Перший лист до коринфян. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. Папірусний кодекс P⁴⁶ свідчить про те, що переписувачі розрізняли біблійні книги за назвами. Цей кодекс, який багато вчених датують приблизно 200 роком н. е., є найдавнішою відомою на сьогодні збіркою листів Павла і складається з дев’яти листів. На початку першого натхненого листа до коринфян в цьому кодексі міститься назва Прос корı́нтіус а («До коринфян 1»). (Див. медіагалерею, «Перший лист Павла до коринфян».) Така сама назва трапляється в інших стародавніх рукописах, наприклад, у Ватиканському і Сінайському кодексах (обидва датуються IV століттям н. е.). В цих кодексах назва вживається двічі: на початку листа і в кінці.

Перший лист до фессалонікійців. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. (Див. коментар до назви книги 1 Коринфян.)

Силуан. Очевидно, це латинізована форма грецького імені Сила. (Див. коментар до 2Кр 1:19.)

Збору фессалонікійців. Коли Павло і Сила побували у Фессалоніках приблизно 50 р. н. е., це було процвітаюче місто і головний порт Македонії. (Див. глосарій, «Фессалоніки».) В результаті їхнього візиту і служіння був заснований фессалонікійський збір, який стикнувся з сильним переслідуванням (Дії 17:1—10, 13, 14; див. коментар до 1Фс 1:6). Очевидно, Павло ще раз відвідав це місто, коли проходив через Македонію під час своїх пізніших подорожей (Дії 20:1—3; 1Тм 1:3).

Ваше діло віри і працю, що ви виконуєте з любові, а також вашу витривалість, яку... ви маєте завдяки надії. Павло пов’язує віру, любов і надію з діяльністю християн у Фессалоніках. Цей уривок можна також перекласти як «ваша праця, основана на вірі, ваші великі зусилля, спонукані любов’ю, і ваша витривалість, що ґрунтується на надії». Саме ці риси спонукували тамтешніх християн бути ревними і активними в служінні Богу. Біблія часто говорить про зв’язок між ревністю в служінні Богу та вірою, любов’ю і надією (1Кр 13:13; Гл 5:5, 6; Кл 1:4, 5; 1Фс 5:8; Єв 6:10—12; 10:22—24; 1Пт 1:21, 22).

Завдяки надії на нашого Господа Ісуса Христа. Християнин може знести навіть дуже важкі випробування, коли має міцну надію на Ісуса Христа. Така надія включає в себе віру в те, що Христос прийде як Цар Божого Царства і що Божі обіцянки сповняться (Дії 3:21). Коли ця надія стане реальністю, то всі страждання, які християнину довелося знести, будуть здаватися незначними. Надія допомагає християнину не впасти у відчай і не зневіритися в Єгові (Рм 5:4, 5; 8:18—25; 2Кр 4:16—18; Об 2:10). Наприкінці цього листа Павло порівнює надію з шоломом. (Див. коментар до 1Фс 5:8.)

Тверде переконання. Або «глибоке переконання; цілковиту впевненість». Для християн у Фессалоніках було очевидно, що Павло і його товариші абсолютно переконані в тому, про що проповідують, адже їхня міцна віра виражалася в їхніх словах та способі життя.

Попри багато страждань. Тут ідеться про переслідування, з якими стикнулися християни у Фессалоніках невдовзі після того, як Павло і Сила розповіли їм добру новину. Фанатично налаштовані юдеї були розлючені тим, що ця добра новина поширюється, тому підбурили натовп напасти на дім, де зупинився Павло. Але, не знайшовши його, вони схопили Ясона, господаря дому, та деяких братів і після того потягли їх до начальників міста та звинуватили в заколоті. Брати порадили Павлу і Силі залишити місто тієї ж ночі і піти до Верії (Дії 17:1—10). Варто зазначити, що за допомогою святого духу християнам у Фессалоніках вдалося зберегти радість, незважаючи на переслідування.

Ахайї. Див. глосарій; див. також коментар до Дії 18:12.

Слово Єгови. Або «звістка від Єгови». Цей вислів багато разів вживається в Єврейських Писаннях і часто стосується натхненої пророчої звістки від Єгови. (Наприклад, в Іс 1:10; Єр 1:4, 11; Єз 3:16; 6:1; 7:1; Йн 1:1.) А в Грецьких Писаннях цей вислів стосується звістки від Бога Єгови, яка розкриває визначну роль Ісуса Христа у Божому намірі. У книзі Дії він часто використовується, коли мова йде про поширення християнства (Дії 8:25; 12:24; 13:44, 48, 49; 15:35, 36; 16:32; 19:20; щоб дізнатись про підстави вживання Божого імені у цьому вірші, див. додаток В3, вступ і 1Фс 1:8).

Донеслося. Це переклад грецького слова еґзехе́омай, яке у Грецьких Писаннях вживається лише тут. Воно передає думку про звук, який лунає і розходиться в усіх напрямках. Павло радіє, що «слово Єгови» поширилося по римських провінціях Македонії та Ахаї, а також за їхніми межами. Він хвалить християн у Фессалоніках за те, що вони поширюють добру новину, і з цього видно, що проповідувати мають не лише апостоли, але й усі християни.

Своїх ідолів. Поклоніння ідолам відігравало важливу роль у житті фессалонікійців. У місті було дуже багато святинь, присвячених Діонісу, Зевсу, Артеміді, Аполлону і деяким єгипетським божествам. Також існував культ Кабіруса, покровителя Фессалонік. Крім того, коли хтось відмовлявся поклонятися імператору, це вважалося бунтом проти Риму. В деяких язичницьких храмах процвітала розбещеність та розпуста, і Павло застерігав тамтешніх християн від усього цього (1Фс 4:3—8).

Навернулись до Бога. Павло використовує дієслово, яке буквально означає «повернутися; обернутися; розвернутися», але тут і в інших уривках воно передає думку про те, що хтось покидає неправильну поведінку і повертається до Бога. (Див. коментар до Дії 3:19.) Християни, до яких звертається Павло, прийняли мудре рішення: вони перестали поклонятися своїм ідолам і навернулися до «живого й правдивого Бога», тобто почали йому поклонятися.

Стати рабами. Або «служити». Грецьке слово, перекладене як «стати рабами», означає служити комусь, зазвичай одному пану. Тут це слово вживається в переносному значенні і стосується того, що людина служить Богу з цілковитою відданістю (Дії 4:29; Рм 6:22; 12:11). Павло знав, що «раби живого й правдивого Бога» щасливі — вони ведуть набагато краще життя, ніж люди, які є рабами неживих ідолів, інших людей чи гріха (Рм 6:6; 1Кр 7:23; див. коментарі до Мт 6:24; Рм 1:1).

Прийдешнього гніву. Павло говорить тут про майбутній Божий суд, коли Бог виллє свій праведний гнів на цей безбожний світ і на всіх, хто не хоче визнавати Його верховну владу. (Пор. 2Фс 1:6—9.)