Показали, що багаті, виявивши виняткову щедрість. Або «показали... переповнившись щедрістю». Павло заохочує християн у Коринфі довести до кінця розпочате, тобто послужити нужденним братам в Юдеї, надавши їм матеріальну допомогу. Він розповідає їм про «збори у Македонії» (серед них були збори у Філіппах і Фессалоніках), які подали винятковий приклад щедрості (Рм 15:26; 2Кр 8:1—4; 9:1—7; Флп 4:14—16). Щедрість, яку з радістю виявили македоняни, справді була особливою, оскільки вони самі жили в «крайньому убозтві» і під час важкого випробування... зазнали страждань. Можливо, македонських християн звинувачували в тому, що вони дотримувалися недозволених для римлян звичаїв; саме в цьому колись звинуватили Павла у Філіппах (Дії 16:20, 21). А дехто вважає, що їхнє випробування було пов’язане з бідністю. Ймовірно, такі труднощі спонукали македонян виявити співчуття братам з Юдеї, адже ті стикалися з чимось подібним (Дії 17:5—9; 1Фс 2:14). Тож християни з Македонії хотіли їм допомогти і з радістю «зробили все можливе, і навіть більше» (2Кр 8:3).

Послужити святим, надавши їм допомогу. Павло використовує грецький іменник діаконı́а, який тут перекладений «послужити... надавши допомогу». Це слово часто вживається в Біблії, коли хтось з любові служить іншим, смиренно щось для них робить. Варто зазначити, що цей грецький іменник стосується християнського служіння, яке має дві грані; одна — це проповідування, а друга — допомога одновірцям. (Див. коментар до Дії 11:29.) У цьому вірші Павло говорить саме про матеріальну допомогу одновірцям, які опинилися в скруті (2Кр 9:13; див. коментар до Рм 15:31). Збори в Македонії вважали за честь разом з іншими надати таку допомогу. Як проповідування, так і допомога одновірцям є священним служінням (Рм 12:1, 6—8).

Він, хоч і був багатим, заради вас став бідним. Щоб заохотити коринфян допомогти нужденним одновірцям, Павло нагадує їм про приклад саможертовності і щедрості Ісуса. До того як Ісус прийшов на землю, він був багатим в особливому значенні: він мав виняткову прихильність і благословення свого Батька (Ів 1:14; Еф 3:8). Однак Ісус з готовністю відмовився від особливого становища, яке у нього було в небі (Ів 1:18; Флп 2:5—8). Він залишив свій небесний дім і жив серед недосконалих людей, які щодня стикалися з бідністю, хворобами і смертю. Крім того, він народився в сім’ї бідного теслі. (Див. коментар до Лк 2:24.) Живучи на землі, він завжди вів просте життя (Мт 8:20). Та незважаючи на це, він викупив увесь людський рід. Завдяки щедрості Ісуса християни в Коринфі змогли розбагатіти — у них з’явилося багато духовних благословень, зокрема надія отримати небесну спадщину. Тому Павло заохочує їх наслідувати щедрість Ісуса.

Рівномірному розподілу. У цьому контексті Павло дає вказівки стосовно збору коштів для «святих» у Єрусалимі та Юдеї, які опинилися в нужді (2Кр 8:4; 9:1). Він говорить, що християни в Коринфі, які були в ліпшому матеріальному становищі, можуть пожертвувати зі свого надлишку і доповнити те, чого бракує їхнім братам в Юдеї. Така щедрість посприяє «рівномірному розподілу» засобів для існування. Варто зазначити, що ніхто нікого не змушував давати більше, ніж він може (2Кр 8:12, 13; 9:7; див. коментар до 2Кр 8:15).

Бо написано. Павло наводить біблійну підставу для принципу «рівномірного розподілу», цитуючи Вх 16:18, де описується, як Єгова з любов’ю дбав про ізраїльтян у пустелі і давав їм манну (2Кр 8:14; див. глосарій, «Манна»). Голови ізраїльських сімей або самі збирали манну, або дбали про те, щоб її назбирали для всіх у сім’ї. Манна танула на сонці, тому вони мали швидко зібрати приблизно стільки, скільки потрібно було їхнім домашнім, а потім виміряти зібране. Залежно від того, наскільки великою була сім’я, хтось збирав менше, хтось — більше. Але після вимірювання завжди виходило так, що на людину збирали один омер, тобто 2,2 л (Вх 16:16—18). Павло нагадує про це християнам в Коринфі, заохочуючи їх пожертвувати зі свого надлишку і доповнити те, чого бракує їхнім братам в Юдеї. (Див. коментар до 2Кр 8:14.)

Брата. Павло не вказує імені цього брата, але в наступному вірші описує його грецьким словом, яке буквально означає «той, хто супроводжує в подорожі» (2Кр 8:19). Це слово вживається ще раз в Грецьких Писаннях, в Дії 19:29, де воно стоїть у множині. Там говориться, що одним з тих, хто подорожував з Павлом, був Аристарх. Він став близьким другом Павла. Тож, на думку деяких вчених, згаданим «братом» був Аристарх, хоча це міг бути хтось інший, наприклад Тихик (Дії 20:2—4; 27:2; Кл 4:7, 10).

Ми «намагаємось робити все чесно». Павло прославляв своє служіння, роблячи все, щоб його поведінка і кожна сфера життя були бездоганними (2Кр 6:3). Він знав, що дехто зі збору в Коринфі критикував його і зводив на нього наклепи, щоб підірвати його авторитет як апостола. Павло розумів, що якби справа стосувалася грошей, то звинувачення на його адресу були б значно серйознішими, тому він сказав збору, що посилає Тита і ще двох надійних братів розпорядитися пожертвами (2Кр 8:20, 22). Павло хотів поводитись чесно не лише перед Єговою, але й перед людьми. Тут Павло посилається на Пр 3:4. Саме цим біблійним принципом він керувався, коли давав вказівки, щоб пожертвуваними коштами розпорядилися так, аби це не викликало жодних запитань. Павло цитує цей вірш із Септуагінти (її копії збереглися до наших днів), де сказано: «Роби все чесно перед Господом і людьми». (Щоб дізнатись про підстави вживання Божого імені у цьому вірші, див. додаток В3, вступ і 2Кр 8:21.)

Нашого брата. Павло хотів, щоб пожертвуваними коштами розпорядилися так, аби це не викликало жодних запитань, тому двоє гідних поваги братів отримали призначення допомагати Титу завершити збір коштів (2Кр 8:20, 21; 9:5). Павло не вказав імен цих братів. (Див. коментар до 2Кр 8:18.) Невідомо, про якого саме брата йдеться у цьому вірші, але дехто вважає, що це міг бути Трохим або Тихик (Дії 20:4).

Апостоли зборів. Павло вживає тут грецьке слово апо́столос у широкому значенні; воно може означати «посланець» або «той, кого послали». (Див. коментар до Ів 13:16.) У подібному значенні Павло вжив грецьке слово апо́столос, коли назвав Епафродита «посланцем» (Флп 2:25). Ці вірні чоловіки були апостолами не в тому розумінні, що належали до дванадцятьох, як Маттій, і не в тому розумінні, що були вибрані Христом служити апостолами для інших народів, як Павло, а в тому розумінні, що були посланцями, тобто представниками своїх зборів. (Див. коментар до Дії 1:26; див. також Дії 9:15; Рм 11:13.)