Буття 32:1—32

32  А Яків пішов на дорогу свою. І спіткали його Божі Анголи́.  І Яків сказав, коли їх побачив: „Це Божий табір!“ І він назвав ім’я́ тому місцю: Маханаїм.*  І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського.  І наказав їм, говорячи: „Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і заде́ржався аж дотепер.  І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю. І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх“.  І вернулися посли до Якова, та й сказали: „Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.“  І Яків сильно злякався, і був затурбований.* І він поділив наро́д, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори.  І сказав: „Коли при́йде Ісав до табору одного, і розı́б’є його, то вціліє позосталий табір“.  І Яків промовив: „Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: „Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю́ тобі добре“. 10  Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йорда́н, а тепер я стався на два табори. 11  Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми. 12  А Ти ж був сказав: „Учинити добро — учиню я з тобою добро; а наща́дки твої́ покладу, як той мо́рський пісок, що його не злічити через безліч“. 13  І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що́ під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого: 14  кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро, 15  верблюдиць дійних та їх жереб’ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро. 16  І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо. І сказав він до рабів своїх: „Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом“. 17  І він наказав першому, кажучи: „Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою? 18  то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами“. 19  І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: „Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви зна́йдете його, 20  і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, — може він підı́йме обличчя моє.“* 21  І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі. 22  І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок. 23  І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було. Яковова боротьба в Пенуїлі 24  І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря. 25  І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним. 26  І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“. 27  І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“. 28  І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль,* бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“. 29  І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім’я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там. 30  І назвав Яків ім’я́ того місця: Пенуїл,* бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа* моя“. 31  І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́. 32  Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на сугло́бі стегна́, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна́ Якового, жили стегна.

Примітки

Маханаїм — два табори.
Vajjecer lo — і стало тісно йому, частий гебраїзм, — упав на дусі, злякався, опинився в біді, пор. Пс. 4:2.
Винуватий вклонявся обличчям до землі й чекав; коли ображений піднімав його, то це був знак, що він пробачив йому. Пор. Пс. 82:2; Кн. Буття 4:6—7; 40:13; Єр. 52:31. „Підійме обличчя моє“ — змилується, простить мені.
Ізраїль, Ісраель — боров Бога, богоборець.
Пенуїл — лице Бога.
Душа — життя.