Лист до римлян. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Їх додали пізніше, безсумнівно для того, щоб чітко розрізняти книги. Назва цієї книги вживається у таких доступних на сьогодні рукописах, як Ватиканський і Сінайський кодекси (обидва датуються IV століттям н. е.), Александрійський кодекс та кодекс Єфрема (обидва датуються V століттям н. е.). Папірусний кодекс P⁴⁶ — найдавніша збірка дев’яти листів Павла — не містить початку Листа до римлян. Однак вісім інших листів у збірці мають назви, а це означає, що книга Римлян, очевидно, теж мала назву. Цей папірусний кодекс, який багато вчених датують приблизно 200 роком н. е., служить доказом того, що переписувачі віддавна розрізняли біблійні книги за назвами. (Див. медіагалерею, «Перший лист Павла до коринфян».)

Павло. Або «від Павла». Вступні слова Павла, які закінчуються віршем 7, були написані стилем, типовим для листів давнього часу. Зазвичай спочатку згадувалось, хто написав листа і кому, а далі йшли слова привітання (Рм 1:7). Вступ Павла, в якому він описує своє покликання і згадує про звістку від Бога, незвично довгий (у грецькому тексті вірші з 1 по 7 — це одне речення). Дехто пояснює це тим, що Павло ще не відвідував збору в Римі, хоча багато тамтешніх християн його знали. (Пор. коментарі до Дії 15:23; 23:26.) У Писанні Павло вперше згадується під своїм єврейським іменем Савл, але починаючи з Дії 13:9 він згадується під римським іменем Павло (Па́улос — грецька форма поширеного латинського імені Па́улюс). Він називає себе Павлом у всіх своїх листах, крім листа до євреїв, де його ім’я взагалі не згадується. Можливо, він вважав, що римське ім’я буде звичнішим для неюдеїв, яким він, як «апостол для інших народів», мав проголошувати добру новину (Рм 11:13; Дії 9:15; Гл 2:7, 8; див. коментарі до Дії 7:58; 13:9).

Раб Христа Ісуса. Грецьке слово ду́лос, що перекладається як «раб», здебільшого стосується того, хто є чиєюсь власністю; часто раба купували (Мт 8:9; 10:24, 25; 13:27). Слово ду́лос також вживається у переносному значенні щодо відданих служителів Бога та Ісуса Христа (Дії 2:18; 4:29; Гл 1:10; Об 19:10). Ісус, так би мовити, купив життя всіх християн, коли віддав своє життя як викупну жертву. Тому християни не належать собі, вони вважають себе «Христовими рабами» (Еф 6:6; 1Кр 6:19, 20; 7:23; Гл 3:13). У Грецьких Писаннях кожен з письменників у своїх листах принаймні раз називає себе рабом Христа, чим засвідчує своє підкорення Христу, своєму Господу і Пану (Рм 1:1; Гл 1:10; Як 1:1; 2Пт 1:1; Юд 1; Об 1:1).

Апостолом. Грецький іменник апо́столос походить від дієслова апосте́лло, яке означає «відсилати; відправляти» (Мт 10:5; Лк 11:49; 14:32). Його основне значення — «посланець» — чітко видно з Ісусових слів в Ів 13:16. Павло був покликаний стати апостолом для інших народів, тобто неюдеїв; Ісус Христос особисто призначив його апостолом після свого воскресіння (Дії 9:1—22; 22:6—21; 26:12—23). Павло доводив своє апостольство, посилаючись на те, що бачив воскреслого Господа Ісуса Христа (1Кр 9:1, 2) і виконував чуда (2Кр 12:12). Іншим доказом його апостольства було те, що через нього охрещені учні отримували святий дух (Дії 19:5, 6). Павло часто згадував, що є апостолом, але ніколи не зараховував себе до «дванадцятьох» (1Кр 15:5, 8—10; Рм 11:13; Гл 2:6—9; 2Тм 1:1, 11).

Відокремлений. Грецьке слово афорı́зо, яке означає «відділяти», в цьому вірші передає думку про те, що когось вибирають або призначають для конкретної мети. Тут Павло має на увазі своє завдання звіщати добру новину від Бога, тобто звістку про Боже Царство і про спасіння завдяки вірі в Ісуса Христа (Лк 4:18, 43; Дії 5:42; Об 14:6). У Листі до римлян Павло також використовує вислови «добра новина про його [Божого] Сина» (Рм 1:9), «Божа добра новина» (Рм 15:16), «добра новина про Христа» (Рм 15:19).

Святих Писаннях. Ідеться про натхнені Єврейські Писання. У Грецьких Писаннях цю збірку натхнених книг ще названо «Писаннями» і «святими писаннями» (Мт 21:42; Мр 14:49; Лк 24:32; Ів 5:39; Дії 18:24; Рм 15:4; 2Тм 3:15, 16). Іноді назви «Закон» (Ів 10:34; 12:34; 15:25; 1Кр 14:21) та «Закон і Пророки» (Мт 7:12; Лк 16:16) вживаються в ширшому значенні і також стосуються всіх Єврейських Писань (Мт 22:40; див. коментарі до Мт 5:17; Ів 10:34).

За тілом. Грецьке слово саркс тут вказує на належність до людського роду, на тілесне (земне) походження, тобто на походження Ісуса як людини. Марія походила з племені Юди і була нащадком Давида, тому її син Ісус за тілом був потомком Давида. Як «корінь і потомок Давида» по лінії матері, Ісус мав право на «престол [свого] батька Давида» за спадковістю (Об 22:16; Лк 1:32). По лінії свого названого батька Йосипа, також нащадка Давида, Ісус мав право на престол Давида за законом (Мт 1:1—16; Дії 13:22, 23; 2Тм 2:8; Об 5:5).

Потомком. Або «потомством». Букв. «насінням». (Див. додаток А2.)

Духу святості. Тобто Божого святого духу. Грецький вислів, перекладений як «дух святості», схожий за будовою з єврейським висловом, перекладеним як «святий дух» у Пс 51:11 та Іс 63:10, 11 (буквально «дух [твоєї або його] святості»). Дух Єгови, або його діюча сила, перебуває в його владі і завжди виконує його наміри. Цей дух чистий, святий і відокремлений для використання Богом.

Був визнаний. Або «був виявлений; був установлений». Павло каже, що Ісус був визнаний Божим Сином, коли воскрес з мертвих. У Дії 13:33 Павло пояснив, що Ісусове воскресіння стало сповненням пророцтва з Пс 2:7. Це пророцтво також виконалося під час хрещення Ісуса, коли його Батько промовив: «Це Син мій». (Див. коментар до Мт 3:17.)

Ми. Або «я». Тут «ми», очевидно, авторське і Павло має на увазі себе. Коли він згадує про апостольське служіння, то обговорює призначення бути апостолом для інших народів, яке отримав тільки він. До того ж Павло нікого, крім себе, не згадує як автора цього листа (Рм 1:1) і звертається від першої особи однини у Рм 1:8—16. Тож хоча з граматичного погляду «ми» може включати інших, логічно зробити висновок, що Павло говорить про себе, а не про інших апостолів.

Всім, хто в Римі. Тобто християнам у місті Рим. В день П’ятидесятниці 33 року н. е. у Єрусалимі були «приїжджі з Рима, як юдеї, так і новонавернені», вони стали очевидцями того, що відбулось завдяки вилиттю святого духу. І, безумовно, деякі з них були серед 3000 охрещених у той день (Дії 2:1, 10, 41). Ймовірно, після їхнього повернення в Рим у цьому місті утворився активний християнський збір, про віру якого, за словами апостола Павла, «говор[или] по цілому світі» (Рм 1:8). Навіть римські історики Тацит («Аннали», кн. 15, абз. 44) і Светоній («Життєписи дванадцяти цезарів», кн. 6, розд. 16, абз. 2), які народились у I столітті н. е., згадували про християн у Римі.

Святими. У Грецьких Писаннях «святими» часто названо Христових духовних братів у зборах (Дії 9:13; 26:10; Рм 12:13; 2Кр 1:1; 13:13). Слово «святі» вживається щодо тих, з ким Бог зав’язує особливі стосунки на підставі нової угоди, яка стала чинною завдяки «крові вічної угоди» — пролитій крові Ісуса (Єв 10:29; 13:20). Завдяки цьому Бог освячує і очищає їх, і вони стають «святими». Бог вважає їх святими з моменту освячення під час їхнього життя на землі, а не після смерті. Тож Біблія не дає підстав особам чи організаціям зараховувати людей до «святих». Петро говорить, що служителі Бога мають бути святі, оскільки Бог святий (1Пт 1:15, 16; Лв 20:7, 26). Слово «святі» стосується всіх, хто перебуває в єдності з Христом і разом з ним успадкує Царство. Понад п’ять століть до того, як Христові послідовники були названі «святими», Бог виявив, що люди, названі «святими Всевишнього», правитимуть з Христом у Царстві (Дн 7:13, 14, 18, 27).

Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир. Павло використовує таке вітання в 11 своїх листах (1Кр 1:3; 2Кр 1:2; Гл 1:3; Еф 1:2; Флп 1:2; Кл 1:2; 1Фс 1:1; 2Фс 1:2; Тит 1:4; Флм 3). Подібним вітанням він починає свої листи до Тимофія, але додає слово «милосердя» (1Тм 1:2; 2Тм 1:2). Вчені зазначають, що замість звичного в таких контекстах слова «вітаю» (грецькою ха́йрейн), Павло вживає співзвучне йому грецьке слово (ха́ріс), яким виражає своє бажання, щоб збори повною мірою відчували «незаслужену доброту». (Див. коментар до Дії 15:23.) Вжите далі слово «мир» нагадує про традиційне єврейське вітання — шало́м. (Див. коментар до Мр 5:34.) Згадуючи про «незаслужену доброту й мир», Павло, очевидно, підкреслює те, які стосунки християни можуть мати з Богом Єговою на підставі викупу. Коли Павло вказує на джерело незаслуженої доброти і миру, то говорить про Бога, нашого Батька, і про Господа Ісуса Христа як про двох окремих осіб.

Незаслужена доброта. Або «незрівнянна доброта». (Див. глосарій.) Павло частіше, ніж інші письменники Біблії, згадує про «незаслужену доброту» (грецькою ха́ріс) — понад 90 разів у своїх 14 листах. Він згадує незаслужену доброту Бога чи Ісуса на початку всіх своїх листів, окрім Листа до євреїв, а також в кінці кожного листа без винятку. Інші біблійні письменники теж згадують про «незаслужену доброту» в початкових і завершальних словах своїх книг (1Пт 1:2; 2Пт 1:2; 3:18; 2Ів 3; Об 1:4; 22:21; див. коментар до Дії 13:43).

Від усього серця. Букв. «у моєму дусі». Слово «дух» (грецькою пне́ума) тут, очевидно, стосується спонукальної сили, яка походить із символічного серця людини і спонукує її говорити або поводитися певним чином. (Див. глосарій, «Дух».) Павло використовує цей вислів, щоб передати думку про служіння всім своїм єством, тому його можна перекласти як «від усього серця».

Служу. Або «виконую священне служіння (поклоняюся)». Основне значення грецького дієслова латре́уо — «служити». В Біблії воно вживається стосовно служіння Богу або акту поклоніння йому (Мт 4:10; Лк 2:37; 4:8; Дії 7:7; Флп 3:3; 2Тм 1:3; Єв 9:14; 12:28; Об 7:15; 22:3). Зі слів Павла видно, що священним служінням для нього було звіщати добру новину про [Божого] Сина. Тож, коли учні Ісуса проповідують цю добру новину, вони виконують священне служіння, тобто поклоняються Богу Єгові.

Духовним даром. Грецьке слово ха́рісма, перекладене тут як «дар», споріднене зі словом ха́ріс, яке часто перекладається як «незаслужена доброта». У Грецьких Писаннях слово ха́рісма трапляється 17 разів і передає думку про дар, ласку чи благословення, які людина отримує не за свою працю чи заслуги, а з великої, або незаслуженої, доброти Бога. Хоча слово ха́рісма може означати надприродні дари духу (1Кр 12:4, 9, 28—31), контекст і використання прикметника «духовний» (грецькою пнеуматіко́с) вказують на те, що Павло говорить про духовну допомогу своїм братам і сестрам. Павло хотів їх зміцнити — зміцнити їхню віру і стосунки з Богом. Отже, те, що християни можуть зміцнювати віру одне одного завдяки взаємному підбадьоренню, є духовним даром від Бога. (Пор. 1Пт 4:10, 11.)

Підбадьорились взаємно. Букв. «були підбадьорені (потішені) разом (взаємно)». У Грецьких Писаннях грецьке дієслово сінпаракале́омай трапляється тільки тут. Але Павло часто вживає споріднене дієслово паракале́о, яке буквально означає «кликати стати поруч», в значенні «підбадьорювати; потішати» (Рм 12:8; 2Кр 1:4; 2:7; 7:6; 1Фс 3:2, 7; 4:18; 5:11; Єв 3:13; 10:25). Павло наголошує на тому, що його запланований візит принесе користь не лише християнам у римському зборі, а і йому самому. Вони зможуть взаємно підбадьоритися вірою одні одних.

Брати. В деяких біблійних віршах чоловіки-християни названі «братами», а жінки-християнки — «сестрами» (1Кр 7:14, 15). Але в цьому та інших віршах слово «брати» стосується як чоловіків, так і жінок. Це була звична форма звертання до групи, що складалася з чоловіків і жінок (Дії 1:15; 1Фс 1:4). Саме в такому значенні слово «брати» вживається в більшості натхнених листів Грецьких Писань. У своєму листі до римлян Павло кілька разів використовує слово «брати», коли звертається до християн загалом (Рм 7:1, 4; 8:12; 10:1; 11:25; 12:1; 15:14, 30; 16:17).

Щоб отримати серед вас плід. Тобто «щоб моя праця (моє проповідування) принесла серед вас добрі результати». Слово «плід», яке вживає Павло,— це грецький сільськогосподарський термін карпо́с, який часто трапляється в Писанні. У переносному значенні це слово передає думку про духовний ріст і процвітання (Мт 3:8; 13:8; Ів 15:8, 16; Флп 1:11, 22). Можливо, Павло має на увазі не лише те, що прагне, аби одновірці ще краще виявляли «плід духу» (Гл 5:22, 23; Рм 1:11, 12). Вислів як і серед решти народів вказує на те, що Павло хотів, аби ще більше людей у Римі і, мабуть, за його межами стали послідовниками Ісуса Христа (Рм 15:23, 24).

Я боржник. Або «я маю борг; я зобов’язаний». У Біблії грецьке слово, перекладене як «боржник», та схожі за значенням слова передають думку не лише про фінансові зобов’язання, а й про зобов’язання загалом. В Ів 13:14 (див. коментар) слово «повинні» — це переклад грецького дієслова, яке означає «заборгувати; бути зобов’язаним». Павло говорить, що має борг перед кожним, кого зустрічає, і цей борг він може повернути, лише розповівши добру новину (Рм 1:15). Павло був настільки вдячний за виявлене йому милосердя, що хотів допомагати людям теж відчути на собі незаслужену доброту Бога (1Тм 1:12—16). По суті, він казав: «Те, що Бог зробив для людства і особисто для мене, зобов’язує мене охоче проповідувати добру новину кожному».

Грекам. В цьому контексті слово «греки», яке протиставляється «чужинцям», не обов’язково стосується корінних жителів Греції або греків за походженням. Воно може стосуватися людей будь-якої національності, які розмовляли грецькою мовою і перейняли грецьку культуру. Очевидно, Павло, використовуючи вислів «як грекам, так і чужинцям», має на увазі всіх людей. (Див. коментар до слова чужинцям у цьому вірші.)

Чужинцям. Або «не грекам». В деяких перекладах Біблії грецьке слово ба́рбарос передане як «варвари». Повторення «бар бар» у цьому грецькому слові вказувало на уривчасту, нерозбірливу мову, бурмотіння. Тож спочатку греки називали цим словом іноземців, які розмовляли іншою мовою. У той час грецьке слово не було зневажливим і не вказувало на далеких від цивілізації, неосвічених, грубих людей. Слово ба́рбарос вживали, щоб показати, що йдеться не про греків, а про людей з інших культур. Деякі юдейські автори, в тому числі Йосиф Флавій, застосовують це слово до себе. По суті, навіть римляни називали себе варварами, поки не перейняли грецьку культуру. Саме в такому нейтральному значенні Павло використав грецьке слово ба́рбарос, коли, маючи на увазі всіх людей, сказав: «Як грекам, так і чужинцям».

Грек. У I столітті н. е. грецьке слово ге́ллен (означає «грек») не обов’язково стосувалося корінних жителів Греції або греків за походженням. Коли Павло говорив про кожного, хто вірить і згадував «грека» разом з «юдеєм», то, очевидно, вживав слово «грек» в ширшому значенні, маючи на увазі всі народи, крім юдеїв (Рм 2:9, 10; 3:9; 10:12; 1Кр 10:32; 12:13). Без сумніву, це пояснювалося тим, що грецька мова і культура займали панівне становище в Римській імперії.

Як і написано. Павло часто вживає цей вислів (грецькою като́с ґе́ґраптай, форма слова ґра́фо, яке означає «писати»), коли вводить цитати з натхнених Єврейських Писань (Рм 2:24; 3:10; 4:17; 8:36; 9:13, 33; 10:15; 11:26; 15:3, 9, 21; 1Кр 1:31; 2:9; 2Кр 8:15). У своєму листі до римлян Павло навів більш ніж 50 цитат з Єврейських Писань, а також багато посилань на них.

А праведний буде жити завдяки своїй вірі. Дехто називає Рм 1:16, 17 провідними словами Листа до римлян, які підкреслюють основну думку листа: Бог безсторонній і пропонує можливість спастися «кожному, хто вірить» (Рм 1:16). У своєму листі Павло наголошує на важливості віри, використовуючи грецькі слова, споріднені зі словом «віра», приблизно 60 разів. (Ось деякі приклади: Рм 3:30; 4:5, 11, 16; 5:1; 9:30; 10:17; 11:20; 12:3; 16:26.) Тут, у Рм 1:17, Павло цитує Ав 2:4. Він також цитує Ав 2:4 у двох інших своїх листах, коли заохочує християн виявляти віру (Гл 3:11; Єв 10:38; див. коментар до вислову завдяки своїй вірі у цьому вірші).

Завдяки своїй вірі. Тут Павло цитує Ав 2:4, де сказано: «Буде жити завдяки своїй вірності». В багатьох мовах поняття «вірність» і «віра» тісно пов’язані між собою. Єврейське слово, перекладене як «вірність» (емуна́), споріднене з єврейським словом ама́н («бути вірним; гідним довір’я»), яке також передає думку про віру (Бт 15:6; Вх 14:31; Іс 28:16). Тому Ав 2:4 (див. прим.) ще можна перекласти як «буде жити завдяки своїй вірі». Можливо, Павло цитував цей вірш з Септуагінти, де вживається грецьке слово пı́стіс. Основне значення цього грецького слова — «впевненість; довір’я; тверда переконаність». Найчастіше воно перекладається як «віра» (Мт 8:10; 17:20; Рм 1:8; 4:5), але в деяких контекстах може передавати думку про вірність або надійність (Мт 23:23, прим.; Рм 3:3). У Єв 11:1 Павло наводить натхнене Богом визначення слова «віра» (грецькою пı́стіс). (Див. коментар до вислову а праведний буде жити завдяки своїй вірі у цьому вірші.)

Безбожність. Або «нечестя». У Писанні грецьке слово асе́бейа та споріднені з ним слова передають думку про брак благоговійної пошани до Бога і навіть зневагу до нього (Юд 14, 15). Це антонім слова еусе́бейа, що перекладається як «відданість Богу; побожність». Благоговійна пошана виявляється в тому, що людина віддано служить і поклоняється Богу (Дії 3:12; 1Тм 2:2; 4:7, 8; 2Тм 3:5, 12).

Божественність. Або «Божа природа». Грецьке слово тейо́тес споріднене з грецьким словом Тео́с (Бог). Як видно з контексту, Павло говорить про те, що́ можна збагнути, спостерігаючи за матеріальним світом, і що́ доводить існування Бога. Писання виявляє намір Бога, його ім’я та багато граней його особистості, а творіння свідчить про його невидимі риси (буквально «невидиме його»), в тому числі його вічну силу, за допомогою якої він створив всесвіт і підтримує в ньому порядок. Матеріальний світ свідчить про «божественність» Творця — про те, що він справді Бог і достойний нашого поклоніння (Об 4:11).

Створення світу. У Грецьких Писаннях грецьке слово ко́смос («світ») здебільшого стосується людства або якоїсь його частини. Тут Павло, безперечно, має на увазі створення людей, адже Божі невидимі риси могли стати помітні лише для розумних істот, які спостерігали за видимим творінням. У нерелігійній літературі це грецьке слово також передавало думку про всесвіт і творіння загалом, і, мабуть, в такому значенні апостол Павло використав його в Дії 17:24, коли звертався до греків на Ареопазі. (Див. коментар до Дії 17:24.)

Немає виправдання. Букв. «беззахисні». Грецьке слово анаполо́ґетос було юридичним терміном, який означав, що людина не має переконливих доказів на свій захист. Тут цим словом описано людей, які не визнають існування Бога. Докази того, що Бог існує, очевидні «ще від створення світу». Риси Бога чітко видно, і ті, хто заперечує його існування, не можуть обґрунтувати свою позицію вагомими аргументами. Далі Павло каже, що Божі риси помітні у творінні. Грецьке слово, перекладене як «помітні», споріднене зі словом «розум» (грецькою нус) і вказує на здатність осягнути розумом. В одному перекладі сказано, що Божі риси «можна побачити... очима розуму». Людина здатна побачити багато рис Творця, спостерігаючи за Божим творінням і роздумуючи над ним. А вивчаючи Писання, вона може здобути ґрунтовні знання про спосіб мислення і наміри Творця. Все це може допомогти їй розвинути міцну віру.

Бог... не стримував їх від нечистоти. Павло, можливо, говорить про ізраїльтян-відступників, які впродовж століть знали правду про Бога і його праведні постанови, але не жили згідно з нею. Вони «віддали перевагу брехні, а не Божій правді» (Рм 1:16, 21, 25, 28, 32). Бог чітко застеріг ізраїльтян від ідолопоклонства і статевої розпусти (Лв 18:5—23; 19:29; Пв 4:15—19; 5:8, 9; 31:16—18), але вони знову й знову відвертались від нього і служили язичницьким богам та богиням, які мали вигляд тварин і людей (Чс 25:1—3; 1Цр 11:5, 33; 12:26—28; 2Цр 10:28, 29; пор. Об 2:14). Тому Бог «не стримував їх від нечистоти», тобто покинув їх і дозволив, щоб вони погрузли у своїх нечистих вчинках. Як видно зі слів Павла, навіть люди з інших народів мали б зрозуміти, що поклоніння тваринам і людям — це безглуздя, яке викликає Божий гнів (Рм 1:22).

Брехні. Мається на увазі ідолопоклонство. Ідоли є чимось фальшивим, тому їх можна назвати брехнею (Єр 10:14). Творіння Бога дає свідчення про його існування, але деякі люди, хоча й знали Бога, «придуш[или] правду» про нього (Рм 1:18, 21, 25). Замість того щоб служити Богу, віддавши перевагу правді про його вічну силу і божественність, вони зробили собі ідолів і поклонялися їм. Обравши брехню — ідолопоклонство, вони втягнулися в аморальну поведінку (Рм 1:18—31).

Амінь. Або «нехай буде так». Грецьке слово аме́н є транслітерацією єврейського слова, що походить від кореня ама́н (означає «бути вірним; гідним довір’я»). (Див. глосарій.) «Амінь» говорили на знак згоди з клятвою, молитвою або якимось твердженням. Письменники Грецьких Писань часто використовували це слово після слів хвали Богові, як робить Павло у цьому вірші (Рм 16:27; Еф 3:21; 1Пт 4:11). А в деяких випадках словом «амінь» висловлювалось бажання, щоб Бог виявив ласку читачам листа (Рм 15:33; Єв 13:20, 21). Також це слово показувало, що письменник цілком погоджується з написаним (Об 1:7; 22:20).

Ганебною похіттю. Грецьке слово па́тос стосується сильного бажання або нестримної пристрасті. З контексту видно, що йдеться про сексуальні бажання. Тут ці бажання описані як «ганебні» (грецькою атімı́а, що означає «безчестя; сором»), оскільки вони ганьблять і безчестять людину.

Природні статеві стосунки. Грецьке слово фісіко́с, перекладене як «природні», стосується будь-чого, що відповідає закономірностям в природі і узгоджується з тим, як все влаштовано і функціонує. Щоб надати ваги своїм твердженням в Рм 1:26, 27, Павло використав слова, які, мабуть, нагадували оповідь про творення з Бт 1:27. Він не вживає звичних грецьких відповідників слів «чоловік» і «жінка», а використовує слова, які наголошують на статі і які можна перекласти як «особа чоловічої статі» і «особа жіночої статі». Саме ці грецькі слова використовуються в перекладі Септуагінти в Бт 1:27, а також в цитатах цього вірша в Мт 19:4 і Мр 10:6. В оповіді в Буття говориться, що Бог поблагословив першу людську пару і наказав: «Розмножуйтесь і наповнюйте землю» (Бт 1:28). Гомосексуальні зносини протиприродні, тому що вони не були передбачені Творцем від самого початку і внаслідок таких зносин не можуть з’являтися діти. У Біблії гомосексуальні стосунки прирівнюються до статевих зносин, які бунтівні ангели, пізніше названі демонами, мали з жінками до Потопу за днів Ноя (Бт 6:4; 19:4, 5; Юд 6, 7). Бог вважає такі стосунки неприродними. (Див. коментар до Рм 1:27.)

Природних статевих стосунків. Грецьке слово фісіко́с, перекладене як «природні», стосується будь-чого, що відповідає закономірностям в природі і узгоджується з тим, як все влаштовано і функціонує. Цей та попередній вірші показують, що гомосексуальні і лесбійські зносини суперечать Божому задуму (Бт 1:27; див. коментар до Рм 1:26). Божий погляд на гомосексуальні зносини чітко видно з Єврейських Писань, з Лв 18:22. Ця заборона була однією з багатьох моральних норм, які Бог дав ізраїльському народу. А от серед довколишніх народів гомосексуалізм, кровозмішення, скотолозтво та інші заборонені Мойсеєвим законом зносини були звичним явищем (Лв 18:23—25). Те, що гомосексуалізм засуджується також в Грецьких Писаннях, показує, що погляд Бога на це не змінився і його закони стосуються всіх людей — і юдеїв, і неюдеїв (1Кр 6:9, 10).

Поводяться безсоромно. Або «чинять непристойні діла». Грецьке слово несе думку про ганебну поведінку.

Сповна... покарання. Або «повну відплату». Грецьке слово позначає відплату, якої хтось заслуговує. Тут воно вжите в негативному значенні і передає думку про відповідне покарання або небажані наслідки. У 2Кр 6:13 це слово вказує на доречну відповідь.

Жадібності. Або «пожадливості». Грецьке слово плеонексı́а передає думку про ненаситне бажання мати більше. Це грецьке слово також вживається в Еф 4:19; 5:3. У Кл 3:5 Павло, згадуючи про жадібність, каже, що вона є ідолопоклонством.

Пліткарі. Грецьке слово, очевидно, стосується тих, хто має звичку пліткувати або, можливо, зводити наклепи. (Див. коментар до 2Кр 12:20.)

Не дотримують сло́ва. Або «порушують домовленість; не хочуть дійти згоди». Вжите тут грецьке слово може передавати думку не тільки про того, хто ненадійний і не дотримує свого слова, а й про того, хто порушує домовленість. Згідно з одним довідником, це слово може також стосуватися «того, хто не хоче обговорити і вирішити якусь проблему».

Не мають природної любові. Ця фраза, передана в деяких перекладах Біблії як «безсердечні», є перекладом грецького слова а́сторґос, що складається з префікса а- (означає «без») і слова сторґе́ (означає «природна любов»). Це слово описує брак природної любові між членами однієї сім’ї, особливо брак любові батьків до дітей і дітей до батьків. Людина, яка не має природної любові до членів сім’ї, навряд чи зможе підтримувати добрі стосунки з іншими. Те, про що говорить Павло, підтверджують греко-римські історики, які описували випадки, коли чоловіки покидали свої сім’ї, діти не піклувались про літніх батьків, а батьки вбивали небажаних дітей, в тому числі кволих чи з вадами. Павло використовує це слово тут, у Рм 1:31, щоб показати, наскільки далеко люди відійшли від досконалості. В 2Тм 3:3 він вживає те саме слово, коли описує поведінку людей в останні скрутні часи.