Євангеліє від Марка 1:1—45
Примітки
Коментарі
Марка. Походить від латинського імені Ма́ркус. Марко — це римське ім’я Івана, згаданого в Дії 12:12. Його матір’ю була Марія, яка жила в Єрусалимі і належала до перших учнів Христа. Іван Марко був «двоюрідним братом Варнави» (Кл 4:10), з яким подорожував. Марко також подорожував з Павлом та іншими християнськими місіонерами першого століття (Дії 12:25; 13:5, 13; 2Тм 4:11). Хоча в самому Євангелії не говориться, хто його написав, письменники II і III століть н. е. вважали автором Марка.
Євангеліє від Марка. Жоден з письменників Євангелій не вказав у них свого імені, і назви книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. В деяких рукописах Євангелія від Марка вжито назву Еуанґе́ліон ката́ Ма́ркон («Добра новина [або Євангеліє] від Марка»), а в інших міститься коротка назва Ката́ Ма́ркон («Від Марка»). Точно не відомо, коли саме назви були додані до тексту або ввійшли в ужиток. Дехто припускає, що це сталося у II столітті н. е., оскільки довгі назви трапляються в рукописах Євангелій, датованих кінцем II — початком III століття. На думку деяких вчених, вступні слова книги Марка («Початок доброї новини про Ісуса Христа, Божого Сина»), можливо, стали причиною того, чому кожну з цих книг почали називати «Євангелієм» (буквально «добра новина»). До цього слова додали ім’я письменника, очевидно, для того, щоб чітко розрізняти ці оповіді.
Доброї новини. Див. коментарі до Мт 4:23; 24:14 і глосарій.
Доброї новини про Ісуса Христа. Грецький вислів можна також перекласти як «доброї новини Ісуса Христа», тобто доброї новини, яку звіщав Ісус.
Божого Сина. Хоча деякі рукописи не містять вислову «Божого Сина», аналіз рукописів свідчить на користь довшої фрази.
Пророка Ісаї. Цитата, що йде далі, складається з двох пророцтв — Мл 3:1 та Іс 40:3. Обидва пророцтва стосуються Івана Хрестителя. Дужки відділяють цитату з Малахії від цитати з Ісаї, що починається у вірші 3 і підкреслює суть Іванової звістки. Цитата з Малахії наголошує на ролі Івана як посланця. Вся цитата приписується Ісаї, можливо, тому, що са́ме його пророцтво містить думку, на яку звертається увага.
Ось. Грецьке слово іду́, перекладене тут як «ось», часто вживається, щоб звернути увагу людини на те, про що буде йтися далі, заохотити її уявити події або щоб підкреслити певну деталь. Це слово вживається також для того, щоб наголосити на чомусь або ввести нову чи несподівану думку. В оригіналі Грецьких Писань воно найчастіше трапляється у Євангеліях від Матвія і Луки та в книзі Об’явлення. Слово з подібним значенням часто вживається і в Єврейських Писаннях.
Єгови. Це цитата з Іс 40:3, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.) Марко показує, що це пророцтво стосується Івана Хрестителя (Мр 1:4), який підготував дорогу для Ісуса як Божого представника. (Див. коментарі до Мт 3:3; Ів 1:23.)
Вирівняйте для нього шляхи! Див. коментар до Мт 3:3.
У пустелі. Тобто в Юдейській пустелі. (Див. коментар до Мт 3:1.)
Хреститель. Або «той, що заглиблює; той, що занурює». Форму грецького слова баптı́зо, вжиту тут і в Мр 6:14, 24, можна також перекласти як «той, хто охрещує». Споріднений іменник Баптісте́с вживається в Мр 6:25; 8:28, а також в Євангеліях від Матвія і Луки. Обидва слова передають ту саму думку, тому в грецькому тексті в Мр 6:24, 25 вони використовуються як синоніми. (Див. коментар до Мт 3:1.)
Хрещення на знак каяття. Букв. «хрещення каяття». Хрещення не змивало гріхів. Ті, кого охрещував Іван, прилюдно каялися в гріхах проти Закону, показуючи цим готовність змінити свою поведінку. Таке каяття прокладало їм шлях до Христа (Гл 3:24). Тож Іван готував людей до того, щоб вони могли побачити «спасіння, яке дасть Бог» (Лк 3:3—6; див. коментарі до Мт 3:2, 8, 11 і глосарій, «Хрещення»; «Каяття»).
Люди з усіх околиць... всі мешканці. Слова «усіх» і «всі» — це гіпербола, яка передає думку про надзвичайний інтерес людей до Іванового проповідування. Тут не мається на увазі, що всі до єдиного мешканці Юдеї та Єрусалима приходили до Івана.
Хрестив. Або «заглиблював; занурював». (Див. коментар до Мт 3:11 і глосарій, «Хрещення».)
Відкрито визнавали свої гріхи. Див. коментар до Мт 3:6.
Одяг з верблюжої шерсті. Див. коментар до Мт 3:4.
Сарану. Див. коментар до Мт 3:4.
Дикий мед. Див. коментар до Мт 3:4.
Сильніший. Див. коментар до Мт 3:11.
Сандалій. Див. коментар до Мт 3:11.
Хрестив вас. Або «заглиблював вас; занурював вас». (Див. коментар до Мт 3:11 і глосарій, «Хрещення».)
Хреститиме вас святим духом. Або «занурить вас у святу діючу силу». Іван Хреститель оголошує, що Ісус запровадить нове хрещення — хрещення святим духом. Ті, хто охрещується Божим святим духом, стають народженими духом синами Бога, які отримають можливість жити в небі і царювати над землею (Об 5:9, 10).
Тими днями. Згідно з Лк 3:1—3, Іван Хреститель почав своє служіння «у 15-й рік правління цезаря Тиберія», тобто навесні 29 року н. е. (Див. коментар до Лк 3:1.) Приблизно через півроку, восени 29 року н. е., Ісус прийшов до Івана, щоб охреститися. (Див. додаток А7.)
Відразу. Перший з 11 випадків вживання грецького слова еутı́с в 1-му розділі Марка (Мр 1:10, 12, 18, 20, 21, 23, 28, 29, 30, 42, 43). Це грецьке слово перекладається як «відразу; тут же; як тільки; зараз же; щойно», залежно від контексту. Те, що Марко у своєму Євангелії часто вживає це слово — більш ніж 40 разів, робить його розповідь живою і динамічною.
Побачив. Як видно з Ів 1:32, 33, Іван Хреститель також бачив те, що відбулося, але Марко розповідає про це з погляду Ісуса.
Розкриваються небеса. Бог, очевидно, зробив так, що Ісус пригадав своє передлюдське життя в небі, у тому числі все, чого він навчився від Батька, перш ніж прийти на землю. З пізніших висловлювань Ісуса, а особливо з його щирої молитви у пасхальну ніч 33 року н. е., видно, що він пригадав своє передлюдське існування, слова і діла свого Батька, а також славу, яку мав у небі (Ів 6:46; 7:28, 29; 8:26, 28, 38; 14:2; 17:5). Ці спогади Ісуса, ймовірно, були відновлені під час його хрещення і помазання.
Небеса. Див. коментар до Мт 3:16.
На. Або «у», тобто входить у нього.
Немов голуб. Голубів використовували у поклонінні: їх приносили в жертву (Мр 11:15; Ів 2:14—16). Ці птахи також мали символічне значення: вони були символом невинності і чистоти (Мт 10:16). Голуб, якого Ной випустив з ковчега, повернувся з оливковим листочком; це означало, що вода спадає (Бт 8:11) і наближається час спокою і миру (Бт 5:29). Тож під час Ісусового хрещення Єгова, мабуть, використав образ голуба, щоб звернути увагу на роль Ісуса як Месії — чистого і безгрішного Божого Сина, який віддасть своє життя за людство і закладе основу для періоду спокою і миру, що настане під час його царювання. Коли під час хрещення на Ісуса зійшов Божий дух, тобто діюча сила, то це, можливо, було схоже на те, як голуб змахує крилами, коли сідає.
З неба почувся голос. Перший з трьох згаданих у Євангеліях випадків, коли Єгова звертався до людей безпосередньо. (Див. коментарі до Мр 9:7; Ів 12:28.)
Ти Син мій. Коли Ісус був духовним створінням у небі, він був Божим Сином (Ів 3:16). Народившись на землі, Ісус став «сином Божим», так само як досконалий Адам (Лк 1:35; 3:38). Але очевидно, що цими словами Бог не просто показав, ким є Ісус. Коли Бог промовив їх і вилив при цьому святий дух, то, очевидно, вказав на те, що тепер Ісус — народжений духом Божий Син, він «народи[в]ся знову», отримавши надію повернутися до життя на небі, і був помазаний духом як призначений Богом Цар і Первосвященик (Ів 3:3—6; 6:51; пор. Лк 1:31—33; Єв 2:17; 5:1, 4—10; 7:1—3).
Я тобою задоволений. Або «ти мені до вподоби; я тобою дуже радію». Подібний вислів вживається в Мт 12:18, де цитуються слова з Іс 42:1 про обіцяного Месію, або Христа. Вилиття святого духу і Божі слова з неба були чітким доказом того, що Ісус — обіцяний Месія. (Див. коментарі до Мт 3:17; 12:18.)
Дух спонукав Ісуса піти. Або «діюча сила спонукала Ісуса піти». Тут грецьке слово пне́ума стосується Божого духу, який може діяти як рушійна сила, спонукуючи особу робити щось згідно з волею Бога (Лк 4:1; див. глосарій, «Дух»).
Серед звірів. За днів Ісуса в тій місцевості водилося набагато більше диких тварин, ніж сьогодні. В пустелі жили кабани, гієни, леопарди, леви і вовки. Марко — єдиний з письменників Євангелій, хто згадує, що в тій місцевості були дикі звірі. Очевидно, він писав передусім для неюдеїв, в тому числі для римлян і тих, хто не був обізнаний з географією Ізраїлю.
Сатана. Див. коментар до Мт 4:10.
Визначений час прийшов. У цьому контексті «визначений час» (грецькою кайро́с) стосується часу, коли, згідно з Писаннями, Ісус мав почати своє земне служіння, даючи людям можливість повірити в добру новину. Те саме грецьке слово вживається стосовно «часу» перевірки, яка була здійснена в результаті Ісусового служіння (Лк 12:56; 19:44), і «визначеного... часу» його смерті (Мт 26:18).
Боже Царство. У Євангелії від Марка цей вислів вживається 14 разів. Матвій використовує його лише 4 рази (Мт 12:28; 19:24; 21:31, 43), але він приблизно 30 разів вживає подібний вислів «небесне Царство». (Пор. Мр 10:23 з Мт 19:23, 24.) Царство було основною темою проповідування Ісуса (Лк 4:43). У чотирьох Євангеліях міститься понад 100 згадок про Царство, більшість з яких — це Ісусові слова. (Див. коментарі до Мт 3:2; 4:17; 25:34.)
Галілейського моря. Див. коментар до Мт 4:18.
Закидали... сіті. Див. коментар до Мт 4:18.
Рибалками. Див. коментар до Мт 4:18.
Ловцями людей. Див. коментар до Мт 4:19.
Пішли за ним. Див. коментар до Мт 4:20.
Якова... та його брата Івана. Див. коментар до Мт 4:21.
Зеведеєвого. Див. коментар до Мт 4:21.
З найманими робітниками. Лише Марко згадує, що у Зеведея та його синів були «наймані робітники». Про це Марко міг дізнатися від Петра, який, мабуть, був партнером Зеведея та його синів і очевидцем більшості описаних Марком подій (Лк 5:5—11, див. також «Вступ до Марка»). Той факт, що Зеведей з синами наймали робітників і, згідно з оповіддю Луки, мали більш ніж один човен, вказує на те, що їхня справа процвітала. (Див. коментар до Мт 4:18.)
Капернаум. Див. коментар до Мт 4:13.
Синагоги. Див. глосарій.
Як він навчав. Цей вислів стосується не лише того, як Ісус навчав, тобто його методів навчання, а й того, про що він навчав.
Не як книжники. Ісус не посилався на висловлювання шанованих рабинів, як це робили книжники, а говорив як представник Єгови, як людина, котра має владу; його вчення ґрунтувались на Божому Слові (Ів 7:16).
Нечистим духом. Марко використовує цей вислів як синонім до слова «демон». (Пор. Мр 1:23, 26, 27 з 1:34, 39; також Мр 3:11, 30 з 3:15, 22.) Цей вислів наголошує на моральній і духовній нечистоті демонів, а також на нечистому впливові, який вони мають на людей.
Він закричав. Коли чоловік вигукнув слова, записані у вірші 24, Ісус докорив нечистому духу, від якого походили ці слова (Мр 1:25; Лк 4:35).
Чого ти від нас хочеш..? Див. коментар до Мт 8:29.
Нас... Я. У вірші 23 згадується лише один нечистий дух, який опанував чоловіка. Говорячи «нас», цей дух, очевидно, має на увазі інших демонів, а кажучи «я», має на увазі тільки себе.
Замовкни. Букв. «одягни намордник». Нечистий дух знав, що Ісус був Христом, або Месією, і назвав його «Божий Святий» (вірш 24), але Ісус не дозволяв демонам свідчити про нього (Мр 1:34; 3:11, 12).
Симонова теща. Див. коментар до Лк 4:38.
Хвора в гарячці. Див. коментар до Лк 4:38.
Після заходу сонця. Із заходом сонця закінчувався суботній день (Лв 23:32; Мр 1:21; див. коментарі до Мт 8:16; 26:20). Тепер, не боячись осуду, юдеї могли приводити до Ісуса хворих, щоб він їх зцілив. (Пор. Мр 2:1—5; Лк 4:31—40.)
Хворих та опанованих демонами. Іноді демони робили так, щоб опановані ними люди страждали від фізичних хвороб (Мт 12:22; 17:15—18). Однак Біблія розрізняє звичайні хвороби і спричинені демонами. Ісус зцілив усіх людей, незалежно від того, з якої причини вони страждали (Мт 4:24; 8:16; Мр 1:34).
Ціле місто. Слово «ціле», як і слово «всі» в Мр 1:5, очевидно, вживається як гіпербола і передає думку про велику кількість людей.
Вони знали, що він Христос. В деяких грецьких рукописах вживається вислів «вони знали його», який можна перекласти як «вони знали, ким він є». У паралельній оповіді в Лк 4:41 говориться: «Вони знали, що він Христос».
Всі. Очевидно, це гіпербола, яка наголошує на тому, що Ісуса шукало багато людей.
Проповідував... по всій Галілеї. Ці слова позначають початок першої Ісусової проповідницької подорожі в Галілеї з чотирма нещодавно вибраними учнями — Петром, Андрієм, Яковом та Іваном (Мр 1:16—20; див. додаток А7).
Прокажений. Див. коментар до Мт 8:2 і глосарій, «Проказа; прокажений».
Впавши на коліна. На стародавньому Близькому Сході так виражали повагу, особливо коли зверталися з проханням до людини, яка займала вище становище. З усіх письменників Євангелій тільки Марко, описуючи цю подію, вживає згаданий вислів.
Пройнявшись жалем. Або «пройнявшись співчуттям». (Див. коментар до Мт 9:36.) В деяких сучасних перекладах Біблії цей вислів передано як «обурившись (розгнівавшись)». Однак варіант «пройнявшись жалем (співчуттям)» міститься в більшості стародавніх рукописів, у тому числі в найдавніших і найавторитетніших. Крім того, контекст показує, що Ісуса спонукувало співчуття, а не гнів.
Доторкнувся. Див. коментар до Мт 8:3.
Хочу. Див. коментар до Мт 8:3.
Нікому нічого не говори. Можливо, Ісус дав цей наказ тому, що не хотів звеличувати власне ім’я чи відвертати увагу від Бога Єгови і доброї новини про Царство. Так він сповнив пророчі слова з Іс 42:1, 2, де сказано, що слуга Єгови «не буде кричати й вигукувати, і на вулицях не чутимуть його голосу», тобто сенсаційних розповідей про нього (Мт 12:15—19). Своїм смиренням Ісус разюче відрізнявся від лицемірів, які молились «на розі головних вулиць, щоб їх бачили люди» (Мт 6:5). Очевидно, Ісус хотів, щоб у ньому розпізнали Христа на основі вагомих доказів, а не сенсаційних повідомлень.
Покажись священику. За Мойсеєвим законом священик мав засвідчити, що людина одужала від прокази. Їй було необхідно піти до храму і принести в жертву те, що наказував Мойсей (Лв 14:2—32).
Медіафайли
Опис подій, наскільки можливо, подано в хронологічному порядку.
Карта до кожного Євангелія допомагає простежити різні події.
1. Служіння Івана Хрестителя в пустелі біля річки Йордан (Мт 3:1, 2; Мр 1:3—5; Лк 3:2, 3).
2. Хрещення Ісуса в річці Йордан; Єгова проголошує, що Ісус — його Син (Мт 3:13, 16, 17; Мр 1:9—11; Лк 3:21, 22).
3. Ісус починає проповідувати в Галілеї (Мт 4:17; Мр 1:14, 15; Лк 4:14, 15).
4. На березі Галілейського моря Ісус запрошує перших чотирьох учнів стати «ловцями людей» (Мт 4:18—22; Мр 1:16—20).
5. Ісус навчає в синагозі Капернаума (Мр 1:21; Лк 4:31, 38).
6. Ісус піднімається на гору біля Капернаума і вибирає 12 апостолів (Мр 3:13—15; Лк 6:12, 13).
7. Галілейське море; Ісус вгамовує сильну бурю (Мт 8:23—26; Мр 4:37—39; Лк 8:22—24).
8. Жінка, мабуть у Капернаумі, торкається до Ісусового одягу і зціляється (Мт 9:19—22; Мр 5:25—29; Лк 8:43, 44).
9. На північно-східному узбережжі Галілейського моря Ісус годує приблизно 5000 чоловіків (Мт 14:19—21; Мр 6:39—42, 44; Лк 9:14, 16, 17; Ів 6:10, 11).
10. Ісус наказує учням перепливти на човні до Віфсаїди (Мт 14:22; Мр 6:45).
11. В околицях Тира і Сидона Ісус зцілює дочку сирофінікійки (Мт 15:21, 22, 28; Мр 7:24—26, 29).
12. По дорозі до Галілейського моря Ісус проходить через територію Десятимістя (Мр 7:31).
13. Ісус зціляє сліпого у Віфсаїді (Мр 8:22—25).
14. Ісус навчає людей в Переї (Мт 19:1—3; Мр 10:1, 2).
15. Ісус зціляє сліпих біля Єрихона (Мт 20:29, 30, 34; Мр 10:46, 47, 51, 52; Лк 18:35, 40—43).
16. Ісус очищає храм (Мт 21:12, 13; Мр 11:15—17; Лк 19:45, 46).
17. У храмовій скарбниці на подвір’ї жінок Ісус бачить бідну вдову, яка жертвує дві монетки (Мр 12:42—44; Лк 21:1—4).
18. По дорозі з храму на Оливкову гору Ісус передрікає знищення храму (Мт 24:1, 2; Мр 13:1, 2; Лк 21:5, 6).
19. Єрусалим; приготування до Пасхи (Мр 14:13—16; Лк 22:10—13).
20. Ісуса ведуть в дім первосвященика Кайяфи (Мт 26:57—59; Мр 14:60—62; Лк 22:54).
21. Ісус знову стає перед Синедріоном, цього разу в залі Синедріону (Мр 15:1; Лк 22:66—69).
Словом «пустеля» в Біблії перекладаються єврейське слово мідба́р і грецьке е́ремос. Вони здебільшого описують малозаселену місцевість, де землю не обробляли, часто це були степи, вкриті кущами і травою, навіть пасовища. Цими словами також називали безводну місцевість, яку можна вважати пустелею в прямому значенні. Коли в Євангеліях згадується пустеля, то переважно мається на увазі Юдейська пустеля. В цій пустелі жив і проповідував Іван, а також тут Диявол спокушував Ісуса (Мр 1:12).
Іван носив одяг, витканий з верблюжої шерсті, і був підперезаний широким шкіряним поясом, в який можна було покласти дрібні предмети. Подібний одяг носив пророк Ілля (2Цр 1:8). Тканина з верблюжої шерсті була грубою, в одязі з такої тканини ходили бідні люди. А от м’які шати з шовку і льону одягали багаті (Мт 11:7—9). Оскільки Іван з народження був назореєм, він, мабуть, ніколи не підстригав волосся. Отже, з усього його вигляду, очевидно, відразу було зрозуміло, що він веде просте життя, повністю присвячене виконанню Божої волі.
У Біблії слово «сарана» може стосуватися будь-якого виду саранових, які мають короткі антени, або вусики, і мігрують великими зграями. Згідно з дослідженням, проведеним у Єрусалимі, пустельна сарана на 75 відсотків складається з білка. Сьогодні в їжу споживають тільки грудну частину сарани, відділяючи голову, ніжки, крильця і черевце. Їдять її сирою або вареною. Кажуть, що багата на білки сарана за смаком нагадує м’ясо креветок чи крабів.
Тут зображено гніздо диких медоносних бджіл (1) і стільник, наповнений медом (2). Іван їв мед, який, імовірно, робили бджоли виду Apis mellifera syriaca, поширеного в тій місцевості. Цей агресивний вид добре пристосований до життя в жаркому, посушливому кліматі Юдейської пустелі, але не піддається одомашненню. Однак вже в IX столітті до н. е. мешканці Ізраїлю тримали медоносних бджіл в глиняних циліндричних вуликах. Чимало залишків таких вуликів було знайдено на території давнього міста (тепер це Тель-Рехов), розташованого в долині ріки Йордан. На цій пасіці розводили бджіл, яких, очевидно, завозили з території сучасної Туреччини.
У біблійні часи сандалії мали плоску підошву, зроблену зі шкіри, дерева чи іншого волокнистого матеріалу, і прив’язувались до ноги шкіряними ремінцями. Сандалії мали символічне значення при вирішенні деяких справ і використовувались в художніх образах. Наприклад, за вимогою Закону вдова знімала сандалію з ноги брата свого покійного чоловіка, якщо той не хотів вступити з нею в левіратний шлюб. Родину такого чоловіка зневажливо називали «дім роззутого» (Пв 25:9, 10). Якщо людина передавала комусь майно чи право викупу, то мала віддати йому свою сандалію (Рт 4:7). Зняти і нести чиїсь сандалії або розв’язати їхні ремінці вважалося малопочесним завданням, яке зазвичай виконували раби. Іван Хреститель згадав про цей звичай, аби показати, що займає значно нижче становище, ніж Христос.
Іван охрестив Ісуса в Йордані; точне місце хрещення не відоме.
На цьому фото, зробленому зі скель поблизу Назарета, відкривається вид на південь. Родюча долина Єзреїл, про яку згадується в різних біблійних уривках, простягається на схід і на захід (ІсН 17:16; Сд 6:33; Ос 1:5). Зліва вдалині видно пагорб Море, на схилах якого лежить місто Наїн. Саме в цьому місті Ісус воскресив сина вдови (Сд 7:1; Лк 7:11—15). Посередині на горизонті видніється гора Гілбоа (1См 31:1, 8). Ісус виростав неподалік, у Назареті, і, можливо, приходив на ці скелі, звідки видно багато місць, які відіграли важливу роль в історії Ізраїлю (Лк 2:39, 40).
Це посушлива місцевість, де почав своє служіння Іван Хреститель і де Диявол спокушував Ісуса.
В пустелі, де Ісус провів 40 днів і ночей, водились леви (1), леопарди (2) і смугасті гієни (3). Леви не живуть у тій місцевості вже кілька століть, але гієни та леопарди водяться там і досі, щоправда, останніми роками їх можна побачити рідко.
На Галілейському морі рибалки використовували два види закидних сітей — з маленькими або великими вічками, залежно від того, яку рибу ловили. На відміну від невода, для праці з яким потрібен був принаймні один човен і ціла команда рибалок, закидну сіть могла використовувати одна людина. Таку сіть закидали з човна або ж стоячи на мілководді чи на березі. Вона могла мати понад 6 м у діаметрі, і по краях до неї чіпляли камені або свинцеві грузила. Якщо сіть закидали правильно, вона повністю розкривалася і падала на воду. Першими на дно опускалися важкі краї, і так сіть захоплювала рибу. Щоб дістати рибу, рибалка пірнав у воду або ж обережно витягував сіть на берег. Ловля риби за допомогою сітей була важкою працею і вимагала неабиякої майстерності.
Коли в Біблії говориться про рибу, рибалок і рибальство, то часто згадується Галілейське море. У ньому водиться приблизно 20 видів риб. Лише 10 з них становлять інтерес для рибалок, і ці види можна поділити на три групи. Перша — це вусачі, або марени (на малюнку зображено вид Barbus longiceps) (1). У трьох видів вусачів у кутках рота є вуса, тож семітська назва цих риб — біні — цілком доречна, адже означає «волосся». Вусачі харчуються молюсками, равликами і дрібною рибою. Barbus longiceps досягає в довжину 75 см і може важити понад 7 кг. Друга група — це тиляпії (на малюнку зображено вид Tilapia galilea) (2), або арабською мушт, що в перекладі означає «гребінець»; п’ять видів тиляпій мають спинний плавник, схожий на гребінець. Один з видів досягає в довжину 45 см і може важити близько 2 кг. Третя група — це сардини (на малюнку зображено вид Acanthobrama terrae sanctae) (3), що нагадують маленького оселедця. З давніх пір цю рибу зберігають шляхом маринування.
Білі стіни з вапняку, що зображені на цій фотографії,— це руїни синагоги, побудованої в період між кінцем II — початком V століття н. е. Дехто вважає, що нижня частина з чорного базальту залишилася від синагоги I століття. Якщо це дійсно так, то цілком можливо, що в цій синагозі навчав Ісус і саме тут він зцілив чоловіка, опанованого демоном, про що згадується в Мр 1:23—27 і Лк 4:33—36.