Буття 32:1—32
32 А Яків пішов на дорогу свою. І спіткали його Божі Анголи́.
2 І Яків сказав, коли їх побачив: „Це Божий табір!“ І він назвав ім’я́ тому місцю: Маханаїм.*
3 І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського.
4 І наказав їм, говорячи: „Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і заде́ржався аж дотепер.
5 І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю. І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх“.
6 І вернулися посли до Якова, та й сказали: „Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.“
7 І Яків сильно злякався, і був затурбований.* І він поділив наро́д, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори.
8 І сказав: „Коли при́йде Ісав до табору одного, і розı́б’є його, то вціліє позосталий табір“.
9 І Яків промовив: „Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: „Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю́ тобі добре“.
10 Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йорда́н, а тепер я стався на два табори.
11 Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми.
12 А Ти ж був сказав: „Учинити добро — учиню я з тобою добро; а наща́дки твої́ покладу, як той мо́рський пісок, що його не злічити через безліч“.
13 І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що́ під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого:
14 кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро,
15 верблюдиць дійних та їх жереб’ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро.
16 І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо. І сказав він до рабів своїх: „Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом“.
17 І він наказав першому, кажучи: „Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою?
18 то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами“.
19 І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: „Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви зна́йдете його,
20 і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, — може він підı́йме обличчя моє.“*
21 І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі.
22 І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок.
23 І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було.
Яковова боротьба в Пенуїлі
24 І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря.
25 І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним.
26 І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“.
27 І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“.
28 І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль,* бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“.
29 І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім’я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там.
30 І назвав Яків ім’я́ того місця: Пенуїл,* бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа* моя“.
31 І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́.
32 Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на сугло́бі стегна́, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна́ Якового, жили стегна.
Примітки
^ Маханаїм — два табори.
^ Vajjecer lo — і стало тісно йому, частий гебраїзм, — упав на дусі, злякався, опинився в біді, пор. Пс. 4:2.
^ Винуватий вклонявся обличчям до землі й чекав; коли ображений піднімав його, то це був знак, що він пробачив йому. Пор. Пс. 82:2; Кн. Буття 4:6—7; 40:13; Єр. 52:31. „Підійме обличчя моє“ — змилується, простить мені.
^ Ізраїль, Ісраель — боров Бога, богоборець.
^ Пенуїл — лице Бога.
^ Душа — життя.
