Єремії 10:1—25
10 Послухайте слова того́, що вам каже Госпо́дь,о доме Ізраїлів!
2 Так говорить Госпо́дь:Не навчайтесь доріг цих наро́дів,
і небесних озна́к не лякайтесь, —бо тільки пога́ни лякаються їх!
3 Бо устави наро́дів — марно́та вони,божок бо — це дерево, з лісу ви́рубане,
і це дı́ло рук майстра сокирою!
4 Срı́блом та зло́том його прикра́шають,цвя́хами та молотка́ми прикрı́плюють їх,
і він не захитається.
5 Вони, як опу́дало на огірко́вім горо́ді, й безмовні,і конче їх носять, бо не ходять вони.
Не бійтеся їх, бо не вчинять лихого,і також учинити добро — це не в їхній силі!
6 Такого, як Ти, нема, Господи:Ти великий й велике Ім’я́ Твоє могу́тністю!
7 Хто не буде боятись Тебе, Ца́рю наро́дів?Бо Тобі це належить,
бо між усіма́ мудреця́ми наро́діві в усьо́му їхньому царстві немає такого, як Ти!
8 Вони стали всі ра́зом безумні й безглузді, —наука марна́ — оце дерево!
9 Срібна бляха з Таршı́шу приве́зена,злото ж з Офı́ру,
праця ма́йстра й руки́ золота́рської,блаки́ть та пурпу́ра — їхня одіж,
усı́ вони — праця мистців.
10 А Господь — Бог правдивий,Він — Бог Живий та Цар вічний!
Від гніву Його затрясе́ться земля,і не знесу́ть Його гніву наро́ди.
11 Отак їм скажіть:бо́ги, що неба й землі не вчинили,
погинуть з землі та з-під неба цього!*
12 Своєю Він силою землю вчинив,Своєю премудрістю міцно поставив вселе́нну,
і небо напну́в Своїм розумом.
13 Як голос Його забрини́ть, — у небеса́х шумлять води,а коли підіймає Він хмари із кра́ю землі,
коли бли́скавки чинить дощемта вітер виво́дить з криївок Своїх,
14 тоді кожна люди́на дурı́є в своєму знаннı́,усяк золота́р посоро́млений через бовва́на,
бо вı́длив його — це неправда,і немає в них духа!
15 Марно́та вони, вони праця на сміх, —в час навı́щення їх вони згинуть!
16 Не така, як оці, частка Яковова,бо Він все вформува́в,
а Ізраїль — племе́но спа́дку Його,Господь Савао́т — Його Йме́ння!
17 Забери із землі свій това́р,ти, що сидиш ув обло́зі!
18 Бо Господь каже так:Ось цим ра́зом Я кину мешка́нців цієї землі, мов із пра́щі,
і прити́сну їх так, щоб пізна́ння знайшли.
19 Ой, горе мені з-за нещастя мого́,моя рана болю́ча!
А я говорив:це хвороба моя, і знесу́ я її.
20 Наме́та мого́ попусто́шеноі зı́рвані всі мої шну́ри.
Розійшли́сь мої діти від мене й нема їх,нема вже кому́ розтягну́ти наме́та мого́
та повı́сити завı́си мої.
21 Бо па́стирі стали безглу́зді,і вони не зверта́лись до Господа, —
тому́ не щасти́лося їм,і розпоро́шене все їхнє ста́до.
22 Голос звістки: Іде ось,і гу́ркіт великий з півнı́чного кра́ю,
щоб ю́дські міста́ оберну́ти в спусто́шення,на мешка́ння шака́лів.
23 Знаю, Господи, я,що не в волі люди́ни доро́ги її,
не в силі люди́ни, коли вона ходить,кермува́ти своїм кро́ком.
24 Карай мене, Господи, тільки ж за су́дом,не гнівом Своїм, щоб не знищити мене́!
25 Вилий лю́тість Свою на наро́ди, що не знають Тебе,та на ро́ди, що Йме́ння Твого не кликали,
що Якова з’їли й поже́рли його,і погубили його,
а мешка́ння його опусто́шили!“
Примітки
^ Вірш 11-ий писаний по-арамейському.
