Перший лист до Тимофія. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. Наприклад, у Сінайському кодексі — відомому рукописі, датованому четвертим століттям н. е., в кінці листа міститься назва «Перший до Тимофія». Інші ранні рукописи містять подібну назву.

Бога, нашого Спасителя. У Першому листі до Тимофія і в Листі до Тита титул «Спаситель» вживається стосовно Бога Єгови аж шість разів (тут, а також в 1Тм 2:3; 4:10; Тит 1:3; 2:10; 3:4), а в усіх інших книгах Грецьких Писань — лише двічі (Лк 1:47; Юд 25). В Єврейських Писаннях про Єгову часто говориться, що він є Спасителем свого народу Ізраїля (Пс 106:8, 10, 21; Іс 43:3, 11; 45:15, 21; Єр 14:8). Ісуса також названо Спасителем, оскільки саме через нього Єгова рятує людство від гріха і смерті (Дії 5:31; 2Тм 1:10). Про нього написано, що він є «Керівником, завдяки якому... отримують спасіння» (Єв 2:10). Ім’я «Ісус», дане Божому Сину за наказом ангела, означає «Єгова є спасіння», бо ангел сказав: «Він спасе свій народ від гріхів» (Мт 1:21 і коментар). Тож навіть ім’я Ісуса підкреслює, що Єгова є Джерелом спасіння і він здійснить його через Ісуса. Тому титул «Спаситель» стосується як Батька, так і Сина (Тит 2:11—13; 3:4—6). Крім того, єврейське слово і його грецький відповідник у Септуагінті, що перекладаються як «спаситель», стосуються також людей, яких Єгова давав, щоб рятувати свій народ від ворогів (Не 9:27; Сд 3:9, 15).

Христа Ісуса, нашої надії. Павло вважав «джерелом надії» Єгову (Рм 15:13), але тут він нагадує Тимофію, що християни отримали свою надію від Єгови саме через Христа Ісуса. Всі обіцянки Єгови сповнюються через Ісуса, і завдяки йому люди мають надію на вічне життя. (Див. 2Кр 1:20 і коментарі; 1Пт 1:3, 4.)

Тимофія. Означає «той, хто шанує Бога». (Див. коментар до Дії 16:1.)

Щирої дитини. Цими сердечними теплими словами Павло виражає свої батьківські почуття до Тимофія. У Біблії не сказано, чи Тимофій і його сім’я почули добру новину від Павла. Але коли Тимофій був досить юним, він став напарником апостола (Дії 16:1—4). Тож не дивно, що, коли Павло писав цього листа, він назвав Тимофія своєю дитиною по вірі, тобто своєю духовною дитиною. (Пор. Тит 1:4.) Ці особливі стосунки пов’язували їх вже десять або й більше років (1Кр 4:17; Флп 2:20—22).

Нехай з тобою буде незаслужена доброта, милосердя і мир. Див. коментар до Рм 1:7.

Залишитися в Ефесі. Цей вірш розкриває деякі цікаві факти про Перший лист Павла до Тимофія. Коли Тимофій отримав цей лист, він служив наглядачем в ефеському зборі. Павло дуже добре знав цей збір (Дії 19:1, 9, 10; 20:31). Він заохочує Тимофія залишатися в Ефесі, щоб той «наказував декому не поширювати інших учень». Павло написав цей лист приблизно в 61—64 роках н. е. Це було після його звільнення з-під домашнього арешту в Римі, але ще перед останнім ув’язненням в цьому місті. (Див. «Вступ до 1 Тимофія» і медіагалерею, «Павлові подорожі після 61 р. н. е.».)

Не поширювати інших учень. Павло дає Тимофію великі повноваження в ефеському зборі і пише, щоб той наказував декому більше не поширювати вчень, які відрізняються від натхнених вчень Ісуса і тих, кого він вибрав. Павло вживає тут слово, перекладене як «наказувати», котре може передавати думку про вимогу негайно виконати наказ. З цієї вказівки видно, що Павло вів невтомну боротьбу проти відступництва. (Див. коментар до 2Фс 2:3.) Кілька років перед тим, приблизно 56 р. н. е., в розмові зі старійшинами з Ефеса Павло попередив їх, що серед відповідальних у зборі чоловіків постануть «люті вовки», які «будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів» (Дії 20:29, 30). В інших натхнених листах Павло наказував християнам не слухати «інакшої доброї новини» (Гл 1:6 і коментар; 2Кр 11:4). Очевидно, деякі з тих, хто поширював фальшиві вчення, були зараз в ефеському зборі.

Байки. У 2Тм 4:4 Павло протиставляє «байки» «правді». За визначенням одного словника, грецьке слово мı́тос, перекладене тут як «байка»,— це «легенда, казка... вигадка, міф». У Грецьких Писаннях це слово завжди вживається у негативному значенні. Можливо, Павло тут говорить про неймовірні розповіді, які містили релігійний обман, або ж сенсаційні чутки (Тит 1:14; 2Пт 1:16; див. коментар до 1Тм 4:7). Він наказує християнам не звертати уваги на такі байки, тобто не цікавитися ними. Вони не приносили жодної користі і могли відвернути увагу християн від правди, записаної в Божому Слові (2Тм 1:13).

Родоводах. Можливо, Павло має на увазі родоводи конкретних людей, тобто записи про покоління їхнього роду. Він попереджає християн, щоб вони не втягувалися у вивчення та обговорення таких питань. Мабуть, дехто займався цим, бо пишався своїми предками або хотів похизуватися знаннями. Але все це не приносило жодної користі, бо не мало ніякого значення для християнської віри. Для християн юдейського походження не було вагомої причини відстежувати власні родоводи, оскільки Бог не робив різниці між юдеями і неюдеями у християнському зборі (Гл 3:28). Єдиний родовід, в якому християнам треба було орієнтуватися,— це родовід Христа по лінії Давида (Мт 1:1—17; Лк 3:23—38).

Припущення. Павло згадує про одну з небезпек, яку несе захоплення байками і родоводами. (Див. коментарі до слів байки і родоводах у цьому вірші.) Він вживає грецьке слово, яке, за визначенням одного словника, означає «марні припущення». Як зазначається в іншому довіднику, тут ідеться про «питання, на які нема відповіді, або питання, на які не варто відповідати». Павло протиставляє їх тому, «що походить від Бога» і що здатне «зміцнювати віру». Отже, тут Павло не говорить про логічні аргументи, які ґрунтуються на Писаннях і зміцнюють віру (Дії 19:8; 1Кр 1:10). Він має на увазі пусті питання і сумнівні відповіді, які не об’єднують, а роз’єднують послідовників Христа.

Мета. Див. коментар до Рм 10:4.

Настанови. Або «наказу; вказівки». Тут Павло має на увазі те, про що говорив Тимофію раніше — «наказува[ти] декому» у зборі «не поширювати інших учень, не звертати уваги на байки» (1Тм 1:3, 4). Згідно з одним довідником, вжите тут слово передає думку про те, «що необхідно зробити». Павло кілька разів вживає це і подібні слова у своєму листі (1Тм 1:18; 4:11; 5:7; 6:13, 17).

Любити з чистого серця. У цьому вірші Павло пов’язує безкорисливу християнську любов з «чистим серцем», «чистим сумлінням» і «нелицемірною вірою». Мати чисте серце, тобто чисту внутрішню сутність, означає бути морально і духовно чистим. Це також означає мати чисті спонуки і бути цілковито відданим Єгові (Мт 5:8 і коментар). Чисте серце спонукує християн виявляти справжню любов до інших.

Любити... керуючись чистим сумлінням. Творець наділив людей сумлінням, тобто здатністю аналізувати себе і давати оцінку своїм думкам, почуттям і вчинкам. Недосконалим людям потрібно навчати своє сумління на основі Божого Слова, оскільки воно допомагає оцінювати речі правильно, відповідно до норм Єгови. Християнин, який має чисте сумління, тобто сумління, виховане на основі Божих вимог, не повинен відчувати вину за минулі гріхи, адже він розкаявся, перестав чинити зло і тепер вже робить те, що правильне (1Пт 3:16, 21; див. коментар до Рм 2:15). Як пояснює тут Павло, чисте сумління допомагає виявляти безкорисливу любов.

Любити... керуючись... нелицемірною вірою. Павло дуже добре знав, наскільки лицемірними були фарисеї і наскільки згубною була їхня поведінка (Дії 26:4, 5; пор. Мт 23:13). Він застерігає Тимофія проти такої нещирості та обману (1Тм 4:1, 2). Грецькі слова, які перекладаються як «лицемірство» і «лицемір», спочатку стосувалися акторів, які прикривали обличчя масками, щоб упродовж однієї вистави грати роль кількох різних персонажів. (Див. коментар до Мт 6:2.) Грецьке слово, перекладене тут як «нелицемірною», може означати «без акторства»; «не граючи якоїсь ролі, наче актор». Тож Павло підкреслює, що щира, справжня віра допомагає християнам виявляти безкорисливу любов.

Вони прагнуть бути вчителями закону. Чоловіки, про яких говорить Павло, очевидно, керувалися егоїстичними спонуками: вони хотіли стати вчителями у зборі, бо, як дехто вважав, таке становище давало славу і владу. Ці амбітні чоловіки не відповідали вимогам, щоб бути пастирями та вчителями в Божій отарі, і їх ніхто не призначав виконувати ці обов’язки. З іншого боку, християни, котрі хотіли стати вчителями, керувалися любов’ю та бажанням служити іншим і відповідали біблійним вимогам, «бажа[ли] доброго діла» (1Тм 3:1).

Закон чудовий, якщо тільки застосовувати його належно. За днів Павла дехто навчав, що християни повинні ретельно дотримуватися постанов Мойсеєвого закону, оскільки лише так можна отримати спасіння. Павло розумів, що такі вчителі застосовують Закон неналежно. Християни вже не перебувають під Мойсеєвим законом і переконані, що для спасіння необхідно вірити в Христову викупну жертву (Гл 2:15, 16). Мойсеїв закон залишається корисним для християн, якщо вони застосовують його принципи «належно» (букв. «законно»). Вивчення Закону приносить їм користь, оскільки він є «тінню прийдешніх благ», які стануть можливі завдяки Христу Ісусу (Єв 10:1). Закон також вказує на те, що людство потребує жертви примирення, яку приніс Ісус Христос (Гл 3:19). А що найважливіше, із Закону можна дізнатися про погляд Єгови на різні справи (Вх 22:21; Лв 19:15, 18; Рм 7:12).

Він створений не для праведників. Ті, хто навернувся на християнство, були праведниками в тому розумінні, що перейняли погляд Бога на те, що є добром, а що злом. Вони охоче підкорилися керівництву Божого духу (Гл 5:16—23). Тому вони не потребували численних детальних вказівок, як наприклад тих, що містилися в Мойсеєвому законі. Християни дотримувалися «закону Христа», який ґрунтувався на любові і перевершував Закон Мойсея (Гл 6:2 і коментар).

Розпусників. Див. коментарі до 1Кр 5:9; Гл 5:19.

Чоловіків, які займаються гомосексуалізмом. Або «чоловіків, які займаються сексом з чоловіками». Букв. «чоловіків, які лягають з чоловіками». (Див. коментар до 1Кр 6:9.)

Славною доброю новиною. Добру новину і справді можна назвати «славною» з огляду на її зміст. Наприклад, вона розповідає про «славні», тобто чудові, риси та особистість Бога Єгови, який є Джерелом цієї дивовижної звістки. Через неї «щасливий Бог» дав людству славну надію на спасіння, яке можна отримати завдяки Ісусу Христу. Тож не дивно, що Павло дуже цінував можливість звіщати добру новину. (Див. коментарі до 2Кр 4:4, 6.)

Щасливого Бога. Як видно з цих слів Павла, щастя є невід’ємною частиною особистості Єгови. Бог існував вічно і завжди був щасливим, навіть коли був сам (Мл 3:6). Стосунки з Первістком, Ісусом, принесли Богові ще більше щастя (Пр 8:30). Хоча бунт і наклеп Сатани завдали Єгові смутку і болю, він залишається щасливим і радіє тому, що його поклонники виявляють вірність і відданість (Пр 27:11). Коли Павло зустрівся зі старійшинами в Ефесі, він процитував Ісусові слова: «Більше щастя в тому, щоб давати, а не брати» (Дії 20:35 і коментар). Як видно з цих слів, одна з причин, чому Єгова є «щасливим Богом»,— це те, що він є неперевершеним Дарівником в цілому всесвіті (Пс 145:16; Іс 42:5). Поклонники Єгови наслідують його, а отже, теж можуть бути щасливими (Еф 5:1). Крім того, якщо людина щодня читає закон Єгови, то вона є «щасливою», як сказано в Пс 1:1, 2, де в Септуагінті міститься те саме грецьке слово, яке Павло вжив у цьому вірші. У Нагірній проповіді Ісус неодноразово показує, що його послідовники можуть бути щасливими навіть під час лиха і переслідування (Мт 5:3—11; див. коментарі до Мт 5:3; Рм 4:7).

Я вдячний Христу Ісусу. Павло вважав, що його доручення «виконувати служіння» — це доказ того, що Христос Ісус виявляє йому милосердя, любов і довіру. Раніше Павло був «гонителем і зухвалою людиною», він навіть схвалював вбивство Степана (1Тм 1:13; Дії 6:8; 7:58; 8:1, 3; 9:1, 2). Щоб показати свою вдячність, Павло був готовий служити іншим, дбаючи про їхні духовні потреби. Наприклад, він ревно проповідував добру новину. (Див. коментар до Рм 11:13.)

Незаслужену доброту нашого Господа. Павло добре пам’ятав про своє грішне минуле, коли він переслідував християн, але тут він вирішив зосередитись на позитивному — на тому, як Єгова, незважаючи на все це, виявив йому незаслужену доброту. (Див. коментарі до Дії 13:43; 1Кр 15:10; Гл 2:20.) Павло наголошує на цьому, кажучи, що він отримав доброту Єгови повною мірою. Він вживає грецьке дієслово, яке передає думку про те, що посудина наповнюється до верху і з неї ллється через край. Згідно з одним словником, це дієслово означає «значно перевершувати міру чогось».

З яких я найбільший. Слова Павла про грішників показують, наскільки глибоким було його смирення і наскільки міцною була його надія. Він не применшував своїх гріхів, а смиренно визнавав, що переслідував християн. Але, незважаючи на такі великі гріхи, він був впевнений у своїй надії, бо знав, що «Христос Ісус прийшов у світ, щоб врятувати грішників». (Пор. Мт 9:13.)

На мені, на прикладі. У попередніх віршах Павло говорив про благословення, які отримав завдяки милосердю Христа, а тут він пише про те, яку користь інші можуть отримати з його прикладу. Читаючи про милосердя, яке Бог виявив Павлу, християни ще раз переконуються, що Бог прощає гріхи. Павло, «найбільший грішник», став живим прикладом того, що Боже милосердя, виявлене через Христа, може покрити навіть серйозні гріхи, якщо людина щиро кається.

Цареві вічності. Букв. «Цареві віків». Цей титул належить виключно Богу Єгові. Його також названо «Давній днями» (Дн 7:9, 13, 22). Бог існував цілу вічність ще до появи будь-кого чи будь-чого у всесвіті, і він буде існувати вічно (Пс 90:2). Тому лише Єгова може мати «вічний намір» і виконати його (Еф 3:11 і коментар). Крім того, тільки він може дати комусь «вічне життя» (Ів 17:3; Тит 1:2). Титул «Цар вічності» вживається також в Об 15:3 в уривку, названому «пісня Мойсея, раба Божого, та пісня Ягняти». Як записано у Вх 15:18, Мойсей та ізраїльтяни співали: «Єгова царюватиме повік-віків» (Пс 10:16; 29:10; 146:10).

Амінь. Див. коментар до Рм 1:25.

Дитино моя. Павло вживає цей вислів як тепле звертання до Тимофія (2Тм 1:2; Тит 1:4; Флм 10; див. коментарі до Мт 9:2; 1Тм 1:2).

Настанову. Або «постанову; вказівку; наказ». (Див. коментар до 1Тм 1:5.)

Згідно з пророцтвами про тебе. Павло нагадує Тимофію про пророцтва, які, очевидно, стосувалися його майбутньої ролі в зборі. Ці пророцтва були дані раніше завдяки дії Божого духу. (Див. коментар до 1Тм 4:14.) Можливо, вони містили вказівку доручити Тимофію особливе завдання, бо Павло каже, що завдяки їм, тобто цим пророцтвам, Тимофій може вести духовну боротьбу з лжевчителями.

Вів добру боротьбу. Як і в 2Кр 10:3, тут Павло вживає грецьке слово, яке означає «воювати». Цим словом він описує постійні зусилля, спрямовані на те, щоб захисти збір від шкідливого впливу. В цій боротьбі, тобто духовній війні, Тимофій мав захищати збір від тих, хто намагався прокрастися в нього і поширювати фальшиві вчення (1Тм 1:3, 4; див. коментар до 2Кр 10:3).

Через що їхня віра розбилась, немов корабель об скелі. Щоб показати, наскільки небезпечно свідомо відкидати віру і чисте сумління, тобто зрікатися їх, Павло наводить яскраве порівняння: християнин може втратити віру, так само як корабель може розбитися об скелі. В одному з написаних раніше листів Павло згадав про три корабельні аварії, які сам пережив (2Кр 11:25 і коментар). На час написання свого першого листа до Тимофія, він пережив принаймні ще одну (Дії 27:27—44). Тож Павло з власного досвіду знав, наскільки небезпечною може бути корабельна аварія. Недарма він попереджає, що той, хто свідомо відкидає віру, може зазнати непоправної шкоди. Звісно, не всі корабельні аварії закінчувалися трагічно. Так само і ті, хто втратив віру, не залишаються у безнадійній ситуації. Якщо вони приймуть духовну допомогу, то зможуть знову розвинути віру (Гл 6:1; Як 5:14, 15, 19, 20).

До таких належать Гіменей та Олександр. Віра цих чоловіків «розбилась, немов корабель об скелі» (1Тм 1:19), і після цього вони, очевидно, почали поширювати фальшиві вчення. Наприклад, у 2Тм 2:16—18 Павло говорить, що Гіменей з Філетом твердили, ніби воскресіння вже відбулося, і «руйну[вали] віру декотрих». (Див. коментарі до 2Тм 2:18.) Олександр — це, мабуть, згаданий в 2Тм 4:14, 15 Олександр, мідник, який «заподіяв [Павлу] багато кривди» і «дуже противився» звістці Павла і його товаришів. (Див. коментар до 2Тм 4:14.) Вислів «до таких належить» вказує на те, що, окрім них, були й інші особи, які відкинули віру і згубно впливали на декого в християнському зборі.

Яких я передав Сатані. Цей вислів, очевидно, означає, що згаданих Павлом чоловіків виключили зі збору, тобто позбавили спілкування. Це було необхідно, адже вони свідомо чинили гріх і не каялися. (Див. коментар до 1Кр 5:5.)

Через покарання вони навчилися. Тут Павло вказує на одну з причин, чому нерозкаяних грішників «переда[ють] Сатані», тобто виключають зі збору. (Див. коментар до вислову яких я передав Сатані у цьому вірші.) Віра двох чоловіків, про яких ідеться в цьому вірші, розбилась, немов корабель об скелі, і їх довелося позбавити спілкування, щоб «вони навчилися не зневажати Бога». (Див. коментар до 1Тм 1:19.) Тож Павло говорить не лише про покарання, але й про навчання. Як сказано в одному довіднику, «все ще залишається надія, що вони чогось навчаться з цієї ситуації».

Зневажати Бога. Або «говорити образливо про Бога». (Див. коментарі до Мт 12:31; Кл 3:8.)