Юдеям були довірені. У Пв 29:29 Мойсей написав: «Відкрите [належить] нам [ізраїльтянам] і нашим нащадкам назавжди». У Пс 147:19, 20 сказано, що Бог звіщає «слово своє... Ізраїлю» і що він не зробив цього «для жодного іншого народу». Те, що саме юдеї отримали від Бога слово, яке могло привести до спасіння, і саме вони мали обстоювати правдиве поклоніння, також видно зі слів Ісуса: «Спасіння починається з юдеїв» (Ів 4:22; див. коментар і глосарій, «Юдей»). Павло тут підтверджує, що Єгова довірив юдеям написати єврейсько-арамейську частину натхнених Писань. Крім того, книги Грецьких Писань теж були написані юдеями, учнями Ісуса. Тож юдеям було доручено берегти знання з Писань і написати всі книги, які увійшли в канон Біблії. (Див. коментарі до назви книги Луки і Лк 24:44.)

Священні слова. Цей вислів трапляється в Грецьких Писаннях лише чотири рази. Ним перекладається вжитий у множині грецький іменник ло́ґіон (означає «слівце»), який є зменшувальною формою іменника ло́ґос («слово»). Спочатку слово ло́ґіон означало лише коротку священну звістку, але згодом воно почало означати будь-яку звістку з надприродного джерела. У цьому вірші Павло, мабуть, говорить про всі Єврейські Писання, а також, очевидно, про частину Грецьких Писань, що існувала на той час. Написання цих натхнених Писань було довірено юдеям, які були «керовані святим духом» (2Пт 1:20, 21). У Септуагінті словом ло́ґіон часто перекладаються єврейські слова, які вказують на щось, сказане Богом, як наприклад у Пс 12:6 (11:6, LXX), де говориться: «Слова Єгови чисті».

Луки. Грецька форма цього імені — Лука́с. Воно походить від латинського імені Лю́кас. Лука — автор цього Євангелія і книги Дії апостолів. Він був лікарем і вірним товаришем апостола Павла (Кл 4:14; див. також «Вступ до Луки»). Дехто вважає, що Лука не був юдеєм і що про це свідчить його грецьке ім’я і стиль написання цих двох книг, а також слова з Кл 4:10—14, де Павло спочатку говорить про чоловіків, які були «з обрізаних», і лише потім згадує Луку. Однак такий погляд суперечить словам з Рм 3:1, 2, де сказано, що юдеям «були довірені Божі священні слова». Тож, очевидно, Лука був грекомовним юдеєм з грецьким іменем.

Звичайно, ні! Це переклад грецького вислову, який Павло у своєму листі до римлян вживає 10 разів. Його ще перекладено як «анітрохи» і «зовсім ні» (Рм 3:4, 6, 31; 6:2, 15; 7:7, 13; 9:14; 11:1, 11). Більш буквальний переклад — «нехай цього ніколи не станеться». Це виразне заперечення у відповідь на запитання, переважно риторичне. Вислів передає категоричну незгоду, і його можна перефразувати як «геть таку думку».

Знайте, що Бог правдивий. Павлів вигук «звичайно, ні!» на початку цього вірша — це відповідь на його запитання з попереднього вірша: «Якщо декотрим бракувало віри, чи їхнє невірство зведе нанівець Божу вірність?» Більшість тогочасних юдеїв виявили невірство, особливо коли відмовились визнати, що пророцтва з Єврейських Писань вказують на Ісуса як на Месію (Рм 3:21). Через таку поведінку юдеїв — тих, кому Бог довірив свої «священні слова» (Рм 3:2),— могло скластися враження, що Єгова не дотримався своїх обіцянок. Проте Єгова повністю виконав свої слова через Христа. На доказ того, що Богові можна довіряти, Павло наводить слова царя Давида і цитує з Септуагінти: «Ти [Бог] виявишся праведним у своїх словах» (Пс 51:4 [50:6, LXX]). В цьому вірші Давид зізнався у своєму гріху і визнав, що Бог правдивий і праведний. Він не намагався виправдовувати себе, підриваючи довір’я до Бога. Павло використав Давидові слова, аби показати, що Бог завжди відданий і правдивий, хоч би хто стверджував протилежне і хоч би скільки їх було.

Підвладні гріху. Або «під гріхом». Грецький прийменник гіпо́ («під») в цьому вірші означає бути під контролем когось або чогось. У Біблії гріх зображено як жорстокого власника, який тримає людей в рабстві (Ів 8:34; Рм 6:16—20; 7:14). Павло також каже, що гріх «царює» над людьми (Рм 5:21).

Гріху. Словом «гріх» в Писаннях найчастіше перекладається грецьке слово гамартı́а. Це перший випадок вживання цього слова в книзі Римлян. Споріднене дієслово гамарта́но буквально означає «схибити», тобто не влучити в ціль або не досягти мети. Наприклад, грецькі письменники вживали слово гамарта́но, описуючи списоносця, який не влучив у ціль. Єврейські відповідники хатта́т («гріх») і хата́ («грішити») мають подібне значення. В Сд 20:16 слово хата́ вживається із заперечною часткою, коли говориться про веніяминівців, які метали «камінь із пращі, не хиблячи ані на волосину». І єврейський, і грецький відповідники слова «гріх» стосуються не тільки неспроможності влучити в ціль чи дотягтися до чогось, а й передають думку про неспроможність правильно використовувати свою здатність мислити чи відрізняти добре від поганого. Але в Біблії ці слова стосуються здебільшого людського гріха; мається на увазі, що людина не живе чи не поводиться відповідно до моральних норм, встановлених Творцем (Бт 39:9; 1См 7:6; Пс 51:4; Дн 9:8; Лк 15:18; Рм 2:12; 5:12). У Септуагінті дієсловом гамарта́но часто перекладається єврейське дієслово хата́. (Див. коментар до Рм 3:23.)

І про це написано. У віршах 10—18 Павло наводить кілька цитат з Єврейських Писань на підтвердження думки, що «як юдеї, так і греки — усі підвладні гріху» (Рм 3:9). У віршах 10—12 він цитує з Пс 14:1—3 і Пс 53:1—3; у Рм 3:13 — з Пс 5:9 і Пс 140:3; у Рм 3:14 — з Пс 10:7; у Рм 3:15—17 — з Пр 1:16 і Іс 59:7, 8; у Рм 3:18 — з Пс 36:1. (Див. коментар до Рм 1:17.)

Закону. Див. коментар до Рм 2:12.

Людина. Букв. «тіло». Грецьке слово саркс тут вказує на людину, істоту з фізичним тілом і кров’ю. (Див. коментарі до Ів 3:6; 17:2.)

Усі люди згрішили. Павло висловлює подібну думку в Рм 3:9, 12; 5:12. Грецьке слово, перекладене як не можуть віддзеркалювати, ще можна передати як «не дотягуються» або «[їм] бракує». Бог створив людей «за своїм образом», наділивши їх здатністю віддзеркалювати його риси та особистість (Бт 1:26, 27). Проте коли перші люди, Адам і Єва, порушили Божий наказ (Бт 2:15—17; 3:1—6), вони втратили здатність віддзеркалювати Божу славу, у тому числі його славетні риси. Оскільки всі нащадки Адама успадкували гріх і, як наслідок, смерть, жодна людина не здатна повною мірою віддзеркалювати Божі величні риси.

Визнав їх праведними. У Грецьких Писаннях грецьке дієслово дікайо́о і споріднені іменники діка́йома та діка́йосіс, які традиційно перекладаються як «виправдовувати» і «виправдання», передають думку про те, що з людини знімають будь-які звинувачення, визнають її невинною, а отже, проголошують праведною і ставляться до неї як до праведної. Наприклад, апостол Павло писав, що той, хто помер, «звільнився [форма дікайо́о] від гріха», заплативши смертю за свої гріхи (Рм 6:7, 23). Крім того, в Біблії ці грецькі слова вживаються в особливому значенні і передають думку про те, що Бог визнає́ невинними недосконалих людей, які виявляють віру (Дії 13:38, 39; Рм 8:33).

Визволення на основі викупу, який заплатив Христос Ісус. Або «відкуплення, що в (через) Христі Ісусі». Грецьке слово аполı́тросіс споріднене з кількома іншими словами, що пов’язані з викупом. (Див. коментар до Мт 20:28.)

Жертву для примирення. Тобто жертву, яка примиряє з Богом. Грецьке слово гіласте́ріон, перекладене тут як «жертва для примирення», і споріднене з ним слово гіласмо́с, перекладене в 1Ів 2:2 та 4:10 як «жертва примирення», можуть означати «те, чим можна умилостивити». У Біблії ці слова передають думку про відновлення добрих стосунків між Богом і людиною. На початку Адам, земний «син Божий», мав мирні стосунки зі своїм Творцем (Лк 3:38). Коли Адам не послухався Бога і згрішив, то втратив свої стосунки з ним і своє досконале людське життя. Також він продав своїх нащадків у рабство гріха і смерті (Рм 5:12). Божа досконала справедливість вимагала рівноцінного відшкодування, завдяки якому люди могли б знову мати добрі стосунки з Богом (Вх 21:23—25; Пв 19:21). Коли Ісус віддав у жертву своє досконале людське життя, його жертва стала «тим, чим можна умилостивити» в тому розумінні, що послужила справедливою і праведною підставою для прощення гріхів і таким чином задовольнила вимоги Божої справедливості. Завдяки цьому Бог «залишається праведним, коли визнає́ праведною [грішну від народження] людину, яка вірить в Ісуса» (Рм 3:26). Ісусова жертва примиряє людей з Богом, відкриваючи перед ними можливість відновити мирні стосунки з Єговою (Еф 1:7). У Єв 9:4, 5 грецьке слово гіласте́ріон вживається на позначення кришки «ковчега угоди» і перекладається як «кришка примирення», або, як сказано в примітці, «місце для примирення».

Витримку. Або «терпимість». (Див. коментар до Рм 2:4.)

Прощав гріхи в минулому. Єгова прощав гріхи ще до того, як Ісус заплатив викуп, який звільняє Адамових нащадків від недосконалості, гріха і смерті. Бог почав це робити з моменту, коли виявив свій намір дати «потомство», що врятує всіх людей, які мають віру (Бт 3:15; 22:18; Іс 53:5, 6, 10—12; Мт 20:28; Гл 3:19). Всемогутній Бог вважав, що викуп уже немовби заплачений; Єгова був цілковито впевнений, що його Син з готовністю принесе цю жертву (Пс 40:6—8; Єв 10:7—10). Ніщо не могло завадити Богові виконати свій намір (Чс 23:19; Іс 46:10; Тит 1:2). Тому Бог міг прощати розкаяних грішників, не порушуючи своїх норм справедливості (Пв 32:4; Пс 32:1, 2, 5; Іс 1:18). Він також міг визнавати вірних людей праведними (хоч і не в абсолютному значенні) і не поступатись при цьому своїми нормами праведності (Бт 15:1, 6; Єз 14:14; Мт 23:35; Як 2:23—25). Так само Ісус, будучи Божим представником на землі, мав владу на підставі свого майбутнього викупу прощати гріхи людей, які виявляли віру (Мт 9:2—6; Лк 7:36—50; Єв 2:9; див. глосарій, «Викуп», «Праведність»).