Мальта. У грецькому тексті вжито слово Мелı́те, яке століттями вважали назвою сучасного острова Мальта. Сильні вітри погнали корабель, на якому плив Павло, з Кніда, що на південному заході Малої Азії, на південь, нижче від Криту (Дії 27:7, 12, 13, 21). В Дії 27:27 сказано, що корабель «і далі кидало туди-сюди по морю Адрії». Під цим морем за днів Павла малося на увазі не лише сучасне Адріатичне море, а й Іонійське море, а також води, що на схід від Сицилії і на захід від Криту, тобто морська територія поблизу сучасної Мальти. (Див. коментар до Дії 27:27.) Сильний вітер, за назвою Евракілон (Дії 27:14), очевидно, гнав судно на захід, і воно розбилося біля острова Мальта, на південь від Сицилії. Упродовж років деякі вчені висували припущення, що біблійна назва Мелı́те стосувалась інших островів. Одні вважали, що це острів неподалік Корфу біля західного узбережжя Греції. Інші говорили, що, оскільки вжито грецьке слово Мелı́те, йдеться про Меліту Іллірійську, острів, який тепер називається Млет; він лежить біля берегів Хорватії в Адріатичному морі. Проте, як видно з біблійного опису маршруту, малоймовірно, що корабель міг розвернутися і попливти на північ аж до Корфу чи Млету. (Див. додаток Б13.)

Люди, які розмовляли чужою мовою. Або «місцеві жителі». В деяких давніших перекладах Біблії грецьке слово ба́рбарос передане як «варвари». Повторення «бар бар» у цьому грецькому слові вказувало на уривчасту, нерозбірливу мову, бурмотіння. Тож спочатку греки називали цим словом іноземців, які розмовляли іншою мовою. У той час грецьке слово не було зневажливим і не вказувало на далеких від цивілізації, неосвічених, грубих людей. Слово ба́рбарос вживали, щоб показати, що йдеться не про греків, а про людей з інших культур. Деякі юдейські автори, в тому числі Йосиф Флавій, застосовують це слово до себе («Юдейські старожитності», кн. 14, розд. 10, абз. 1; «Проти Апіона», кн. 1, абз. 11). По суті, навіть римляни називали себе варварами, поки не перейняли грецьку культуру. Тому це слово тут вжите щодо мешканців Мальти. Очевидно, їхня рідна мова, можливо пунічна (карфагенська), сильно відрізнялася від грецької. (Див. коментар до Рм 1:14.)

Добротою. Або «людяно». Грецьке слово філантропı́а буквально означає «любов (доброзичливе ставлення) до людей». Воно містить думку про щирий інтерес та гостинність, спонукану бажанням подбати про потреби і зручності інших. Як видно з цієї оповіді, цю рису здатні виявляти навіть ті, хто ще не знає Єгови. Подібний приклад записано в Дії 27:3, де споріднене слово філантро́пос передає думку про ставлення сотника Юлія до Павла. В Тит 3:4 грецьке слово філантропı́а стосується почуттів Єгови і перекладене як «любов до людей».

Гадюка. В наш час на Мальті немає гадюк. Проте, як видно з цієї розповіді, у I столітті вони були добре відомі мешканцям острова. Упродовж століть на острові змінилось природне середовище і зросла кількість населення, що могло спричинити зникнення цих плазунів.

Справедливість. Цим словом перекладене грецьке слово дı́ке. Воно може стосуватись богині, яка уособлювала справедливу відплату, або поняття справедливості загалом. У грецькій міфології Діке була богинею справедливості. Вважалося, що вона наглядає за людськими справами і доповідає Зевсу про випадки несправедливості, щоб винні були покарані. Мешканці Мальти, мабуть, вважали, що, хоча Павло врятувався під час корабельної аварії, тепер його спіткала справедлива відплата згори і він покараний укусом змії.

Сини Зевса. Згідно з грецькою і римською міфологією, «синами Зевса» (грецькою Діо́скурой) були близнюки Кастор і Поллукс, сини бога Зевса (Юпітера) і спартанської цариці Леди. Вважалося, що вони, серед іншого, є покровителями моряків і можуть захистити під час небезпек на морі. Згадка про цю прикрасу на носі корабля зайвий раз підтверджує, що оповідь була написана очевидцем.

У Сиракузах. Це місто з чудовою гаванню існує й сьогодні і розташоване на південно-східному узбережжі острова Сицилія. За словами грецького історика Фукідіда, Сиракузи були засновані коринфянами в 734 році до н. е. У цьому місті народилося кілька видатних постатей стародавніх часів, наприклад математик Архімед. У 212 році до н. е. це місто захопили римляни. (Див. додаток Б13.)

Путеолі. Сучасна назва — Поццуолі. Цей головний порт лежав на південний схід від Рима і приблизно за 10 км на південний захід від Неаполя. Донині збереглися руїни стародавнього хвилеріза, або молу. Йосиф Флавій згадує давню назву цього міста — Дікеархея — і говорить, що в ньому жили юдеї («Юдейські старожитності», кн. 17, розд. 12, абз. 1). Павло прибув у Путеолі приблизно 59 року н. е. (цей порт лежав на шляху до Рима, де апостол мав стати перед судом цезаря). Корабель прибув з портового міста Регій (сьогодні відоме як Реджо-ді-Калабрія), що лежало приблизно за 320 км на південний схід від Путеолі, на півдні Італії, навпроти Сицилії. Брати з Путеолі вмовили Павла та його супутників залишитися в них на тиждень (Дії 28:14). Це вказує на те, що, хоча Павло був в’язнем, він мав певну свободу. (Див. додаток Б13.)

Потім ми вирушили до Рима. Відстань від Путеолі до Рима становила 245 км, і подорож могла зайняти близько тижня. Можливо, Павло та його товариші з Путеолі вирушили до Капії, а звідти — до Рима, подолавши 212 км Аппієвою дорогою (латинською Віа Аппіа). Ця дорога була названа на честь Аппія Клавдія Цека, римського державного діяча, котрий почав її будівництво в 312 році до н. е. Зрештою вона з’єднала Рим з портом Брундізій (сучасний Бриндізі), з якого відкривався шлях на схід. Значна частина дороги була вимощена камінням з вулканічної породи. Дорога на різних ділянках то звужувалася, то розширялась. Іноді вона була менше ніж 3 м завширшки, а іноді — більше ніж 6 м. Однак будівничі не відходили від основної вимоги: ширина дороги завжди мала бути такою, щоб на ній могли розминутися два вози чи екіпажі. На деяких ділянках виднілося Середземне море. Дорога йшла також через Понтійські болота. Один римський письменник, згадуючи цю багнисту ділянку, скаржився на сморід і хмари комарів. Уздовж дороги побудували канал. Подорожні могли рухатися каналом на човнах, коли затоплювало дорогу. На півночі від Понтійських боліт були Аппіїв ринок (приблизно за 65 кілометрів від Рима) і нічліг для подорожніх «Три Заїзди» (приблизно за 50 кілометрів від міста).

Аппієвого ринку. Або «Аппієвого форуму». Латинською А́ппіі Фо́рум. Ринок був розташований приблизно за 65 км на південний схід від Рима. Він був відомим місцем зупинки на знаменитій римській дорозі Віа Аппіа, що пролягала від Рима до Брундізія (сучасний Бриндізі) через Капую. І дорога, і ринок були названі на честь їхнього засновника — Аппія Клавдія Цека, який жив у IV столітті до н. е. Ті, хто подорожував з Рима, в кінці першого дня подорожі зазвичай зупинялися на Аппієвому ринку, тож він став жвавим центром торгівлі і ринковим містечком. Аппіїв ринок був важливою зупинкою також з огляду на те, що вздовж дороги йшов канал, який пролягав через Понтійські болота. Відомо, що подорожніх часто перевозили цим каналом вночі на баржах, які тягнули мули. Описуючи незручності цього відрізка дороги, римський поет Горацій скаржився на жаб та комарів і говорив, що Аппіїв ринок «переповнений моряками і скупими власниками заїздів» («Сатири», кн. 1, сат. 5, ряд. 1—6). Однак попри незручності брати, що прийшли сюди з Рима зустріти Павла і його товаришів, з радістю чекали на них, щоб супроводжувати їх на останньому етапі подорожі. Сьогодні на місці Аппієвого форуму, або Форо Аппіо, на Аппієвій дорозі лежить невелике поселення Борго Фаїті. (Див. додаток Б13.)

Трьох Заїздів. Або «Трьох Таверн». Латинською Трес табе́рнас. Це місце на Аппієвій дорозі згадується також в інших стародавніх працях. Воно розташовувалось приблизно за 50 км на південний схід від Рима і приблизно за 15 км від Аппієвого ринку. Сьогодні на місці Трьох Заїздів залишились руїни римських часів. (Див. додаток Б13.)

Цезаря. Див. коментар до Дії 26:32.

Цієї секти. Див. коментар до Дії 24:5.

Давав ґрунтовне свідчення про Боже Царство. У книзі Дії слова «свідчення; свідок» (ма́ртіс), «свідчити» (мартіре́о), «давати ґрунтовне свідчення» (діамартı́ромай) та споріднені з ними слова трапляються частіше, ніж в інших книгах, за винятком Євангелія від Івана. (Див. коментарі до Ів 1:7; Дії 1:8.) Те, як важливо бути свідком і ґрунтовно свідчити про Божі наміри — у тому числі про його Царство та визначну роль Ісуса, є провідною темою книги Дії (Дії 2:32, 40; 3:15; 4:33; 5:32; 8:25; 10:39; 13:31; 18:5; 20:21, 24; 22:20; 23:11; 26:16).

Новину про спасіння, яке дає Бог. Або «це спасіння від Бога; те, як Бог спасає». Грецьке слово соте́ріон може стосуватися не лише самого спасіння, а й того, як Бог дає спасіння (Лк 2:30; 3:6; також прим.). В ширшому розумінні воно стосується звістки про те, як Бог дасть спасіння людям.

У деяких грецьких рукописах пізнішого часу та деяких стародавніх перекладах іншими мовами додано слова: «І коли він промовив це, юдеї розійшлися, сильно сперечаючись між собою». Однак ці слова не містяться в найдавніших і найавторитетніших рукописах, тож, очевидно, вони не є частиною оригінального тексту книги Дії. (Див. додаток А3.)

Цілих два роки Павло жив у будинку. Упродовж цих двох років Павло написав листи до ефесян (Еф 4:1; 6:20), філіппійців (Флп 1:7, 12—14), колоссян (Кл 4:18), Филимона (Флм 9) і, мабуть, також до євреїв. Очевидно, перебування Павла під домашнім арештом закінчилось близько 61 року н. е., коли він постав перед судом — можливо, перед імператором Нероном або одним з його представників — і був визнаний невинним. Після звільнення Павло, звичайно ж, залишався активним у служінні. Можливо, в цей період він, як і планував, побував в Іспанії (Рм 15:28). Близько 95 року н. е. Климент Римський зазначив, що Павло дійшов «до кордону Заходу», тобто до кордону Римської імперії. З Павлових листів, які він написав після звільнення (1 і 2 Тимофія і Тита), ми дізнаємось, що він, мабуть, побував в Ефесі, на Криті, в Македонії, Мілеті, Нікополі і Троаді (1Тм 1:3; 2Тм 4:13; Тит 1:5; 3:12). Дехто припускає, що в грецькому місті Нікополі Павла знову арештували, і приблизно 65 року н. е. він опинився в тюрмі у Римі. Однак тепер Нерон був безжалісним. Згідно зі словами римського історика Тацита, після спустошливої пожежі в Римі, яка сталася за рік до того, Нерон звинуватив у підпалі християн і почав жорстокі переслідування. У Другому листі до Тимофія Павло, знаючи, що невдовзі його стратять, попросив Тимофія і Марка негайно прийти до нього. В цей час Лука та Онисифор виявили велику мужність: вони ризикували своїм життям, щоб відвідати Павла і підтримати його (2Тм 1:16, 17; 4:6—9, 11). Павло був страчений, ймовірно, близько 65 року н. е. Своїм життям і навіть смертю цей апостол довів, що ґрунтовно свідчив про «усе, що Ісус робив та чого навчав від самого початку» (Дії 1:1).

Проповідував. Основне значення грецького слова — «публічно проголошувати, бути глашатаєм». Це слово підкреслює спосіб проголошення: зазвичай мається на увазі привселюдне проголошення, а не промова, звернена до обмеженої кількості людей. Темою проповідування було Боже Царство. У книзі Дії вислів «Боже Царство» вживається шість разів. Перший випадок вживання — Дії 1:3, де розповідається, як Ісус розповідав про це Царство упродовж 40 днів після свого воскресіння і до підняття на небо. Боже Царство також було головною темою проповідування апостолів (Дії 8:12; 14:22; 19:8; 28:23).

З усією сміливістю. Або «з усією безстрашністю; з величезною свободою мови». Грецьке слово парресı́а також перекладається як «відвертість» (Дії 4:13). Цей іменник і споріднене дієслово парресіа́зомай, що часто передається як «говорити сміливо (зі сміливістю)», трапляються в книзі Дії кілька разів. Від початку й до кінця своєї розповіді Лука підкреслює, що, проповідуючи, ранні християни виявляли сміливість (Дії 4:29, 31; 9:27, 28; 13:46; 14:3; 18:26; 19:8; 26:26).

Без перешкод. Або «вільно». Книга Дії завершується на позитивній ноті. Павло продовжував проповідувати і відкрито навчати, навіть перебуваючи під домашнім арештом. Ніщо не могло спинити поширення звістки про Царство у Римі. Це дуже вдале закінчення книги Дії. У ній описано, як завдяки святому духу християни в I столітті змогли розпочати найбільшу в історії проповідницьку кампанію і поширювати добру новину про Боже Царство «навіть у найвіддаленіших куточках землі» (Дії 1:8).