Закон духу... закону гріха і смерті. В цьому контексті слово «закон» не стосується якогось окремого закону або правила, як наприклад норм Мойсеєвого закону, а вживається в ширшому значенні. «Закон» — це принцип, яким людина керується в своїй поведінці, це сила, яка спонукує її до певних вчинків і, наче закон, зобов’язує до дій. (Див. коментар до Рм 2:12.) Павло протиставляє дві сили: закон Божого духу, що веде до життя, і закон грішної плоті, що веде до гріха і смерті. Звичайно, всі нащадки Адама відчувають сильний вплив «закону гріха», який схиляє їх до зла (Рм 7:23). Але вони мають вибір — вони можуть виконувати не свої плотські бажання, а закон Божого духу, який буде позитивно впливати на їхню поведінку (Рм 7:21—25).

Слабким через плоть. Тобто плоть недосконалих людей, які намагалися дотримуватись Мойсеєвого закону. Навіть первосвященики були недосконалими і тому не могли принести жертву, що повністю покрила б гріх. Тож Закон не міг врятувати грішників. Навпаки, він робив явними слабкості недосконалих людей, які намагалися його дотримуватись (Рм 7:21—25; Єв 7:11, 28; 10:1—4). Саме в цьому розумінні закон був «слабким через плоть».

Плоті. У Біблії грецьке слово саркс, перекладене тут як «плоть», вживається в різних значеннях. Іноді воно вказує на людину, істоту з фізичним тілом і кров’ю, і не містить думки про гріх та недосконалість (Ів 1:14; 3:6; 17:2). Однак у багатьох контекстах, наприклад, в цьому вірші, воно підкреслює гріховність і недосконалість людей. У попередніх розділах Павло пов’язує вислів «жили, керуючись плотськими бажаннями» з висловом «грішні похоті», які «діяли в [їхніх] тілах» (Рм 6:19; 7:5, 18, 25). В наступних віршах (Рм 8:5—13) Павло протиставляє грішну плоть і дух, тобто Божий святий дух. (Щоб дізнатись про інші значення слова саркс, див. коментар до Рм 1:3; Рм 2:28.)

Зосереджують свої думки на. Цим висловом перекладено грецьке дієслово фроне́о, основне значення якого «думати; мати певний умонастрій, склад розуму» (Мт 16:23; Рм 12:3; 15:5). Тут воно означає спрямовувати на щось свої думки, зосереджуватися на цьому і, можливо, намагатися цього досягти. Те, що Павло використовує фроне́о в цьому вірші, показує, що мислення людини сильно впливає на її вчинки і життя в цілому. Це дієслово описує, як людина свідомо вибирає, яким шляхом їй іти в житті — шляхом плотської людини чи духовної. (Щоб дізнатись, що означають слова плоть і дух у цьому контексті, див. коментар до Рм 8:4.) Один біблеїст, пояснюючи, як цим дієсловом описується мислення тих, хто живе, керуючись бажаннями плоті, говорить: «Вони зосереджують свої думки на тому, що притаманне плоті,— найбільше цікавляться цим, постійно говорять про це, поглинуті і хизуються цим». Це слово має подібне значення, коли описує мислення тих, хто живе, керуючись духом, і зосереджує свої думки на духовному. В наступному вірші Павло показує, до яких наслідків призводить зосередженість на плотському (веде до «смерті») і на духовному (веде до «життя і миру») (Рм 8:6).

Зосередженість на. Грецький іменник фро́нема трапляється в цьому уривку три рази — двічі в цьому вірші і один раз в Рм 8:7. Згідно з одним словником, це слово означає «спосіб мислення, розум, склад розуму... намір, прагнення, намагання». Воно містить думку про судження, волю чи бажання людини. Цей іменник споріднений з дієсловом фроне́о (вжитим у попередньому вірші), яке означає «думати; мати певний умонастрій, склад розуму» (Мт 16:23; Рм 12:3; 15:5). Тож зосереджуватися на плотському означає спрямовувати всі свої думки на плотські, притаманні земній людині бажання і дозволяти, щоб вони контролювали наше мислення (1Ів 2:16; див. коментар до Рм 8:4). Зосереджуватися на духовному означає дозволяти Божому духу, тобто діючій силі, впливати на нас і керувати нашими думками, бажаннями і вчинками.

Усиновлення. Букв. «надання становища сина». Поняття усиновлення було добре відомим у греко-римському світі. Найчастіше усиновляли не малих дітей, а підлітків і молодь. Іноді пани звільняли своїх рабів, щоб законно їх усиновити. Відомо, що римський імператор Август був проголошений названим сином Юлія Цезаря. Павло використовує поняття усиновлення, описуючи нове становище людей, яких покликав і вибрав Бог. Усі нащадки недосконалого Адама були рабами гріха, тож не могли вважатись Божими синами. Але на підставі Ісусової викупної жертви Єгова може звільнити їх з рабства гріха й усиновити та зробити співспадкоємцями з Христом (Рм 8:14—17; Гл 4:1—7). Між усиновленими особами і Богом встановлюються нові стосунки, і Павло підкреслює це, говорячи, що вони вигукують: «Авва, Батьку!» Раб не міг використовувати таке тепле звертання до свого пана. (Див. коментар до слова Авва у цьому вірші.) Єгова вирішує, кого саме хоче усиновити (Еф 1:5). Він помазує цих людей своїм духом і відтоді вважає їх своїми дітьми (Ів 1:12, 13; 1Ів 3:1). Проте вони стануть синами Бога у повному розумінні, коли воскреснуть до небесного життя і стануть співспадкоємцями з Христом, а для цього їм потрібно залишитися вірними до кінця свого життя на землі (Об 20:6; 21:7). Тому Павло говорить, що ці особи з нетерпінням чекають, коли Бог їх усиновить, визволить з їхніх тіл на основі викупу (Рм 8:23).

Авва. В тексті оригіналу — це грецька транслітерація слова, що має єврейське або арамейське походження і в Грецьких Писаннях трапляється тричі. Воно буквально означає «батько». Це звертання сина до батька, яке виражало ніжну прив’язаність. (Див. коментар до Мр 14:36.) Павло вживає це слово тут і в Гл 4:6, коли говорить про християн, які були покликані стати народженими духом синами Бога. Вони могли звертатися так до Єгови, тому що він усиновив їх. Раб ніколи не міг використовувати таке звертання до свого пана, хіба що пан усиновив його. Тож хоча помазані християни є «Божими рабами» і «куплені за високу ціну», вони також сини в домі люблячого Батька. Завдяки святому духу ці християни чітко усвідомлюють своє становище (Рм 6:22; 1Кр 7:23).

Божий дух свідчить разом з нашим духом. Грецьке слово пне́ума, перекладене як «дух», вживається тут двічі, але в різних значеннях. (Див. глосарій, «Дух».) У першому випадку йдеться про діючу силу Бога, його святий дух, а в другому — про внутрішнє переконання помазаних християн. Завдяки свідченню Божого святого духу і своєму внутрішньому переконанню помазані християни розуміють, що сказане в Божому натхненному Слові про небесну надію стосується саме їх.

Створіння. Усе земне створіння страждає від наслідків бунту людей в Едемі. Проте в цьому контексті під «створінням», очевидно, мається на увазі людство, оскільки лише люди можуть з нетерпінням чекати на звільнення від наслідків гріха і смерті (Рм 5:12; 8:19). На думку деяких вчених, грецьке слово, перекладене як «з нетерпінням», малює образ людини, яка шукає щось поглядом, витягнувши шию, або напружено кудись вдивляється з піднятою головою.

Виявлення Божих синів. Тут Павло називає «співспадкоємців з Христом» «Божими синами» (Рм 8:17). Вони будуть виявлені, коли стане очевидно, що вони вже прославилися і правлять у небі разом з Ісусом. Оскільки вони є другорядною частиною обіцяного «потомства» (Бт 3:15), то разом з Христом будуть знищувати злий світ Сатани (Рм 16:20; Об 2:26, 27). Крім того, вони будуть виявлені під час Тисячолітнього правління Христа, коли служитимуть священиками і допомагатимуть людству (в цьому вірші — створінню) отримувати блага, можливі завдяки Ісусовій викупній жертві. «Виявлення Божих синів» послужить тому, що людство «стане вільним від неволі тління» і отримає «славну свободу дітей Божих» (Рм 8:21; Об 7:9, 10, 14; 20:5; 22:1, 2).

Марноті. Або «пустоті; суєті». Те саме грецьке слово вживається в Септуагінті як переклад єврейського слова ге́вел (буквально «подих» або «пара», які миттю зникають). Це єврейське слово трапляється понад 35 разів у книзі Екклезіаста в таких висловах, як «марнота марнот» і «усе марне» (Ек 1:2; 2:17; 3:19; 12:8). Соломон, письменник книги Екклезіаста, іноді використовував це слово разом з висловом «гонитва за вітром» (Ек 1:14; 2:11). У Рм 8:20 Павло говорить про те, що люди намагаються досягти чогось, але їхні старання ні до чого не приводять. Однак у вірші згадується про надію, тобто про те, що Бог звільнить людство від «марноти», якій створіння підкорене аж досі (Рм 8:21).

Того, хто його підкорив. Дехто вважає, що цей вислів стосується Сатани чи Адама, але насправді він стосується Бога Єгови. Хоча Адам і Єва могли передати нащадкам лише недосконалість, гріх і смерть, Єгова милосердно дозволив їм народжувати дітей. Бог знав, що таким чином він підкорив створіння марноті. Але він також дав надію, яка мала здійснитись через «потомство», тобто Ісуса Христа (Бт 3:15; 22:18; Гл 3:16). Ця надія полягає в тому, що в майбутньому вірні Богу люди «стан[уть] вільним[и] від неволі тління» (Рм 8:21).

Неволі тління. Грецьке слово, перекладене як «тління», означає «розпад; псування; руйнування». «Неволя тління» є наслідком гріха, вона робить тіло недосконалим і веде його до хвороб, старіння і смерті. Але це не означає, що тіло досконалої людини не є тлінним; це видно зі слів Павла, який сказав, що Бог воскресив Ісуса з мертвих, «щоб той більше ніколи не повертався до тління», тобто не повертався до життя в тлінному людському тілі (Дії 13:34). Досконалий Адам теж мав тлінне, смертне тіло. Однак якби він залишався слухняним Богові, то жив би вічно. Згрішивши, Адам опинився в неволі тління і зазнав його згубних наслідків. Через Адама в цю неволю потрапили всі його нащадки, увесь людський рід (Рм 5:12). Отримати славну свободу дітей Божих означає звільнитись з цієї неволі і зрештою стати справжніми синами Бога, як колись був Адам (Лк 3:38). Єгова обіцяє таку свободу і вічне життя тим, «хто сіє з думкою про дух». Натомість «той, хто сіє з думкою про свою плоть, пожне від плоті тління» і не отримає такої свободи і вічного життя (Гл 6:8).

Усиновить. Див. коментар до Рм 8:15.

Дух сам просить за нас. Іноді Божі служителі можуть не знати, про що їм молитися або чого вони насправді потребують. Можливо, їм не вдається чітко висловити свої почуття, невимовні зітхання чи думки. В таких випадках Бог використовує свій святий дух, який просить, або заступається, за тих, кого непокоять невисловлені стогнання. Очевидно, ці прохання пов’язані з тим, що записано в натхненому духом Слові Бога. Павло показує, що почуття, які виникають у християн, і обставини, в яких вони опиняються, вже були описані в молитвах і розповідях, що містяться в Божому Слові. Тож, коли християнин страждає від «невисловлених стогнань», Єгова сприймає слова з натхнених Писань за слова цього християнина і допомагає йому згідно зі своєю волею (Пс 65:2; див. коментар до Рм 8:27).

Яке значення несе дух. Або «розум (думку) духу», тобто Божого духу, діючої сили. Бог використовував свій дух, щоб спонукати письменників Біблії написати думки, які містяться в Писаннях, тому він знає значення цих натхнених духом думок. Як пояснює Павло, Бог — той, хто досліджує серця,— знає навіть те, які саме думки з Писань «говорять» за його земних слуг, коли вони сильно засмучені і не знають, про що молитися. Образно кажучи, ці натхнені духом уривки просять, або заступаються, за Божих святих (Рм 8:26). У грецькому тексті цього вірша щодо Божого духу вживаються слова, що перекладаються як «розум» і «просити»; це один з прикладів уособлення в Біблії, коли святий дух наділяється ознаками живих істот. (Див. коментар до Ів 14:16.)

Покликаний згідно з його наміром. Грецьке слово про́тесіс, перекладене як «намір», буквально означає «розміщення перед». Це слово також трапляється в Рм 9:11; Еф 1:11; 3:11. Оскільки наміри Бога завжди сповнюються, він може знати наперед і передректи, що буде в майбутньому (Іс 46:10). Наприклад, Єгова знав наперед, що буде група «тих, хто покликаний». Але він не визначає наперед, хто саме має входити до її складу. Він також робить все необхідне, щоб здійснювати свої наміри (Іс 14:24—27).

Воскрес. У деяких рукописах після цього слова стоїть вислів «з мертвих», але аналіз рукописів свідчить на користь варіанта, вжитого в основному тексті цього видання.

Праворуч від Бога. Бути по праву руку правителя означало займати високе становище, тобто бути другим після самого правителя (Пс 110:1; 1Пт 3:22), або мати його прихильність. (Див. коментарі до Мт 26:64; Дії 7:55.)