Євангеліє від Марка 12:1—44
Примітки
Коментарі
Приклади. Див. коментар до Мт 13:3.
Вежу. Див. коментар до Мт 21:33.
Здав його. Див. коментар до Мт 21:33.
В Писанні. Тут вжито форму однини грецького слова ґрафе́, яка вказує на окремий уривок з Писань, а саме Пс 118:22, 23.
Головним наріжним каменем. Див. коментар до Мт 21:42.
Єгови. Це цитата з Пс 118:22, 23, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)
Прибічників Ірода. Див. глосарій, «Ірода прибічники».
Кесарю. Див. коментар до Мт 22:17.
Подушний податок. Див. коментар до Мт 22:17.
Денарій. Римська срібна монета, на якій з одного боку був зображений Цезар. Цією монетою юдеї сплачували римлянам «подушний податок» (Мр 12:14). За днів Ісуса сільськогосподарський робітник зазвичай отримував 1 денарій за 12-годинний робочий день; у Грецьких Писаннях денарій згадується часто, і його можна використати для обчислення інших грошових одиниць (Мт 20:2; Мр 6:37; 14:5; Об 6:6). В Ізраїлі в обігу були різні мідні та срібні монети, в тому числі срібні монети, які карбували в Тирі і якими сплачували храмовий податок. Але для сплати податків римлянам, очевидно, використовувалися срібні денарії із зображенням Цезаря. (Див. глосарій і додаток Б14.)
Зображення та ім’я. Див. коментар до Мт 22:20.
Віддавайте. Див.коментар до Мт 22:21.
Кесареве кесарю. Тут (і в паралельних оповідях в Мт 22:21 та Лк 20:25) міститься єдина записана в Біблії Ісусова згадка про римського імператора. «Кесареве» включає в себе плату за послуги, які надає світська влада, а також пошану і відносне підкорення, які треба виявляти представникам влади (Рм 13:1—7).
Боже — Богові. Див. коментар до Мт 22:21.
Садукеї. Це єдина згадка про садукеїв у Євангелії від Марка. (Див. глосарій.) Їхня назва (грецькою саддука́йос), ймовірно, пов’язана з Садоком (в Септуагінті часто подається як Садду́к). Він став первосвящеником за днів Соломона, і його нащадки, очевидно, служили священиками впродовж століть (1Цр 2:35).
Воскресіння. Грецьке слово ана́стасіс буквально означає «підняття; вставання». Воно вживається в Грецьких Писаннях приблизно 40 разів і стосується воскресіння мертвих (Мт 22:23, 31; Дії 4:2; 24:15; 1Кр 15:12, 13). У Септуагінті в Іс 26:19 вживається дієслово, споріднене зі словом ана́стасіс; ним перекладене єврейське дієслово зі значенням «жити; оживати» у вислові «померлі твої оживуть». (Див. глосарій.)
З його вдовою одружився другий. В давнину у юдеїв існував такий звичай: коли чоловік помирав, не залишивши після себе сина, його брат мав одружитися з вдовою, щоб вона народила спадкоємця і продовжила рід покійного чоловіка (Бт 38:8). Цей звичай, який згодом увійшов до Мойсеєвого закону, був відомий як левірат (Пв 25:5, 6). Левіратні шлюби укладали і за часів Ісуса, як це видно зі слів садукеїв у цьому вірші. Закон дозволяв родичу померлого відмовитися від левіратного шлюбу, але, відмовившись «продовжити рід свого брата», чоловік стягував на себе ганьбу (Пв 25:7—10; Рт 4:7, 8).
Писань. Див. коментар до Мт 22:29.
В книзі Мойсея. Садукеї вважали натхненими лише писання Мойсея. Вони відкидали Ісусове вчення про воскресіння, очевидно, вважаючи, що у П’ятикнижжі немає підстав для цього вчення. Ісус міг процитувати багато уривків з Писань, як-от Іс 26:19, Дн 12:13 і Ос 13:14, щоб показати, що мертві воскреснуть. Але знаючи, яким писанням довіряли садукеї, він навів як доказ слова Єгови, промовлені до Мойсея (Вх 3:2, 6).
Що Бог сказав йому. Ісус має на увазі розмову між Єговою і Мойсеєм, яка відбулася близько 1514 року до н. е. (Вх 3:2, 6). На той час Авраама не було в живих уже 329 років, Ісака — 224 роки, а Якова — 197 років. Але Єгова не сказав, що був їхнім Богом, а сказав, що він ним є. (Див. коментар до Мр 12:27.)
А живих. Згідно з паралельною оповіддю в Лк 20:38, Ісус додав слова «бо для нього [або «з його погляду»] всі вони живі». Як видно з Біблії, живі люди, які відчужені від Бога, є мертвими з його погляду (Еф 2:1; 1Тм 5:6). А вірні Божі служителі, які померли, є досі живими для Єгови, адже його намір воскресити їх обов’язково сповниться (Рм 4:16, 17).
Слухай, Ізраїлю. Це цитата з Пв 6:4, 5, і тут наведено більший уривок, аніж в паралельних оповідях Матвія і Луки. Цитата починається з перших слів молитви Шма (Шема), яка була свого роду символом віри юдеїв і містилась у Пв 6:4—9; 11:13—21. Свою назву вона отримала за першим словом вірша — єврейським словом шема́, що означає «слухай; чуй».
Єгова, наш Бог,— один Єгова. Або «Єгова є наш Бог; Єгова є один», або «Єгова є наш Бог; є один Єгова». У єврейському тексті цієї цитати з Пв 6:4 слово «один» може передавати думку про унікальність, винятковість. Єгова — єдиний правдивий Бог, жоден фальшивий бог не зрівняється з ним (2См 7:22; Пс 96:5; Іс 2:18—20). У книзі Повторення Закону Мойсей нагадав ізраїльтянам, що вони повинні поклонятися тільки Єгові. Їм не можна було наслідувати приклад довколишніх народів, які поклонялися різним богам і богиням. За уявленнями цих народів, деякі з фальшивих богів панували над стихіями природи, а інші були різними втіленнями якогось одного божества. Єврейське слово, перекладене як «один», також вказує на єдність і спільність у намірах та діях. Бог Єгова не є мінливим або непередбачуваним. Натомість він завжди вірний, незмінний, відданий і правдивий. Розмова, записана в Мр 12:28—34, згадується також в Мт 22:34—40, але тільки Марко написав, що Ісус почав свою відповідь словами: «Слухай, Ізраїлю: Єгова, наш Бог,— один Єгова». Заповідь любити Бога йде відразу після слів про те, що Єгова — один, а це означає, що він не буде ділити любов своїх поклонників з кимось або чимось іншим.
Єгова... Єгова. Це цитата з Пв 6:4, де в оригіналі двічі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)
Єгову. Це цитата з Пв 6:5, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)
Серцем. Коли це слово вживається в переносному значенні, то зазвичай стосується всієї внутрішньої сутності людини. Проте коли воно вживається разом зі словами «душа» і «розум», то, ймовірно, має вужче значення і вказує здебільшого на емоції, бажання і почуття людини. Чотири слова, згадані в цьому вірші (серце, душа, розум і сила), до певної міри взаємозамінні, їхнє значення частково збігається. Вжиті разом, ці слова якнайсильніше наголошують на тому, наскільки сильною і глибокою має бути наша любов до Бога. (Див. коментарі до слів розумом і силою в цьому вірші.)
Душею. Див. коментар до Мт 22:37.
Розумом. Йдеться про розумові здібності. Людина має використовувати свої розумові здібності, щоб здобувати знання про Бога і поглиблювати любов до нього (Ів 17:3; Рм 12:1). Цей вірш є цитатою з Пв 6:5, де в єврейському оригіналі вжито три слова: «серце», «душа» і «сила». Але у грецькому тексті в оповіді Марка вжито чотири слова: серце, душа, розум і сила. На це може бути кілька причин. Слово «розум» могло бути додане для того, щоб повніше передати зміст єврейських слів, значення яких частково збігається. В давньоєврейській мові не було окремого слова «розум». Це поняття часто включалося в слово «серце», яке в переносному значенні стосувалося всієї внутрішньої сутності людини, в тому числі її мислення, почуттів, поглядів і спонук (Пв 29:4; Пс 26:2; 64:6; див. коментар до слова серцем у цьому вірші). Тому в грецькій Септуагінті як еквівалент єврейського слова «серце» часто вживається слово «розум» (Бт 8:21; 17:17; Пр 2:10; Іс 14:13). Те, що Марко використовує слово розум, може також показувати, що значення єврейського слова «сила» і грецького слова «розум» частково збігаються. (Пор. Мт 22:37, де замість слова «сила» вжито «розум».) Той факт, що значення єврейських слів частково збігаються, пояснює, чому книжник, відповідаючи Ісусу, вжив слово «розуміння» (Мр 12:33). Це також може пояснювати, чому письменники Євангелій, цитуючи Пв 6:5, вживають різні слова. (Див. коментар до слова силою в цьому вірші і коментарі до Мт 22:37; Лк 10:27.)
Силою. Як згадувалося у коментарі до слова розумом, цей вірш є цитатою з Пв 6:5, де в єврейському оригіналі вжито три слова: «серце», «душа» і «сила». Єврейське слово, перекладене як «сила [або «життєва сила», прим.]», включає в себе не лише фізичну силу, але й розумові здібності. Це може бути ще однією причиною того, чому слово «розум» міститься у цитаті з Пв 6:5 у Грецьких Писаннях. Ймовірно, саме тому в Мт 22:37 вживається слово «розум» і не вживається «сила». У будь-якому разі, коли книжник (згідно з оповіддю Луки [10:27], написаною грецькою) цитує цей вірш з Єврейських Писань, він використовує чотири слова: серце, душа, сила і розум; це, очевидно, показує, що за днів Ісуса було прийнято вважати, що ці чотири грецькі слова передавали поняття, які містилися у трьох єврейських словах з Пв 6:5.
Друга. У Мр 12:29, 30 Ісус дає пряму відповідь на запитання, яке поставив книжник. Але на цьому Ісус не зупиняється і наводить другу заповідь (Лв 19:18). Так він показує, що «дві заповіді» нерозривно пов’язані між собою і що ними можна підсумувати цілий Закон і Пророків (Мт 22:40).
Ближнього. Див. коментар до Мт 22:39.
Цілопалень. Грецьке слово голока́утома (від слова го́лос, яке означає «цілий», і ка́йо — «спалювати») трапляється у Грецьких Писаннях лише тричі — тут і в Єв 10:6, 8. Це слово вживається в Септуагінті як відповідник єврейського слова, яким називали приношення, що повністю спалювали для Єгови, не залишаючи собі жодної частини жертовної тварини. Це грецьке слово трапляється в Септуагінті у 1См 15:22 і Ос 6:6, які книжник міг мати на увазі, коли говорив з Ісусом (Мр 12:32). Ісус віддав себе як «цілопалення», тобто цілковито, повністю.
Єгова. Це цитата з Пс 110:1, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В.)
На ринкових площах. Див. коментар до Мт 23:7.
Передні місця. Див. коментар до Мт 23:6.
Скриньки для дарів. Згідно зі стародавніми юдейськими джерелами, ці скриньки, або посудини, нагадували вертикально поставлені сурми і, очевидно, мали вузьке горло і широке дно. Люди кидали в них свої пожертви. Вжите тут грецьке слово також трапляється в Ів 8:20, де воно перекладено як «скарбниця». Очевидно, скарбниця розташовувалася на подвір’ї жінок. (Див. коментар до Мт 27:6 і додаток Б11.) За рабинськими джерелами, біля стін цього подвір’я стояло 13 скриньок для дарів. Вважається, що в храмі також була головна скарбниця, куди приносили гроші зі скриньок для дарів.
Гроші. Букв. «мідь», тобто мідні гроші, або мідні монети. Грецьке слово також використовувалося в ширшому значенні для позначення будь-яких грошей. (Див. додаток Б14.)
Дві монетки. Букв. «дві лепти». Форма множини грецького слова лепто́н, що означає щось маленьке і тонке. Лепта дорівнювала 1/128 денарія і, очевидно, була найменшою мідною чи бронзовою монетою, яку використовували в Ізраїлі. (Див. глосарій, «Лепта», і додаток Б14.)
Які були майже нічого не варті. Букв. «які є квадрансом». Грецьке слово кодра́нтес (від латинського ква́дранс) стосується римської мідної чи бронзової монети, вартість якої становила 1/64 денарія. Тут Марко подає римську грошову одиницю, щоб пояснити вартість монет, які були в обігу серед юдеїв. (Див. додаток Б14.)
Медіафайли
В Ізраїлі виноград збирали впродовж серпня—вересня, залежно від сорту винограду і клімату місцевості. Плоди клали у резервуар, або заглибину, висічену у вапняковій породі. Чоловіки зазвичай топтали виноград босоніж, співаючи при цьому пісні (Іс 16:10; Єр 25:30; 48:33).
1. Свіжозібраний виноград
2. Давильня для винограду
3. Канал
4. Резервуар для сусла
5. Глиняні глеки
Тиберій народився в 42 році до н. е. У 14 році н. е. він став другим імператором Риму, а в березні 37 року н. е. помер. Він був імператором (кесарем) упродовж усього Ісусового служіння, а, значить, і в той час, коли Ісус сказав про монету, якою сплачували податок: «Віддавайте кесареве кесарю» (Мр 12:14—17; Мт 22:17—21; Лк 20:22—25).
Деякі ринкові площі, подібно до зображеної на малюнку, розташовувались обабіч доріг. Часто торговці розкладали на вулиці стільки товарів, що це перешкоджало руху. Місцеві жителі могли придбати там товари домашнього вжитку, гончарні вироби, дорогий скляний посуд та свіжі овочі й фрукти. Оскільки в ті часи не було холодильників, людям доводилось ходити на ринок за продуктами щодня. На ринковій площі можна було почути новини від купців чи подорожніх; туди приходили безробітні і чекали, щоб хтось найняв їх на роботу; також там часто бавилися діти. На ринкових площах Ісус зціляв хворих. Апостол Павло там проповідував (Дії 17:17). А зухвалі книжники і фарисеї прагнули, щоб їх помічали і вітали в цих людних місцях.
Ця анімація частково ґрунтується на знахідках руїн синагоги І століття у Гамлі — місті, що розташовувалось приблизно за 10 км на північний схід від Галілейського моря. Жодна синагога І століття не збереглася до нашого часу в первісному вигляді, тому не всі деталі відомі. Тут зображено деякі елементи, які, очевидно, були характерні для багатьох синагог того часу.
1. Передні, або найліпші, місця у синагозі розташовувались на підвищенні для промовця або біля цього підвищення.
2. Підвищення, з якого читали Закон, у різних синагогах розташовувалось у різних місцях.
3. Місця вздовж стіни були відведені для тих, хто мав високе становище у громаді. Всі інші могли сидіти на підстилках просто на підлозі. У синагозі в Гамлі, ймовірно, було чотири ряди сидінь.
4. Ковчег, або скриня, в якому зберігали святі сувої, міг бути біля задньої стіни.
Розподіл місць у синагозі постійно нагадував про те, що деякі люди мали вище становище, ніж інші. Становищу надавалося великої ваги, й Ісусові учні часто сперечалися про те, хто з них найбільший (Мт 18:1—4; 20:20, 21; Мр 9:33, 34; Лк 9:46—48).
У I столітті їжу переважно споживали напівлежачи за столом. Кожен спирався лівим ліктем на подушку, а правою рукою брав їжу. За греко-римським звичаєм у їдальні був низький стіл, довкола якого стояло три кушетки. Римляни називали таку їдальню триклінієм (латинська назва; походить від грецького слова, що означає «кімната з трьома кушетками»). Хоча зазвичай за столом розміщалося дев’ятеро людей — по троє на кушетці, часто використовували і довші кушетки, на яких поміщалося більше людей. Місця за столом розподілялися залежно від статусу присутніх. Одна з кушеток вважалася найменш почесним місцем (А), друга — більш почесним (Б), а третя — найпочеснішим (В). Місця на самій кушетці теж відрізнялися: той, хто сидів посередині, мав вище становище від того, хто сидів праворуч від нього, і нижче від того, хто сидів ліворуч. На бенкетах господар зазвичай займав місце ліворуч (1) на найменш почесній кушетці. Особливо почесним вважалося крайнє місце справа (2) на середній кушетці. Хоча точно не відомо, наскільки юдеї дотримувалися цього звичаю, цілком можливо, що Ісус мав його на увазі, коли навчав своїх учнів про важливість смирення.
Згідно з рабинськими джерелами, у храмі, збудованому Іродом, було 13 скриньок, або посудин, для дарів. Їх називали шофар. Єврейське слово шофа́р означає «баранячий ріг», і це вказує на те, що принаймні частина скриньки мала форму рога або сурми. Коли Ісус засудив тих, хто, даючи дари милосердя, образно кажучи, сурмив перед собою, його слухачі могли пригадати дзвін монет, які люди опускали в ці скриньки (Мт 6:2). Дві дрібні монети, які вкинула вдова, мабуть, впали майже нечутно, але Ісус показав, що ця жінка і її пожертва були цінними в очах Єгови.