Єремії 8:1—22
8 Того ча́су, — говорить Господь, — повитя́гують кості царів Юди та кості його князı́в, і кості священиків, і кості пророків, і кості ме́шканців Єрусалиму з їхніх гробı́в,
2 і порозкладають їх перед сонцем і перед місяцем, та перед усіма́ небесними світилами, яки́х вони кохали та служили їм, і що йшли за ними, і що зверта́лися до них, і що вклоня́лися їм. Не будуть вони зı́брані й не будуть похо́вані, — гноєм стануть вони на поверхні землі!
3 І смерть буде ліпша від життя для всієї решти позоста́лих зо злого цього роду, по всіх цих місцях позосталих, куди Я їх повиганя́в, говорить Господь Саваот.
4 І скажеш до них:Так говорить Госпо́дь:Хіба па́дають — і не встаю́ть?Хіба хто відсту́пить, то вже не верта́ється?
5 Чому́ відступив оцей єрусалимський наро́дусевічним відсту́пленням?
Міцно схопи́лись вони за ома́ну,не хо́чуть наверну́тись.
6 Прислуха́вся Я й слухав:неправду говорять,
немає ніко́го, хто б каявсь у своє́му лука́встві,говорячи: Що́ я зробив?
Кожен з них оберта́ється до свого бігу,мов той кінь, що жене́ться у бій.
7 І вı́дає бу́сел у повітрі умо́влений час свій,а го́рлиця й ла́стівка та жураве́ль
стережуть час приле́ту свого, —а наро́д Мій не знає Господнього права!
8 Як ви скажете: Ми мудреці,і з нами Господній Зако́н?
Ось справді брехне́ю вчинило йогобрехли́ве писа́рське писа́льне!
9 Засоро́млені ці мудреці,збенте́жилися й були схо́плені.
Ось вони слово Господнє відки́нули, —що ж за мудрість ще мають вони?
10 Тому їхніх жіно́к віддам іншим,а їхні поля́ — здобувця́м,
бо вони від мало́го та аж до великого —усі віддали́сь користолю́бству,
від пророка та аж до священикачинять неправду!
11 І леге́нько ліку́ють нещастя наро́ду Мого,говорячи: „Мир, мир“, — а миру нема!
12 Чи вони засоро́милися, що гидо́ту робили?Ні тро́хи вони не засоро́милися,
і застида́тись не вміють, —тому́ то впаду́ть між упа́лими в ча́сі навı́щення їх,
спіткну́ться, говорить Госпо́дь.
13 Зберу їх доще́нту, говорить Господь:не буде ягı́д у них на винограді,
і не буде на фı́ґовім дереві фіґ,а їхнє листя пов’я́не,
і пошлю́ їм таких, що їх поїдя́ть.
14 „Пощо ми сидимо́?Збирайтесь та пı́демо в тверди́нні міста
та й поги́немо там,бо Господь, Бог наш, учинив, що ми зги́немо,
і напоїв нас водою трійли́вою,бо ми Господе́ві згрішили“.
15 Ми миру чекали, — й немає добра́,часу ви́лікування — й ось жах!
16 Чути фи́ркання ко́ней його аж від Дану,від гуку іржа́ння його жеребцı́в уся земля затремтіла!
І при́йдуть вони, й пожеру́ть усю землю та по́вню її,місто й тих, хто заме́шкує в ньому.
17 Бо ось Я пошлю́ проти вас тих вужı́в та гадю́к,що немає закля́ття на них,
і вони вас куса́тимуть, каже Господь!
18 Яка моя втіха у сму́тку?Болить мені серце моє.
19 Ось голосіння дочки́ Мого наро́ду з далекого кра́ю:„Чи Господь не в Сіоні?
Чи не в нім його Цар?“Нащо Мене розгніви́ли
своїми бовва́нами, тими чужими марно́тами?
20 „Минули жнива́, покінчи́лося літо,а ми не спасе́ні“.
21 Через нещастя дочки́ народу мого́знещасли́влений я,
і міцно страхіття мене обняло.
22 Чи немає бальза́му в Ґілеа́ді?Чи ж немає там лı́каря?
Чому нема ви́лікуваннядля до́ньки наро́ду Мого́?
