син» і весь вислів потрібно передавати як «кров’ю власного Сина».
Бог. В деяких рукописах тут вживається слово «Господь», однак в більшості рукописів міститься слово «Бог».
Слова Господа Ісуса. Вислів, який наведено далі, цитує лише апостол Павло, хоча чимало уривків у Євангеліях та натхнених Писаннях загалом передають дух цих слів (Пс 41:1; Пр 11:25; 19:17; Мт 10:8; Лк 6:38). Можливо, Павлу переказав ці слова той, хто чув їх безпосередньо від Ісуса, або ж Павло сам почув їх від воскреслого Ісуса чи у видінні від Бога (Дії 22:6—15; 1Кр 15:6, 8).
Обійняли Павла. Букв. «кинулись на шию Павла». Коли в Біблії згадується, як хтось обіймав когось, цілував і плакав, це вказує на сильну прив’язаність між цими людьми. Безперечно, старійшин переповнювали теплі почуття до Павла. (Див. також Бт 33:4; 45:14, 15; 46:29; Лк 15:20.)
Його цілувати. Або «з теплотою його цілувати». Павло виявляв щиру любов до братів, і вони теж його дуже любили. В біблійні часи дружнє ставлення часто виражали поцілунком (Бт 27:26; 2См 19:39). Іноді людину ще й тепло обіймали і при цьому плакали (Бт 33:4; 45:14, 15; Лк 15:20). В цьому вірші вжито форму дієслова філе́о, яка вказує на інтенсивність дії й іноді перекладається як «цілувати» (Мт 26:48; Мр 14:44; Лк 22:47), але найчастіше означає «любити; відчувати прив’язаність» (Ів 5:20, прим.; 11:3; 16:27, прим.). (Пор. коментар до Мт 26:49.)
Медіафайли
На карті видно стародавнє місто Мілет на західному узбережжі Малої Азії (сучасна Туреччина). Згідно з Біблією, Павло відвідав це місто принаймні двічі. Уперше він побував там під кінець своєї третьої місіонерської подорожі (прибл. 56 р. н. е.). По дорозі в Єрусалим він прибув кораблем в Мілет і покликав на важливу зустріч старійшин зі збору в Ефесі. Щоб дістатися з Ефеса до Мілета, старійшини мали подолати приблизно 70 км спочатку сушею, а потім, імовірно, кораблем. Після емоційного прощання вони провели Павла до корабля, і він продовжив свою подорож (Дії 20:17—38). Є підстави вважати, що після свого першого ув’язнення в Римі Павло відвідав Мілет вдруге. Він писав: «Трохим захворів, тож я не взяв його з собою, коли пішов з Мілета» (2Тм 4:20; див. карту «Павлові подорожі після 61 р. н. е.»).
1. Вид на частину однієї зі стародавніх гаваней. Оскільки гавані заповнювалися мулом, руїни Мілета тепер розташовані не на самому узбережжі, а приблизно за 8 км від моря.
2. Стародавній театр був побудований у ІІІ столітті до н. е., але його кілька разів ремонтували.
3. На карті зображено берегову лінію стародавніх часів.
Після П’ятидесятниці 33 року н. е. Ісусові учні й далі несли добру новину в доми людей. Хоча учням наказали не проповідувати, в Біблії сказано, що «кожен день у храмі та від дому до дому вони безупинно навчали й звіщали добру новину про Христа Ісуса» (Дії 5:40-42). Приблизно 56 року н. е. апостол Павло сказав ефеським старійшинам: «Я не стримувався від того, щоб... навчати вас привселюдно та від дому до дому» (Дії 20:20). Павло згадує про те, як проповідував цим чоловікам, коли вони ще були невіруючими, і як «показував їм, що необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса» (Дії 20:21). Коли Павло знаходив людей з духовними потребами, він, безсумнівно, неодноразово приходив у їхні доми, щоб їх навчати, а після того як вони ставали віруючими — щоб зміцнювати їхню віру. (Див. коментарі до Дії 5:42; 20:20.)
Вовки, які водяться в Ізраїлі,— це нічні хижаки. Ці тварини люті, безстрашні і ненажерливі, часто вони вбивають більше овець, ніж можуть з’їсти або потягти з собою. У Біблії різні тварини, а також їхні звички і характерні ознаки часто згадуються в переносному значенні для унаочнення як позитивних, так і негативних рис. Наприклад, у передсмертному пророцтві Якова плем’я Веніямина порівнюється з вовком (Canis lupus), це означає, що з нього мали походити здібні воїни. Але найчастіше вовк згадується в Біблії як уособлення негативних рис, скажімо пожадливості, люті, жорстокості і підступності. До вовків прирівнюються лжепророки, злісні противники християнства, а також лжевчителі, які зсередини завдають шкоди християнському збору. Пастухи добре знали, наскільки небезпечними є вовки. Ісус згадував про «найманого робітника», який «коли... бачить вовка, то кидає овець і втікає». На відміну від найманого робітника, який «не дбає про овець», Ісус є «добрим пастирем», який віддав за овець своє життя (Івана 10:11—13).