Дії 13:1—52
13 А в Антіохı́ї, у та́мошній Церкві були ці пророки та вчителı́: Варнава й Семен, званий Нı́ґер, і кіріне́янин Луцій, і Манаї́л, що був вигодуваний із тетра́рхом Іродом, та ще Савл.
2 Як служили ж вони Господе́ві та по́стили, прорік Святий Дух: „Відділіть Варнаву та Са́вла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!“
3 Тоді, попо́стивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.
4 Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкı́ю, а звідти до Кіпру відпли́нули.
5 Як були ж в Саламı́ні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до по́слуг же мали й Івана.
6 А коли перейшли аж до Па́фи ввесь о́стрів, то знайшли ворожби́та одно́го, лжепророка юде́янина, йому на ім’я́ Варісу́с.
7 Він був при проко́нсулі Сергії Па́влі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Са́вла, і прагнув послухати Божого Слова.
8 Але їм опирався Елı́ма* ворожби́т той, — бо ім’я́ його перекладається так, — і намагавсь відвернути від віри проко́нсула.
9 Але Савл, що й Павло він, перепо́внився Духом Святим і на нього споглянув,
10 і промовив: „О сину дияволів, повний всякого пı́дступу та всілякої злости, ти во́рогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати про́стих Господніх доріг?
11 І тепер ось на тебе Господня рука, — ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до ча́су!“ І миттю обняв того мо́рок та те́мрява, і став він ходити навпо́мацки та шукати повода́тора.
12 Тоді той проко́нсул, як побачив, що́ сталося, увірував, і дивувався науці Господній!
Проповідь Павла в Антіохії Пісідійській
13 І, як від Па́фа Павло й ті, хто з ним був, відпливли́, то вони прибули́ в Памфілійську Пергı́ю. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.
14 А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.
15 А по відчита́нні Зако́ну й Пророків, старшı́ синагоги послали до них, переказуючи: „Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!“
16 Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: „Послухайте, мужі ізра́їльтяни, та ви, богобійні!
17 Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив наро́д, як він перебува́в у єгипетськім кра́ї, і рукою поту́жною вивів їх із нього,
18 і літ із сорок Він їх годував у пустині,
19 а вигубивши сім наро́дів в землі ханаа́нській, поділив жеребко́м їхню землю між ними,
20 ма́йже що по чотириста й п’ятидесяти ро́ках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів дава́в.
21 А потім забажали царя, і Бог дав їм Сау́ла, сина Кı́сового, мужа з Веніями́нового племени, на чотири десятки років.
22 А його віддаливши, поставив царем їм Дави́да, про якого й сказав, засвідчуючи: „Знайшов Я Давида, сина Єссе́євого, чоловіка за серцем Свої́м, що всю волю Мою він виконувати бу́де“.
23 За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасı́ння Ізраїлеві,
24 як Іван — перед самим прихо́дом Його — усьо́му наро́дові Ізраїлевому проповідував хрищення на покая́ння.
25 А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: „Я не Той, за Кого́ ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв’язати ремінця́ від узуття́ Його я недостойний“.
26 Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоя́зний із вас! Для вас було по́слане слово спасı́ння цього́.
27 Бо ме́шканці Єрусалиму та їхня старши́на Його не пізнали, а пророчі слова — які щосуботи читаються — вони спо́внили при́судом,
28 і хоч жа́дної провини смерте́льної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його.
29 Коли ж усе ви́повнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.
30 Але Бог воскресив Його з мертвих!
31 Він з’являвся багато днів тим, що були поприхо́дили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед лю́дьми.
32 І ми благовістимо́ вам ту обı́тницю, що да́на була нашим отцям,
33 що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі:
„Ти Мій Син,— Я сьогодні Тебе породив!“
34 А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотлı́ння, те так заповів:
„Я дам вам ті милості,що обіцяні вірно Давиду були!“
35 Тому́ то й деінде говорить:
„Не даси Ти Своєму Святому побачити тлı́ння!“
36 Бо Давид, що ча́су свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тлı́ння побачив.
37 Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тлı́ння не побачив.
38 Отже, мужі-браття, хай відо́мо вам буде, що про́щення гріхів через Нього звіщається вам.
39 І в усім, у чому ви не могли ви́правдатись Зако́ном Мойсеєвим, через Нього випра́вдується кожен віруючий.
40 Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:
41 „Дивіться, погордю́щі, і дивуйтеся та пощезайте,бо Я дı́ло роблю́ за днів ваших,
те дı́ло, що йому не повірите ви,якби хто розповів вам!“
42 А як стали вихо́дити вони, то їх про́шено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова́.
43 А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павло́м та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.
44 А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Сло́ва.
45 Як юдеї ж побачили на́товп, то напо́внились за́здрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.
46 Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: „До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми зверта́ємось.
47 Бо так заповів нам Господь:
„Я світлом поставив Тебе для поган,щоб спасı́нням Ти був аж до кра́ю землі!“
48 А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.
49 І ширилось Сло́во Господнє по цı́лій країні.
50 Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли́ переслı́дування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.
51 Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконı́ю.
52 А учні сповня́лися радощів і Духа Святого.
Примітки
^ Арамейське слово „еліма“ визначає „ворожбит“.
