Єремії 15:1—21
15 І промовив до мене Господь:Якщо став би Мойсей й Самуїл перед лицем Моїм, —
то душа Моя до наро́ду цього́ не звернулася б!Віджени їх із-перед Мого лиця,
і нехай повихо́дять!
2 І буде, як скажуть до тебе вони: „Куди пı́демо?“то скажеш до них: Так говорить Господь:Хто на смерть — ті на смерть,і хто на меча́ — на меча́,
і хто на го́лод — на го́лод,а хто до поло́ну — в поло́н.
3 І Я навіщу́ їх чотирьома́ способа́ми, говорить Госпо́дь:мечем, щоб побити,
і псами, щоб їх волочи́ти,і пта́ством небесним,
і земно́ю звіри́ною, щоб же́рли та ни́щили.
4 І Я дам їх на по́страх усім ца́рствам земліза Манасı́ю, Єзекіїного сина, царя Юдиного,
за те, що́ зробив був він в Єрусалимі.
5 Бо хто зми́лується над тобою, о Єрусалиме?І хто співчуття́* тобі ви́явить?
І хто зве́рне з путі, щоб тебе запита́ти про пово́дження?
6 Ти покинув Мене, — промовляє Господь, — відступи́вся наза́д,тому Я простягнув Свою руку на те́бе, і знищив тебе́, —
утоми́вся Я жа́лувати!
7 І вı́ячкою їх розвı́яв по бра́мах* землі,позбавив дітей, і погуби́в Свій наро́д,
бо вони не верну́лись з доріг неправдивих своїх,
8 — у Мене більше було́ його вдів, як морсько́го піску́!А на матір юна́цтва, — спровадив опı́вдні грабı́жника їм,
нагло кинув на неї страхı́ття та жах, —
9 зомлı́ла вона, що сімо́х породила,ви́дихнула свою душу,
зайшло сонце її, коли був іще день,засоро́милася та збенте́жилась.
А решту їх Я дампід меча́ перед їхніми ворогами,
говорить Господь.
10 Горе мені, моя мати, що ти породила такого мене́,чоловіка сварли́вого та чоловіка сутя́жного для всієї землі!
Ніко́му я не позича́в, і ніхто мені не боргува́в,та всі проклинають мене́.
11 Промовив Господь:Я справді підси́лю на добре тебе,
Я справді вчиню́, що проси́тиме ворог тебе́за час зла й за час у́тиску!
12 Чи можна зламати залı́зомзалı́зо із пı́вночі й мідь?
13 Багатство твоє й твої ска́рби на здо́бич віддам,і не за цı́ну, але́ за гріхи твої всі,
у всіх границях твоїх.
14 І вчиню́, що ти будеш служити своїм ворогаму тім кра́ї, якого не знаєш,
бо огонь запала́в в Моїм гніві,і над вами пала́тиме він!
15 Ти, Господи, знаєш усе, —згадай же мене́ й заступися за ме́не,
і помсти́ся над тими, що го́нять мене!На до́вгу Свою терпеливість до них мене не бери,
знай, що сором носив я за Тебе!
16 Як тільки слова́ Твої знахо́дилися, то я їх поїда́в,і було слово Твоє мені радістю
і втіхою серця мого́,бо кли́калось Йме́ння Твоє надо мною,
о Господи, Боже Савао́те!
17 Не сидів я на зборі весе́ломута не радів, —
через руку Твою я самı́тний сидів,бо Ти гнівом напо́внив мене.
18 Чому біль мій став вічний,а рана моя невиго́йна, що не хоче заго́їтись?
Чи справді Ти станеш мені як обма́нний потı́к,що во́ди його висиха́ють?
19 Тому́ Господь так відказав:Якщо ти наве́рнешся, то тебе́ приверну́,
і перед лицем Моїм станеш,а як здобу́деш дорогоцı́нне з нікче́много,
бу́деш як у́ста Мої:до тебе самі вони зве́рнуться,
а не ти до них зве́рнешся!
20 І дам Я тебе для оцьо́го наро́дуза му́ра міцно́го із міді,
і будуть вони воювати з тобою,та не перемо́жуть тебе:
бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе й щоб тебе рятува́ти,говорить Господь!
21 І вряту́ю тебе з руки злих,і з рук наси́льників тих тебе ви́зволю!“
