Книга Неемії 5:1—19
5 Та ось народ — чоловіки і їхні дружини — почав голосити й нарікати на своїх братів-юдеїв.+
2 Одні говорили: «Нас, наших синів і дочок багато. Нам потрібне зерно, щоб їсти і не померти».
3 Інші казали: «А ми віддаємо в заставу свої поля, виноградники і доми, щоб мати зерно і врятуватись від голоду».
4 Ще інші скаржилися: «Ми заставили свої поля і виноградники, щоб позичити гроші та заплатити данину цареві.+
5 Ми з такої ж плоті і крові, як наші брати*, і наші діти такі ж, як їхні діти. Але ми мусимо віддавати в рабство своїх синів і дочок, і деякі наші дочки вже у рабстві.+ Та ми нічого не можемо зробити, бо наші поля і виноградники належать іншим».
6 Коли я почув їхні слова і голосіння, то дуже розгнівався.
7 Добре все обдумавши, я звернувся з цією справою до вельмож і місцевих урядників: «Кожен з вас вимагає відсотки* від свого ж брата!»+
Тоді я скликав великі збори
8 і сказав: «Ми робили все можливе, щоб викупити своїх братів-юдеїв у інших народів. Чи тепер ви будете продавати своїх братів,+ щоб ми їх викупляли?» Вони ж усі мовчали, бо не мали що відповісти.
9 А я продовжив: «Недобре ви робите. Хіба вам не слід ходити в страху перед нашим Богом,+ аби вороги з інших народів не зневажали нас?
10 Я, мої брати і слуги даємо в борг гроші та зерно. Прошу вас, припинімо позичати під відсотки.+
11 Поверніть їм, будь ласка, вже сьогодні їхні поля,+ виноградники, оливкові гаї, доми, а також соту частину* грошей, зерна, молодого вина й олії, які ви вимагаєте як відсоток за позику».
12 На це вони відказали: «Ми повернемо їм усе і нічого не будемо вимагати. Зробимо так, як ти кажеш». І я змусив їх присягнути перед священиками, що вони виконають цю обіцянку.
13 Більш того, я витрусив складки свого одягу* і сказав: «Нехай правдивий Бог так само витрусить кожного, хто не виконає цього слова, з його дому та з усього, що він набув. Нехай він так само буде витрушений і залишиться ні з чим». На це весь збір промовив: «Амінь*!» — та прославив Єгову. І вони зробили те, що пообіцяли.
14 Крім того, від дня, коли цар призначив мене намісником+ в Юдиному краю,— від 20-го+ до 32-го року+ царювання Артаксе́ркса,+ тобто впродовж 12 років,— ні я, ні мої брати не їли харчів, призначених для намісника.+
15 А намісники, що були до мене, обтяжували народ, щодня беручи з людей по 40 срібних ше́келів* на хліб та вино. Їхні слуги теж гнобили народ. Я ж боявся Бога+ і так не робив.+
16 Більш того, я сам допомагав у роботі біля муру, і працювали також всі мої слуги, але при цьому ми навіть по́ля не набули.+
17 З мого столу їли юдеї та місцеві урядники — 150 чоловіків, а також люди, які приходили до нас з інших народів.
18 Тож для мене* щодня готували одного бика, шість найліпших овець та птицю, а раз на 10 днів подавали вдосталь різного вина. При тому всьому я не вимагав харчів, призначених для намісника, бо народ уже й так був обтяжений роботою.
19 Боже мій, пам’ятай мене з прихильністю* за все, що я зробив для цього народу.+
Примітки
^ Букв. «як плоть наших братів є наша плоть».
^ Або «лихву».
^ Або «1 відсоток» щомісяця.
^ Або «нехай буде так».
^ Букв. «витрусив свою пазуху».
^ 1 ше́кель — 11,4 г. Див. додаток Б14.
^ Або «за мій кошт».
^ Або «на добро».