Ісаї 64:1—12
64 О, коли б небеса́ Ти розде́р і зійшов, —перед обличчям Твоїм розтопи́лися б го́ри,
2 як хво́рост горить від огню,як кипить та вода на огні,
отак щоб Ім’я́ Твоє стало відо́ме Твоїм ворога́м,щоб перед обличчям Твоїм затремтı́ли наро́ди!
3 Коли Ти чинив страшні ре́чі,ми їх не чекали, —
коли б Ти зійшов, то перед обличчям Твоїм розтопи́лися б го́ри!
4 І відвı́ку не чули, до ушей не дохо́дило,око не бачило Бога, крім Те́бе,
Який би зробив так тому́, хто надı́ю на Нього кладе́!
5 Ти стрічаєш того, хто радіє та праведність чинить,отих, що вони на дорогах Твоїх пам’ята́ють про Тебе.
Та розгнı́вався Ти,бо ми в то́му згрішили навіки та несправедливими стали!
6 І стали всі ми, як нечистий,а вся пра́ведність на́ша — немов поплямо́вана мı́сячним о́діж,
і в’я́немо всі ми, мов листя,а наша провина, як вітер, несе нас.
7 І немає ніко́го, хто кликав би Йме́ння Твоє,хто збудився б триматися міцно за Те́бе,
бо від нас заховав Ти обличчя Своєй через нашу вину Ти покинув нас ни́діти.
8 Тепер же, о Господи, Ти — наш Отець,ми глина, а Ти наш ганча́р,
і ми всі — чин Твоєї руки!
9 Не гнівайся, Господи, сильно,і не пам’ята́й повсякча́сно прови́ни!
Тож споглянь, — ми наро́д Твій усі!
10 Святі міста́ Твої стали пустинею,Сіон став пусте́лею,
сте́пом став — Єрусали́м.
11 Дім свя́тощі нашої й нашої слави,в якім батьки наші хвали́ли Тебе́,
погорı́лищем став,а все наше лю́бе руїною стало.
12 Чи й на це ще Себе будеш стри́мувати, Го́споди?Будеш мовчати, й зана́дто карати нас бу́деш?