До кордонів Юдеї за Йорданом. Очевидно, йдеться про Перею, територію на східному боці річки Йордан, а зокрема про частину Переї, що межує з Юдеєю. (Див. коментар до Мт 19:1 і додаток А7, карту 5.)

Свідоцтво про розлучення. Див. коментар до Мт 19:7.

На початку творення. Очевидно, йдеться про створення людства. Тут Ісус говорить про те, як Творець заснував шлюб між чоловіком і жінкою, заклавши основу людського суспільства.

Він. У деяких стародавніх рукописах — «Бог».

Одним тілом. Див. коментар до Мт 19:5.

Розлучається зі своєю дружиною. Або «відпускає свою дружину». Ісусові слова, записані Марком, слід розглядати у світлі повнішого уривка з Мт 19:9, де вживається також фраза «не через статеву розпусту». (Див. коментар до Мт 5:32.) Процитовані Марком слова Ісуса стосуються тих випадків, коли розлучаються не через «статеву розпусту» (грецькою порне́йа), вчинену невірним подружнім партнером, а з будь-якої іншої причини.

Чинить перелюб. Тут Ісус спростовує поширене рабинське вчення, згідно з яким чоловік міг розлучитися з дружиною «з будь-якої причини» (Мт 19:3, 9). Думка про те, що чоловік може чинити перелюб, була чужою для більшості юдеїв. Юдейські рабини навчали, що чоловік не може бути винним у перелюбі — в невірності може бути винною лише жінка. Вказавши, що чоловік зобов’язаний дотримуватися тих самих моральних норм, що й дружина, Ісус підняв статус жінок і виявив їм честь.

Якщо жінка, розлучившись з чоловіком. Ісус визнає право жінки розлучитися з невірним чоловіком, що, очевидно, було неприйнятним серед юдеїв у ті часи. Згідно зі словами Ісуса, у християнському зборі чоловіки і жінки мають дотримуватися однакових норм.

Малих дітей. Ці діти могли бути різного віку, оскільки грецьке слово, перекладене як «малі діти», вживається в Біблії не лише стосовно новонароджених і немовлят (Мт 2:8; Лк 1:59), але й 12-річної дочки Яіра (Мр 5:39—42). Однак у паралельній оповіді в Лк 18:15, де описано той самий випадок, Лука вживає інше грецьке слово, яке стосується тільки дуже маленьких дітей, немовлят (Лк 1:41; 2:12).

Як дитя. Мова йде про добрі риси малих дітей, зокрема смиренність, довірливість і готовність вчитися та сприймати нове (Мт 18:5).

Почав пригортати дітей. Ця деталь згадується тільки в Євангелії від Марка. Грецьке слово, передане як «пригортати», вживається лише тут і в Мр 9:36, де воно перекладається як «обійнявши». Люди хотіли, щоб Ісус просто «доторкнувся» до дітей, але він перевершив їхні сподівання (Мр 10:13). Ісус мав щонайменше шістьох молодших братів і сестер, тому добре розумів потреби маленьких дітей (Мт 13:55, 56). Він навіть почав благословляти їх. В тексті оригіналу тут вжито форму дієслова «благословляти», яка вказує на інтенсивність дії. Це може означати, що Ісус благословляв дітей з ніжністю і теплотою.

Учителю добрий. Чоловік, очевидно, вживає ці слова як улесливий офіційний титул. Релігійні вчителі того часу зазвичай вимагали від інших такого шанобливого звертання. Хоча Ісус не заперечував, щоб його називали «Вчителем» і «Господом» (Ів 13:13), він хотів, аби вся слава належала його Батькові.

Ніхто не є добрим, крім одного — Бога. Або «ніхто не є великодушним, крім одного — Бога». Ісус показує, що Єгова є уособленням добра, лише він має право встановлювати норми добра і зла. Коли Адам і Єва збунтувалися проти Бога, з’ївши плід з дерева знання добра і зла, вони посягнули на це право (Бт 2:17; 3:4—6). На відміну від них, Ісус смиренно визнає, що тільки його Батько має право визначати норми для своїх створінь. З наказів Бога, записаних у його Слові, можна побачити, що він вважає добрим (Мр 10:19).

Пройнявшись до нього любов’ю. Лише Марко описує ставлення Ісуса до цього багатого молодого начальника (Мт 19:16—26; Лк 18:18—30). Можливо, про почуття Ісуса Маркові розповів Петро, який сам був дуже емоційним чоловіком. (Див. «Вступ до Марка».)

Легше верблюдові пролізти крізь вушко голки. Ісус використовує гіперболу, щоб унаочнити думку. Так само як верблюд не може пройти крізь вушко швейної голки, багата людина не може ввійти у Боже Царство, якщо цінує свої статки більше, ніж стосунки з Єговою. Ісус не має на увазі, що жодна багата людина не увійде в Царство, адже далі він говорить: «Для Бога можливо все» (Мр 10:27).

Його. У деяких рукописах — «один одного».

В прийдешньому віці. Тут вживається грецьке слово айо́н. Воно може стосуватися ситуації, що склалась у певний період чи епоху, або особливих ознак і обставин, що характеризують якийсь період чи епоху. У цьому контексті Ісус має на увазі прийдешню епоху, коли правитиме Боже Царство і люди матимуть вічне життя (Лк 18:29, 30; див. глосарій, «Вік»).

Йшли... дорогою до Єрусалима. Букв. «піднімалися дорогою до Єрусалима». Єрусалим розташовувався на висоті приблизно 750 м над рівнем моря. Ісус та його учні піднімалися з Йорданської долини (див. коментар до Мр 10:1), найнижча точка якої — близько 400 м нижче від рівня моря. Щоб дістатися Єрусалима, їм треба було піднятися на висоту приблизно 1000 м.

На нього будуть плювати. Плюнути на людину або їй в обличчя означало принизити її, виявити до неї сильну зневагу, ворожість або гнів (Чс 12:14; Пв 25:9). Тут Ісус говорить, що зазна́є такого ставлення, і це стане сповненням месіанського пророцтва: «Я не ховав свого лиця від зневаг і плювків» (Іс 50:6). На нього плювали, коли він стояв перед Синедріоном (Мр 14:65) і коли його віддали римським воїнам після суду в Пилата (Мр 15:19).

Сини. Кілька рукописів вживають фразу «два сини», але аналіз рукописів свідчить на користь коротшого варіанта.

До нього підійшли Яків та Іван... сини Зеведея. Згідно з Євангелієм від Матвія, з проханням до Ісуса звернулась мати Якова та Івана, але, очевидно, це було прохання цих двох чоловіків. Такого висновку можна дійти з огляду на розповідь Матвія, де сказано, що десятеро інших учнів, почувши про це, «обурилися на тих двох братів», а не на їхню матір (Мт 20:20—24; див. коментарі до Мт 4:21; 20:20).

Одному... праворуч від тебе, а другому — ліворуч. Місця праворуч і ліворуч вказують на почесне становище і владу, але місце праворуч завжди є найпочеснішим (Пс 110:1; Дії 7:55, 56; Рм 8:34; див. коментар до Мт 25:33).

Пити чашу. Див. коментар до Мт 20:22.

Хреститися хрещенням, яким я хрещусь. Або «зануритися зануренням, через яке я проходжу». Тут Ісус використовує слово «хрещення» паралельно зі словом «чаша». (Див. коментар до Мт 20:22.) Він вже проходить через таке хрещення під час свого служіння. Ісус повністю охреститься, тобто зануриться, в смерть, коли 14 нісана 33 року н. е. буде страчений на стовпі мук. Його хрещення завершиться, коли Бог воскресить його, піднявши з мертвих (Рм 6:3, 4). Ісусове хрещення у смерть відрізняється від хрещення у воді, яке він прийняв на початку свого служіння, коли його хрещення у смерть лише почалося.

Панують над людьми. Або «домінують над ними; керують ними». Вжите тут грецьке дієслово трапляється в Грецьких Писаннях лише чотири рази — у Мт 20:25, Мр 10:42, 1Пт 5:3 і в Дії 19:16, де воно перекладене як «подолав». Ісусова порада нагадала про ненависне юдеям римське ярмо і жорстоке панування династії Іродів (Мт 2:16; Ів 11:48). Цю пораду, очевидно, добре засвоїв Петро, який пізніше спонукував старійшин подавати приклад християнському збору, а не панувати над ним (1Пт 5:3). Споріднене дієслово вживається в Лк 22:25, де містяться подібні слова Ісуса, а також в 2Кр 1:24, де Павло пояснює, що християни не повинні панувати над вірою інших.

Життя. Див. коментар до Мт 20:28.

Єрихона. Див. коментар до Мт 20:29.

Сліпий жебрак. Матвій у своїй розповіді про ту саму подію (20:30) згадує двох сліпих чоловіків. Марко і Лука (18:35) згадують одного, очевидно зосереджуючи увагу на Вартимеї, ім’я якого подає лише Марко.

Назарянин. Цим словом називали Ісуса, а пізніше і його послідовників (Дії 24:5). Ім’я Ісус було поширеним серед юдеїв, тому до імені часто додавали уточнення. У біблійні часи було прийнято додавати описову назву, яка вказувала на місцевість, звідки походила людина (2См 3:2, 3; 17:27; 23:25—39; На 1:1; Дії 13:1; 21:29). Більшу частину свого життя Ісус провів у місті Назарет в Галілеї, тож не дивно, що різні люди і за різних обставин називали його «назарянином» (Мр 1:23, 24; 10:46, 47; 14:66—69; 16:5, 6; Лк 24:13—19; Ів 18:1—7). Ісус не був проти цього і навіть сам називав себе так (Ів 18:5—8; Дії 22:6—8). На табличці, яку повісили на стовпі мук за наказом Пилата, було написано єврейською, латинською і грецькою: «Ісус назарянин, Цар юдейський» (Ів 19:19, 20). Починаючи з П’ятидесятниці 33 року н. е. апостоли та інші часто говорили про Ісуса як про назарянина або як про чоловіка з Назарета (Дії 2:22; 3:6; 4:10; 6:14; 10:38; 26:9; див. також коментар до Мт 2:​23).

Сину Давидів. Використовуючи у своєму звертанні до Ісуса вислів «Син Давидів», сліпий Вартимей відкрито визнає його Месією. (Див. коментарі до Мт 1:​1, 6; 15:25.)

Учителю. Або «Раббуні». Слово семітського походження, яке означає «мій учитель». Можливо, титул «Раббуні» був більш шанобливим і теплим, ніж титул «Раббі», що означає «учитель» (Ів 1:38). Проте на той час, коли Іван писав своє Євангеліє, займенниковий суфікс 1-ї особи однини (-і, що означає «мій») у цьому слові, очевидно, втратив своє значення, адже Іван перекладає «Раббуні» як «учитель» (Ів 20:16).