Врятувати життя чи вбити. Або «врятувати чи вбити душу». (Див. глосарій, «Душа».)

Життя. Або «душу». (Див. глосарій, «Душа».)

З обуренням, Ісус глибоко засмутився. Лише Марко описує, як Ісус в цій ситуації відреагував на черствість сердець релігійних провідників (Мт 12:13; Лк 6:10). Можливо, про Ісусові почуття йому докладно розповів Петро, який сам був дуже емоційним чоловіком. (Див. «Вступ до Марка».)

Почали змовлятися. Перший з двох описаних у Біблії випадків, коли фарисеї і прибічники Ірода, які загалом протистояли одні одним, разом складають плани вбити Ісуса. Другий випадок стався приблизно через два роки, за три дні до Ісусової смерті; це вказує на те, що їхня змова тривала досить довго (Мт 22:15—22).

Прибічниками Ірода. Див. глосарій, «Ірода прибічники».

Моря. Тобто Галілейського моря. (Див. коментар до Мт 4:18.)

Ідумеї. В часи Ісусового служіння Ідумея була найпівденнішим регіоном римської провінції Юдея. (Див. додаток Б10.) Ця грецька назва означає «[край] едомлян». Колись едомляни населяли територію на південь від Мертвого моря. (Див. додатки Б3 і Б4.) У VI столітті до н. е. Едом був завойований вавилонським царем Набонідом. У IV столітті до н. е. Едом вже населяли набатеї, а едомляни переселились на північ, у край Негев, зокрема в околиці Хеврона,— територію, яку стали називати Ідумеєю. Згодом Хасмонеї (Маккавеї) завоювали мешканців цього краю і під страхом вигнання змусили їх обрізатися і жити за юдейськими законами. Серед тих, хто підкорився законам юдеїв і перейняв їхні традиції, були родоначальники династії Іродів.

За Йорданом. Очевидно, стосується Переї (від грецького слова пе́ран, що означає «на іншому боці; за межами»). Ця територія була на схід від річки Йордан.

Не говорити, хто він. Хоча нечисті духи знали, що Ісус був «Божим Сином» і називали його так (вірш 11), Ісус не дозволяв демонам свідчити про нього. Демони — вигнанці, бунтівники, ненавидять усе святе і є Божими ворогами. (Див. коментар до Мр 1:​25.) Подібно, коли «демон ворожіння» спонукував дівчину вигукувати, що Павло і Сила — «раби Всевишнього Бога», які звіщають «дорогу спасіння», Павло наказав духу вийти з неї (Дії 16:16—18).

Апостолами. Або «посланими». Грецьке слово апо́столос походить від дієслова апосте́лло, яке вживається в кінці вірша і перекладене як «посилав». (Див. коментар до Мт 10:2.)

Якого він також назвав Петром. Ім’я, яке Ісус дав Симону, означає «камінь; кусок скелі» (Ів 1:42). Ісус, який розпізнав, що Натанаїл є чоловіком, «в якому немає обману» (Ів 1:47), також зміг розпізнати, якою людиною є Петро. Петро був надійним і непохитним, наче скеля, особливо після Ісусової смерті і воскресіння. (Див. коментар до Мт 10:2.)

Воанергес. Це слово, яке вживається лише в Євангелії від Марка, має семітське походження. Ісус дав Якову та Івану таке ім’я, очевидно, тому, що вони мали запальну вдачу (Лк 9:54).

Що означає. Марко пояснює або перекладає слова, які для юдеїв були відомими, а це вказує на те, що він писав своє Євангеліє в першу чергу для неюдеїв.

Сини грому. У єврейській, арамейській та грецькій мовах вислів «син(и) [когось або чогось]» міг вказувати на характерну рису чи ознаку певної особи або групи осіб. (Див. коментар до слова Воанергес в цьому вірші і коментар до Дії 4:36.)

Варфоломій. Означає «син Толмая». Вважається, що це Натанаїл, про якого говорить Іван (Ів 1:45, 46). Порівняння текстів Євангелій показує, що Матвій і Лука пов’язують Варфоломія і Пилипа подібно до того, як Іван пов’язує Натанаїла і Пилипа (Мт 10:3; Лк 6:14).

Яків, Алфеїв син. Очевидно, той самий учень, якого в Мр 15:40 названо «Яковом Меншим». Прийнято вважати, що Алфей — це Клопа (Ів 19:25), а значить, чоловік «іншої Марії» (Мт 27:56; 28:1; Мр 15:40; 16:1; Лк 24:10). Алфей, про якого згадується у цьому вірші,— очевидно, не той Алфей, який був батьком Левія і який згадується в Мр 2:14.

Тадей. У переліку апостолів в Лк 6:16 і Дії 1:13 немає імені Тадей, але згадується «Юда, син Якова». Тож можна дійти висновку, що Тадей — це інше ім’я апостола, якого Іван називає «Юдою, не Іскаріотом» (Ів 14:22). Можливо, ім’я Тадей іноді вживається для того, щоб не переплутати цього Юду зі зрадником Юдою Іскаріотом.

Кананіт. Вживається для того, щоб відрізнити апостола Симона від апостола Симона Петра (Мт 10:4). Існує погляд, що це слово має єврейське або арамейське походження і означає «той, хто ревний, запальний». Лука називає цього Симона «ревним», використовуючи грецьке слово зелоте́с, яке також означає «той, хто ревний, запальний» (Лк 6:15; Дії 1:13). Можливо, Симон колись належав до зелотів, юдейського руху, члени якого виступали проти римлян, а можливо, його так назвали через те, що він був ревний і запальний.

Іскаріот. Див. коментар до Мт 10:4.

Його родичі. Мабуть, серед них були Яків та Юда, Ісусові брати по матері, кожен з яких написав біблійну книгу. Імена чотирьох єдиноутробних братів Ісуса згадуються в Мт 13:55 і Мр 6:3. (Див. коментарі до Мт 13:55.)

Вельзевула. Це ім’я застосовувалось до Сатани. (Див. коментар до Мт 10:25.)

Приклади. Див. коментар до Мт 13:3.

В домі. Тобто в сім’ї, серед домашніх. Слово, вжите в оригіналі, може вказувати на окрему сім’ю, всіх домашніх великої родини або на придворних і домашніх царя (Дії 7:10; Флп 4:22). Слово «дім» вживалося також стосовно правлячих династій, наприклад Ірода чи Цезаря, в яких часто точилися інтриги, що зрештою призвели до їхнього падіння.

Не встоїть. Або «не триватиме; розвалиться». (Див. коментар до вислову в домі у цьому вірші.)

Зневажливі слова. Йдеться про образливі або наклепницькі висловлювання, які знеславлюють Бога чи щось святе. Оскільки святий дух походить від Бога, свідомо протидіяти духові чи заперечувати його дію — це те саме, що зневажати самого Бога. Як видно з Мт 12:24, 28 і Мр 3:22, юдейські релігійні провідники бачили, як Божий дух діяв через Ісуса, коли він здійснював чуда, все ж вони приписували цю силу Сатані Дияволу.

Тяжіє вічний гріх. Очевидно, стосується свідомого гріха, вчинивши який людина стягує на себе вічний осуд; жодна жертва не може покрити цей гріх. (Див. коментар до вислову зневажливі слова у цьому вірші і коментар до Мт 12:31, паралельної оповіді.)

Брати. Тобто Ісусові брати по матері. Їхні імена згадуються в Мт 13:55 і Мр 6:3. (Більше інформації щодо значення слова «брат» міститься в коментарі до Мт 13:55.)

Ось моя мати і мої брати! Тут Ісус показує різницю між своїми рідними братами, деякі з яких, очевидно, не вірили в нього (Ів 7:5), та своїми духовними братами, тобто учнями. Ісус підкреслює, що, хоч би якими цінними були для нього сімейні узи, він набагато більше цінує стосунки з тими, хто «виконує волю Бога» (Мр 3:35).