Петро та Іван. Букв. «вони».

Начальник храму. Про нього ще згадується в Дії 5:24, 26. У I столітті н. е. священик, який займав цю посаду, поступався владою лише первосвященику. Начальник храму наглядав за священиками, котрі служили в храмі, а також відповідав за порядок у храмі та на прилеглій території і керував охороною, що складалася з левітів. Його помічники наглядали за левітами, які відкривали та закривали ворота храму зранку і ввечері. Вони теж охороняли скарбницю, підтримували порядок серед натовпів людей та стежили, щоб сторонні не заходили у певні місця. Левіти були поділені на 24 групи. Кожна з них двічі на рік протягом тижня по черзі виконувала свої обов’язки в храмі і, очевидно, мала начальника, що підпорядковувався начальнику храму. Начальники храму мали велику владу. Біблія говорить, що вони разом зі старшими священиками змовлялися вбити Ісуса. В ніч, коли Ісуса зрадили, вони прийшли зі своїми воїнами, щоб заарештувати його (Лк 22:4 (див. коментар), 52).

Старійшини. Див. коментар до Мт 16:21.

Анна, старший священик. Анну призначив первосвящеником римський намісник Сирії Квіріній близько 6—7 року н. е. Служіння Анни тривало приблизно до 15 року н. е. Навіть після того, як римляни позбавили Анну офіційного титулу, він, очевидно, й далі мав великий вплив і владу як колишній первосвященик і авторитетний представник юдейського духівництва. П’ятеро його синів також були первосвящениками. Його зять Кайяфа займав посаду первосвященика приблизно з 18 року н. е. до приблизно 36 року н. е. (Див. коментар до Лк 3:2.) В Ів 18:13, 19 Анну названо «старшим священиком». Те саме грецьке слово (архіере́ус) могло застосовуватись і до первосвященика, і до будь-якого впливового священика, у тому числі первосвященика, котрого зняли з посади. (Див. глосарій, «Старший священик».)

Кайяфа. Цей первосвященик, призначений римлянами, був умілим дипломатом і зміг втриматися на своїй посаді довше, ніж його прямі попередники. Його було призначено первосвящеником приблизно у 18 році н. е., і він виконував ці обов’язки приблизно до 36 року н. е. Кайяфа був тим, хто допитав Ісуса і відправив його до Пилата (Мт 26:3, 57; Ів 11:49; 18:13, 14, 24, 28). У книзі Дії він згадується по імені лише тут. В інших уривках його названо «первосвящеником» (Дії 5:17, 21, 27; 7:1; 9:1).

Назарянина. Див. коментар до Мр 10:47.

Стратили на стовпі. Або «прибили до стовпа (палі)». (Див. коментар до Мт 20:19 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».)

Головним наріжним каменем. Див. коментар до Мт 21:42.

Відвертість. Або «сміливість; безстрашність». Грецьке слово парресı́а також перекладається як «свобода мови; впевненість» (Дії 28:31; 1Ів 5:14; також прим.). Цей іменник і споріднене дієслово парресіа́зомай, що часто передається як «говорити сміливо (зі сміливістю)», трапляються в книзі Дії кілька разів і вдало характеризують проповідування перших християн (Дії 4:29, 31; 9:27, 28; 13:46; 14:3; 18:26; 19:8; 26:26).

Неосвічені. Або «неписьменні». Хоча вжите тут грецьке слово аґра́мматос може означати тих, хто не вміє читати і писати, в цьому контексті воно, очевидно, вказує на тих, хто не навчався у рабинських школах. У I столітті більшість юдеїв, мабуть, вміли читати і писати, оскільки існувало багато шкіл при синагогах. Однак Петро та Іван, подібно до Ісуса, не навчалися в рабинських школах. (Пор. Ів 7:15.) За Ісусових днів такі школи, на думку релігійної еліти, були єдиним місцем, де людина здобувала релігійну освіту. Садукеї і фарисеї, без сумніву, вважали, що Петро та Іван не здатні вміло навчати людей Закону і пояснювати його. Крім того, обидва учні походили з Галілеї — території, де більшість була рільниками, пастухами та рибалками. Релігійні провідники та інші особи з Єрусалима і Юдеї, очевидно, дивилися на галілеян з презирством і вважали Петра та Івана людьми «неосвіченими» і «простими» (Ів 7:45—52; Дії 2:7). Але Бог не поділяв такого погляду (1Кр 1:26—29; 2Кр 3:5, 6; Як 2:5). До самої смерті Ісуса Петро, Іван та інші учні отримували від нього настанови і вчились виконувати служіння (Мт 10:1—42; Мр 6:7—13; Лк 8:1; 9:1—5; 10:1—42; 11:52). А після воскресіння Ісус продовжив навчати їх за допомогою святого духу (Ів 14:26; 16:13; 1Ів 2:27).

Залу. Або «Синедріону». (Див. коментар до Лк 22:66.)

Чудо. Або «знак». Тут грецьке слово семе́йон, котре часто перекладається як «знак», стосується чуда, що свідчить про Божу підтримку.

Всевладний Господи. Основне значення грецького слова деспо́тес — «господар; власник; пан» (1Тм 6:1; Тит 2:9; 1Пт 2:18). Коли воно стосується Бога, наприклад в цьому вірші, в Лк 2:29 та Об 6:10, то перекладається як «Всевладний Господь» і вказує на його становище найвищого Правителя. Інші біблійні переклади передають це слово як «Владика», «Господь», «Володар». Деякі переклади Грецьких Писань єврейською мовою використовують слово Адона́й (Всевладний Господь), але принаймні один з цих перекладів вживає тут тетраграму.

Єгови. Це цитата з Пс 2:2, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)

Його помазанця. Або «його Христа; його Месії». Тут вживається грецьке слово Хрісто́с, від якого походить титул «Христос». У Пс 2:2, що цитується в цьому вірші, вжито єврейське слово машı́ах («помазанець»), від якого походить титул «Месія». (Див. коментарі до Лк 2:26; Ів 1:41; Дії 4:27.)

Якого ти помазав. Або «якого ти зробив Христом (Месією)». Титул Хрісто́с (Христос) походить від грецького дієслова хрı́о, що вживається в цьому вірші. Воно буквально означає виливати на когось олію. У Грецьких Писаннях воно вживається лише в переносному значенні та в контексті поклоніння і передає думку про те, що Бог вибирає когось для виконання особливого доручення під Його керівництвом. Це грецьке дієслово також трапляється в Лк 4:18; Дії 10:38; 2Кр 1:21; Єв 1:9. Інше грецьке слово, але́йфо, стосується буквального намащення олією чи маззю, як-от при купанні, в медичних цілях чи під час приготування тіла до поховання (Мт 6:17; Мр 6:13; 16:1; Лк 7:38, 46; Як 5:14).

Єгово. Ці слова є частиною молитви до «Всевладного Господа» (Дії 4:24б), а висловом «Всевладний Господь» перекладено грецьке слово деспо́тес, яке вживається у молитві до Бога в Лк 2:29. У молитві в книзі Дії Ісуса названо «твій святий слуга» (Дії 4:27, 30). У ній учні також цитують Пс 2:1, 2, де вживається Боже ім’я. (Див. коментар до Дії 4:26.) Крім того, прохання, щоб Єгова звернув увагу на їхні погрози, тобто погрози Синедріону, подібне до прохань, записаних у молитвах з Єврейських Писань, наприклад в 2Цр 19:16, 19 та Іс 37:17, 20, де вживається Боже ім’я. (Див. додаток В3, вступ і Дії 4:29.)

Чуда. Або «передвістя». (Див. коментар до Дії 2:19.)

Палкої молитви. Або «щирої молитви; благання». Грецьке дієслово де́омай вказує на звертання зі щирою молитвою, в якій висловлюються глибокі почуття. Споріднений іменник де́есіс, перекладений як «палка молитва», означає «смиренна і палка мольба». У Грецьких Писаннях цей іменник вживається лише стосовно звертань до Бога. Навіть Ісус «із сильним голосінням та слізьми звертався з палкими молитвами й проханнями до того, хто міг врятувати його від смерті» (Єв 5:7). Вислів «палкі молитви» у формі множини показує, що Ісус звертався з благаннями до Єгови не один раз. Наприклад, у Гефсиманському саду Ісус палко молився знову і знову (Мт 26:36—44; Лк 22:32).

Боже слово. У книзі Дії цей вислів трапляється багато разів (Дії 6:2, 7; 8:14; 11:1; 13:5, 7, 46; 17:13; 18:11). В цьому вірші «Боже слово» — це звістка, яка походила від Бога Єгови і в якій розкривалась визначна роль Ісуса Христа у Божому намірі.

Мав одне серце й одну душу. Цим висловом описано єдність і злагоду між народом, що повірив. У Флп 1:27 слово «однодушно» можна також перекласти як «з одною метою» або «як один». У Єврейських Писаннях вислів «одне серце» вживається в 1Хр 12:38, прим. і 2Хр 30:12, прим., щоб описати спільні прагнення і дії. Також слова «серце» і «душа» часто згадуються разом в значенні всієї внутрішньої сутності людини (Пв 4:29; 6:5; 10:12; 11:13; 26:16; 30:2, 6, 10). Грецький вислів у цьому вірші вжито в подібному значенні, і він може перекладатися як «вони були цілковито об’єднані в думках і намірах». Саме про таку єдність серед своїх послідовників, які мали різне походження, Ісус просив у молитві до свого Батька (Ів 17:21).

Син. У єврейській, арамейській та грецькій мовах вислів «син(и) [когось або чогось]» міг вказувати на характерну рису чи ознаку певної особи або групи осіб. Наприклад, в Пв 3:18 вислів «хоробрі чоловіки» в оригіналі буквально звучить як «сини сили». В Йв 1:3 висловом «жителі Сходу» перекладено вислів «сини Сходу». У 1См 25:17 «нікчемна людина» — це буквально «син нікчемності». В Грецьких Писаннях ті, хто тримається певного способу поведінки або виявляє якусь характерну рису, названі «синами Всевишнього», «синами світла і синами дня», «синами непослуху» (Лк 6:35; 1Фс 5:5; Еф 2:2).

Син потіхи. Або «син підбадьорення». Це переклад імені Варнава, яке апостоли дали Йосипу. Ім’я Йосип було дуже поширеним серед юдеїв, тому, мабуть з практичних міркувань, його назвали Варнавою. (Пор. Дії 1:23.) У коментарі до слова син у цьому вірші пояснюється, що це слово іноді використовувалось, аби вказати на характерну рису якоїсь особи. Ім’я, яке означало «син потіхи», очевидно, підкреслювало вміння Йосипа підбадьорювати і потішати інших. Як повідомляє Лука, Йосипа (Варнаву) послали у збір в сирійську Антіохію, і він почав там «заохочувати» одновірців (Дії 11:22, 23). Грецьке дієслово паракале́о, перекладене як «заохочувати», споріднене з грецьким словом пара́клесіс, перекладеним як «потіха» в Дії 4:36. (Див. коментар до слова син у цьому вірші.)