Даниїла 4:1—37
4 „Цар Навуходоно́сор, до всіх наро́дів, племен та язи́ків, що ме́шкають на всій землі: Нехай вам примно́житься мир!
2 Зна́ки та чу́да, які зробив зо мною Всевишній Бог, уважаю за відповідне об’явити.
3 Які великі Його зна́ки, й які поту́жні Його чу́да! Царство Його — царство вічне, а Його панува́ння — з покоління в покоління!“
Даниїл розв’язує другий царів сон
4 „Я, Навуходоно́сор, був спокійний в своєму домі, і щасливий у пала́ті своїй.
5 Я бачив сон, і він настра́шив мене, а думки́ на моєму ложі та видı́ння моєї голови налякали мене.
6 І був виданий від мене нака́з привести перед мене всіх вавилонських мудрецı́в, щоб вони об’явили мені ро́зв’язку сна.
7 Того ча́су поприхо́дили чарівники́, заклиначı́, халде́ї та віщуни́, і я розповів перед ними сон, та вони не об’явили мені його ро́зв’язки.
8 І аж останній прийшов перед мене Даниїл, якому ім’я́ Валтаса́р, як ім’я́ мого бога, і що в ньому дух Святого Бога. І я розповів йому сон та й сказав:
9 „Валтаса́ре, начальнику чарівників, я знаю, що в тобі дух Святого Бога, і всяка таємниця не тяжка́ тобі. Скажи видіння мого сну, що я бачив, та його ро́зв’язку.
10 А видіння моєї голови на моєму ложі такі. Я бачив, аж ось дерево серед землі, а вишина́ його велика.
11 Це дерево стало велике та си́льне, і вишина́ його сяга́ла до Неба, а його о́бвід — до кінця всієї землі.
12 Вı́ття його гарне, плід його великий, а в ньому пожи́ва — для всіх. Під ним знахо́дила собі тінь польова звірина́, а на його галу́ззях ме́шкали пта́хи небесні, і з нього живи́лося кожне тіло.
13 Бачив я у видı́ннях своєї голови на моєму ложі, аж ось зійшов з неба Сторож Божий та Святий.
14 І він кликнув із силою, і так проказав: „Зруба́йте це дерево, і повідру́буйте галу́ззя його, позривайте вı́ття його, і порозсипа́йте його плід. Нехай розı́йдеться з-під нього звірина́, а пта́хи — з галу́ззя його́!
15 Та позоставте в землі пня його ко́реня, але в пу́тах залізних та мідяни́х, на зеленій польовı́й траві. І небесною росою нехай він зро́шується, а його ча́стка — зо звірино́ю на польовı́й траві.
16 Його лю́дське серце змı́нять, і буде да́не йому серце звіри́не, і сім часı́в пере́йдуть над ним.
17 Через постанову Сторожів Божих це слово, а повı́дженням Святих — ця річ, аж при́йде до того, що пізна́ють живі, що над лю́дським царством панує Всевишній, і кому схоче, дає його, і низько́го з людей ставить над ним“.
18 Оцей сон бачив я, цар Навуходоно́сор, а ти, Валтаса́ре, скажи його ро́зв’язку, бо всі мудреці мого царства не можуть сказати мені ро́зв’язки, а ти можеш, бо в тобі Дух Святого Бога“.
19 Тоді Даниїл, що ім’я́ йому Валтаса́р, остовпı́в на одну годину, і думки́ його перестра́шили його. Цар заговорив та й сказав: „Валтаса́ре, нехай не страши́ть тебе цей сон та його ро́зв’язка!“ Валтаса́р відповів та й сказав: „Мій пане, на ворогів би твоїх цей сон, а його ро́зв’язка — на твоїх би не́приятелів!
20 Дерево, яке ти бачив, що було велике та міцне́, і вишина́ його сягала до неба, а о́бвід його — на всю землю,
21 а вı́ття його гарне, і плід його великий, і в ньому пожи́ва — для всіх, під ним ме́шкала польова́ звірина́, а на його галу́ззях перебували пта́хи небесні, —
22 ти, ца́рю, той, що став великий та поту́жний, і твоя великість побільшилася, і сягнула аж до небе́с, а панува́ння твоє — до кı́нців землі.
23 А що цар бачив Божого Сто́рожа та Святого, який схо́див із небе́с, і сказав: Зрубайте це дерево, і знищте його, та позоставте в землі пня його ко́реня, але в пу́тах залізних та мідяни́х, на зеленій польовı́й траві; і небесною росо́ю нехай він зро́шується, а його частка — з польово́ю звірино́ю, аж по́ки пере́йдуть над ним сім часı́в,
24 то ось ро́зв’язка, ца́рю, і це постанова Всевишнього, що сягає на мого пана царя:
25 І тебе ви́женуть від людей, і з польово́ю звірино́ю буде пробува́ння твоє, і дадуть тобі їсти траву, як волам, і з небесної роси тебе зро́сять, і сім часı́в пере́йдуть над тобою, аж поки пізна́єш, що над лю́дським царством панує Всевишній, і дає його тому́, кому хоче.
26 А що сказали позоставити пня ко́реня дерева, — твоє царство позоста́неться тобі, якщо ти пı́знаєш, що панує небо.
27 Тому́, царю, нехай буде до вподо́би моя рада тобі, — зламай же свої гріхи́ справедливістю, а свої провини — милістю для вбогих, щоб твій мир був довготрива́лий“.
Кара на Навуходоносора
28 Усе це сталося над царем Навуходоно́сором.
29 На кінці дванадцяти́ місяців прохо́джувався він по царсько́му пала́цу в Вавилоні.
30 Цар заговорив та й сказав: „Чи ж це не вели́чний Вавилон, що я збудував його на дім царства мı́ццю поту́ги своєї та на славу моєї пишноти́?“
31 Ще це слово було в у́стах царськи́х, коли з неба впав голос: „Тобі гово́рять, ца́рю Навуходоно́соре: Оце царство відхо́дить від тебе!
32 І від людей тебе відлу́чать, і з польово́ю звірино́ю буде пробува́ння твоє, тобі дадуть на ї́жу траву, як волам, і сім часı́в пере́йдуть над тобою, — аж поки не пізна́єш, що над лю́дським царством панує Всевишній, і дає його тому́, кому хоче.“
33 Тієї хвилини ви́коналося це слово над Навуходоно́сором, і він був відлу́чений від людей, і їв траву, як воли, і його тіло зро́шувалося з небесної роси, аж його во́лос став великий, як пір’я орли́не, а його пазурı́ — як у пта́хів.
34 „А на кінцı́ тих днів я, Навуходоно́сор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвали́в я та сла́вив, що Його панува́ння — панува́ння вічне, а царство Його — з поколı́ння в покоління.
35 А всі ме́шканці землі порахо́вані за ніщо́, і Він чинить за Своєю Волею серед небесного вı́йська та ме́шканців землі, і немає ніко́го, хто спроти́вився б Його руці та й сказав би Йому́: Що́ Ти робиш?
36 Того ча́су верну́вся мій розум до мене, і я вернувся до слави царства свого, і ясність моя верну́лася на ме́не. І шукали мене мої радники та вельможі мої, і над царством своїм я був поста́влений зно́ву, і мені була до́дана дуже велика вели́чність.
37 Тепер я, Навуходоно́сор, хвалю́ й звели́чую та сла́влю Небесного Царя, що всі чини Його — правда, а дорога Його — правосу́ддя, а тих, хто ходить у го́рдощах, Він може пони́зити“.
