У 15-й рік правління цезаря Тиберія. Цезар Август помер 17 серпня 14 року н. е. (за григоріанським календарем). 15 вересня Тиберій дозволив римському сенату проголосити його імператором. Якщо рахувати від смерті Августа, то 15-й рік правління цезаря Тиберія тривав з серпня 28 року н. е. до серпня 29 року н. е., а якщо рахувати від офіційного проголошення Тиберія імператором, то з вересня 28 року н. е. до вересня 29 року н. е. Іван, очевидно, почав своє служіння навесні 29 року н. е., а це відповідає 15-му року правління Тиберія. На той час Івану, мабуть, було близько 30 років — саме в такому віці священики-левіти починали своє служіння в храмі (Чс 4:2, 3). Згідно з Лк 3:21—23, коли Ісус охрестився в Івана і «розпочав свою працю», він також «мав приблизно 30 років». Ісус помер навесні, в місяці нісані, тож це означає, що своє служіння, яке тривало три з половиною роки, він розпочав восени, приблизно в місяці етанімі (вересень — жовтень). Іван, очевидно, був на шість місяців старший від Ісуса і розпочав своє служіння на шість місяців раніше від нього (Лк, розд. 1). Саме тому можна зробити висновок, що Іван почав своє служіння навесні 29 року н. е. (Див. коментарі до Лк 3:23; Ів 2:13.)

Ірод. Тобто Ірод Антипа, син Ірода Великого. (Див. глосарій.)

Обласним правителем. Букв. «тетрархом», тобто правителем, або князем, який правив невеликою територією за дозволом римської влади. (Див. коментарі до Мт 14:1; Мр 6:14.)

Його брат Філіпп. Тобто єдинокровний брат Ірода Антипи. Філіпп був сином Ірода Великого від його дружини Клеопатри з Єрусалима. Іноді до імені Філіпп додають титул «тетрарх», щоб відрізнити цього правителя від його єдинокровного брата Філіппа (Ірода Філіппа), про якого згадується в Мт 14:3 і Мр 6:17. (Див. також коментар до Мт 16:13.)

Ітуреї. Невелика область на північний схід від Галілейського моря, кордони якої змінювались і точно не відомі. Вона, очевидно, лежала поблизу гірських хребтів Лівану й Антилівану. (Див. додаток Б10.)

Трахонітиди. Ця назва походить від грецького кореневого слова, що означає «нерівний», і, ймовірно, вказує на нерівний рельєф місцевості. Трахонітида займала частину території, раніше знаної як Башан (Пв 3:3—14), і розташовувалась на схід від Ітуреї. Площа Трахонітиди становила всього приблизно 900 квадратних кілометрів. Північні кордони лежали на відстані близько 40 кілометрів на південний схід від Дамаска.

Лісаній. Згідно з розповіддю Луки, в той час, коли Іван Хреститель розпочав своє служіння, Лісаній був «обласним правителем [буквально «тетрархом»]» римської області Авілін. Напис, знайдений в Авілі (столиці Авіліну), поблизу сирійського Дамаска (див. додаток Б10), підтверджує, що тетрарх, на ім’я Лісаній, правив одночасно з римським імператором Тиберієм. Раніше деякі критики звинувачували Луку в неточності, бо вважали, що він мав на увазі царя поблизької Халкіди, страченого близько 34 року до н. е. — задовго до часу, згаданого в описі. Проте знайдений напис спростував їхні звинувачення.

Авіліну. Римська область, або тетрархія, назва якої походить від назви її столиці Авіли. Ця область лежала біля гір Антилівану, на північ від гори Хермон. (Див. глосарій, «Ліванський гірський хребет».)

Кайяфи і старшого священика Анни. Вказуючи на початок служіння Івана Хрестителя, Лука говорить про дні, коли юдейським священством керували два впливові чоловіки. Анну призначив первосвящеником римський намісник Сирії Квіріній близько 6—7 року н. е. Служіння Анни тривало приблизно до 15 року н. е. Навіть після того, як римляни позбавили Анну офіційного титулу, він, очевидно, й далі мав великий вплив і владу як колишній первосвященик і авторитетний представник юдейського духівництва. П’ятеро його синів також були первосвящениками. Його зять Кайяфа займав посаду первосвященика приблизно з 18 року н. е. до приблизно 36 року н. е. Хоча у 29 році н. е. первосвящеником був Кайяфа, Анну можна було назвати «старшим священиком» з огляду на його впливове становище (Ів 18:13, 24; Дії 4:6).

Іванові. Лише в оповіді Луки Іван названий сином Захарія. (Див. коментар до Лк 1:5.) І тільки Лука говорить про те, що було Боже слово Іванові. Подібний вислів вживається у Септуагінті стосовно пророка Іллі (1Цр 17:2; 21:28 [20:28, LXX]), який був прообразом Івана (Мт 11:14; 17:10—13). В усіх трьох синоптичних Євангеліях (від Матвія, Марка і Луки) згадується, що Іван перебував у пустелі, але Матвій говорить конкретніше і вказує на «Юдейську пустелю». Це здебільшого незаселена, посушлива місцевість на східних схилах Юдейських гір, які приблизно на 1200 м здіймаються над західним берегом річки Йордан і узбережжям Мертвого моря. (Див. коментар до Мт 3:1.)

Хрещення на знак каяття. Див. коментар до Мр 1:4.

Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.) Лука показує, що пророцтво стосується Івана Хрестителя. Іван підготує дорогу для Єгови в тому розумінні, що стане попередником Ісуса, який представлятиме свого Батька і прийде в Його ім’я (Ів 5:43; 8:29). Іван Хреститель сам застосовує до себе це пророцтво, як видно з Євангелія від Івана (Ів 1:23).

Вирівняйте для нього шляхи. Див. коментар до Мт 3:3.

Хреститися. Або «заглибитися; зануритися». (Див. коментар до Мт 3:11.)

Роде гадючий. Див. коментар до Мт 3:7.

Плоди, що свідчать про каяття. Слово «плоди» — це переклад грецького слова карпо́с у формі множини; тут воно вживається у переносному значенні і стосується очевидних доказів і діл, які вказують на зміну мислення чи поглядів тих, хто слухав Івана (Мт 3:8; Дії 26:20; див. коментарі до Мт 3:2, 11 і глосарій, «Каяття»).

Збирачі податків. Див. коментар до Мт 5:46.

Воїни. Очевидно, ці воїни були юдеями. Вони, мабуть, служили свого роду поліцейськими, які здійснювали нагляд за стягуванням мита чи інших податків. Юдейські воїни були під Закон-угодою, укладеною між Богом Єговою та його народом. Якщо ці чоловіки хотіли хреститися на знак каяття у гріхах, то повинні були змінити свою поведінку і більше не займатися здирництвом та не коїти інших злочинів, через які воїни зажили недоброї слави (Мт 3:8).

Не звинувачуйте фальшиво. Висловом «звинувачувати фальшиво» перекладене грецьке слово сікофанте́о, яке в Лк 19:8 передане як «нажився», або «нажився, фальшиво звинувативши». (Див. коментар до Лк 19:8.) Буквальне значення грецького дієслова — «взяти, вказавши на фігу (інжир)». Існують різні теорії щодо походження цього слова. За однією з них, у стародавніх Афінах було накладено заборону на експорт цих плодів. Тож людину, яка звинувачувала когось в експорті фіг, називали сикофантом, тобто «тим, хто вказує на фіги». Пізніше так стали називати людей, котрі фальшиво звинувачували інших заради наживи або вдавались до шантажу.

Тим, що отримуєте для прожитку. Або «своєю платнею». Тут вжито військовий термін, що стосується платні воїна. Часто в цю платню входила їжа та необхідне для прожитку. Юдейські воїни, які приходили до Івана, ймовірно, служили свого роду поліцейськими; вони, серед усього іншого, здійснювали нагляд за стягуванням мита чи інших податків. Іван недарма дав воїнам таку пораду. Більшість з них отримували низьку платню і, очевидно, зловживали своїм становищем задля збільшення прибутку. Той самий грецький термін перекладено як «за власний рахунок» у 1Кр 9:7, де Павло у переносному значенні говорить про християн як про «воїнів» і про платню, якої вони по праву заслуговують.

Чекав. Або «з нетерпінням чекав». На це могло бути кілька причин. Про народження Ісуса оголосили ангели, і про це повідомляли пастухи (Лк 2:8—11, 17, 18). Згодом пророчиця Анна говорила про дитину всім, хто був у храмі (Лк 2:36—38). Також слова астрологів про те, що вони прийшли вклонитися «юдейському царю, який народився», сильно вплинули на Ірода, старших священиків, книжників та весь Єрусалим (Мт 2:1—4).

Хреститиме вас. Див. коментар до Мт 3:11.

Сандалій. Див. коментар до Мт 3:11.

Віяльна лопата. Див. коментар до Мт 3:12.

Полову. Див. коментар до Мт 3:12.

Невгасимому вогні. Див. коментар до Мт 3:12.

Обласний правитель. Див. коментар до Мт 14:1.

Тимчасом як він молився. У своєму Євангелії Лука звертає особливу увагу на молитви. Про деякі молитви Ісуса розповідає лише він. Наприклад, в цьому уривку Лука згадує про те, що Ісус молився під час свого хрещення. Очевидно, важливі слова з цієї молитви згодом записав Павло (Єв 10:5—9). Інші Ісусові молитви, про які згадує тільки Лука, містяться в Лк 5:16; 6:12; 9:18, 28; 11:1; 23:46.

Небо. Див. коментар до Мт 3:16.

Небо розкрилось. Бог, очевидно, зробив так, що Ісус пригадав своє передлюдське життя в небі, у тому числі все, чого він навчився від Батька, перш ніж прийти на землю. З пізніших висловлювань Ісуса, а особливо з його щирої молитви у пасхальну ніч 33 року н. е., видно, що він пригадав своє передлюдське існування, слова і діла свого Батька, а також славу, яку мав у небі (Ів 6:46; 7:28, 29; 8:26, 28, 38; 14:2; 17:5). Ці спогади Ісуса, ймовірно, були відновлені під час його хрещення і помазання.

Немов голуб. Голубів використовували у поклонінні: їх приносили в жертву (Мр 11:15; Ів 2:14—16). Ці птахи також мали символічне значення: вони були символом невинності і чистоти (Мт 10:16). Голуб, якого Ной випустив з ковчега, повернувся з оливковим листочком; це означало, що вода спадає (Бт 8:11) і наближається час спокою і миру (Бт 5:29). Тож під час Ісусового хрещення Єгова, мабуть, використав образ голуба, щоб звернути увагу на роль Ісуса як Месії — чистого і безгрішного Божого Сина, який віддасть своє життя за людство і закладе основу для періоду спокою і миру, що настане під час його царювання. Коли під час хрещення на Ісуса зійшов святий дух, тобто діюча сила, то це, можливо, було схоже на те, як голуб змахує крилами, коли сідає.

З неба почувся голос. Перший з трьох згаданих у Євангеліях випадків, коли люди чули голос Єгови. (Див. коментарі до Лк 9:35; Ів 12:28.)

Ти Син мій. Див. коментар до Мр 1:11.

Я тобою задоволений. Див. коментар до Мр 1:11.

Розпочав свою працю. Або «розпочав своє служіння; почав навчати». Букв. «почав». Те саме грецьке слово Лука використовує в Дії 1:21, 22 (перекладене висловом «відтоді як») і 10:37, 38 («починаючи з»), коли говорить про початок Ісусового служіння на землі. Це служіння включало проповідування, навчання і працю підготовки учнів.

Був він, як вважали, сином Йосипа. Насправді Йосип був лише названим батьком Ісуса, адже Ісус був зачатий завдяки святому духу. Проте люди в Назареті бачили, як Йосип і Марія ростили Ісуса, тож не дивно, що його вважали сином Йосипа. Це також видно з інших віршів, як-от Мт 13:55 і Лк 4:22. У цих віршах говориться, що мешканці Назарета називали Ісуса «сином теслі» і «Йосиповим сином». Одного разу люди, для яких Ісус став спотиканням, сказали: «Хіба це не Ісус, Йосипів син? Таж ми знаємо його батька і матір» (Ів 6:42). Також Пилип сказав Натанаїлу: «Ми знайшли... Ісуса... Йосипового сина» (Ів 1:45). Оповідь Луки підтверджує, що, коли Ісуса називали сином Йосипа, це всього лиш відображало поширену серед людей думку.

Як вважали. Або, можливо, «як було визнано законом». Деякі вчені пропонують цей варіант перекладу з огляду на значення грецького терміна. В цьому контексті такий варіант передав би думку про факт, який юридично підтверджували доступні на той час родоводи. Однак варіант, використаний в основному тексті «Перекладу нового світу», узгоджується з думкою більшості вчених.

Йосипа, сина Ілія. Згідно з Мт 1:16, «в Якова народився Йосип, чоловік Марії». Називаючи Йосипа «сином Ілія», Лука, очевидно, має на увазі, що він був зятем Ілія. (Подібний випадок згадується в коментарі до Лк 3:27.) Коли юдеї записували родовід від дідуся до внука, що народився від дочки, то часто замість неї подавали у родоводі ім’я її чоловіка. Можливо, саме тому Лука замість імені дочки подає ім’я її чоловіка. Лука, очевидно, простежує родовід Ісуса через Марію, тож Ілій, імовірно, був батьком Марії, Ісусовим дідусем з боку матері. (Див. коментарі до Мт 1:1, 16; Лк 3:27.)

Зоровавеля, сина Шеалтіїла. Хоча Зоровавель часто називається «сином Шеалтіїла» (Езд 3:2, 8; 5:2; Не 12:1; Ог 1:1, 12, 14; 2:2, 23; Мт 1:12), один раз він названий «сином Педаї», Шеалтіїлового брата (1Хр 3:17—19). Очевидно, Зоровавель був рідним сином Педаї, але вважався законним сином Шеалтіїла. Можливо, Педая помер, коли його син Зоровавель був ще малим, і Шеалтіїл, найстарший брат Педаї, виховав Зоровавеля як власного сина. Або, можливо, Шеалтіїл помер бездітним, і Педая уклав левіратний шлюб, тому син Педаї від Шеалтіїлової дружини вважався законним спадкоємцем Шеалтіїла.

Шеалтіїла, сина Нері. Згідно з 1Хр 3:17 і Мт 1:12, Шеалтіїл був сином Єхонії, а не Нері. Можливо, Шеалтіїл одружився з дочкою Нері, тобто став його зятем, а отже міг називатись «сином Нері». У єврейських родоводах ім’я зятя досить часто наводилось як ім’я сина. Мабуть, з тієї ж причини Лука назвав Йосипа «сином Ілія», батька Марії. (Див. коментар до Лк 3:23.)

Ісуса. Або «Єшуа (Йошуа)». У деяких стародавніх рукописах — «Йосії». (Див. коментар до Мт 1:21.)

Натана. Син Давида від Вірсавії; з його роду походила Марія (2См 5:13, 14; 1Хр 3:5). У Грецьких Писаннях він згадується лише в цьому вірші. Ісусів родовід в оповіді Луки відрізняється від родоводу в оповіді Матвія, але майже всі розбіжності в іменах легко пояснити, якщо пам’ятати, що Лука веде родовід через Давидового сина Натана, а Матвій — через Давидового сина Соломона (Мт 1:6, 7). Очевидно, Лука наводить родовід Марії, щоб довести, що Ісус є нащадком Давида за народженням, а Матвій підтверджує законне право Ісуса на трон Давида, подаючи родовідну лінію від Соломона до Йосипа, який був законним батьком Ісуса. І Матвій, і Лука вказують на те, що Йосип був названим батьком Ісуса. (Див. коментарі до Мт 1:1, 16; Лк 3:23.)

Салмона. У деяких стародавніх рукописах грецьке написання цього імені — «Сала», а в інших — «Салмон». Салмон одружився з Рахав з Єрихона, від якої в нього народився Боаз (Рт 4:20—22; Мт 1:4, 5). У 1Хр 2:11 використовується інше єврейське написання цього імені. Там сказано, що «в Салми» народився Боаз.

Арнія. Це альтернативна форма імені Рам (грецькою Ара́м), яке згадується в Мт 1:3, 4. У 1Хр 2:9 Рам названий одним з синів Хецрона, а в Рт 4:19 говориться: «У Хецрона народився Рам». Деякі рукописи в оповіді Луки використовують ім’я Рам, однак аналіз рукописів свідчить на користь альтернативної форми «Арній».

Сина Каїнана. Деякі стародавні рукописи не містять вислову «сина Каїнана» в цьому вірші. Це узгоджується з масоретським текстом в Бт 10:24; 11:12, 13 і 1Хр 1:18, де Шелах названий сином Арпахшада. Однак ім’я Каїнан трапляється у родоводах в доступних на сьогодні копіях Септуагінти, наприклад в Александрійському кодексі, датованому V століттям н. е. Чимало рукописів Євангелія від Луки містять вислів «син Каїнана», тому цей варіант використовується в більшості перекладів Біблії.

Сина Адама. Лука простежує родовід Ісуса аж до Адама, від якого походить увесь людський рід. Це підтверджує намір Луки написати добру новину для всіх людей — юдеїв і неюдеїв. На відміну від нього, Матвій веде Ісусів родовід до Авраама, бо, імовірно, пише своє Євангеліє передусім для євреїв. З того, як Лука складає свою оповідь, видно, що він дійсно прагне торкнутися сердець людей різного походження. Він показує цінність звістки та діл Христа для кожної людини, хоч би ким вона була — прокаженим самарянином, багатим збирачем податків чи навіть грабіжником, засудженим до страти на стовпі (Лк 17:11—19; 19:2—10; 23:39—43).

Адама, сина Божого. Ці слова нагадують про походження людства і узгоджуються з розповіддю в книзі Буття про те, що першого чоловіка створив Бог на свій образ (Бт 1:26, 27; 2:7). Вони також проливають світло на такі натхнені уривки, як Рм 5:12; 8:20, 21 і 1Кр 15:22, 45.