Еклезіястова 2:1—26
2 Сказав був я в серці своє́му:Іди но, хай ви́пробую тебе радістю, і придивись до добра́, —
та й воно ось марно́та.
2 На сміх я сказав: „Нерозумний“,а на радість: „Що́ робить вона?“
3 Задумав я в серці своє́му вином оживля́ти своє тіло,і прова́дити мудрістю серце своє,
і що буду держатись глупо́ти,аж поки побачу, що́ ж добре для лю́дських синів,
що робили б під небом за короткого ча́су свого життя.
4 Поробив я великі діла́:поставив для себе доми́,
задля се́бе садив виноградники,
5 запрова́див для себе садки́ та гаї́,і понаса́джував в них усіля́ких дерев овоче́вих.
6 Наробив я для себе ставı́в,щоб полива́ти із них ліс дере́в, що виро́стали.
7 Набував я для себе рабів та невı́льниць,були в мене й домı́вники.
А худо́би великої та худоби дрібно́ї було в мене більше,ніж у всіх, що в Єрусалимі до ме́не були́!
8 Назбирав я собі також срı́бла та золота,і ска́рбів царів та провı́нцій,
завів я собі співакı́в та співа́чок,і всякі приє́мнощі лю́дських синів,
жінок — нало́жниць.
9 І звели́чувавсь я усе більше та більше,над усіх, що в Єрусалимі до мене були́,
моя мудрість стояла також при мені.
10 І всього́, чого очі мої пожада́ли,я їм не відмо́влював:
я не стримував се́рця свого від жодної втіхи,бо тı́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, —
і це була частка моя від усякого тру́ду свого!
11 Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів,що їх поробили були́ мої ру́ки,
і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, —й ось усе це марно́та та ло́влення вітру,
і немає під сонцем нічого кори́сного!
І дурному, і мудрому — доля одна
12 І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і бе́зум, і ду́рощі.Бо що зро́бить люди́на, що при́йде вона по царі?
Тільки те, що вона вже зробила!
13 І я побачив,що є перева́га у мудрости над глупото́ю,
як є перевага у світла над те́мрявою:
14 у мудрого очі його в головı́ його,а безглу́здий у те́мряві ходить;
та теж я пізнав,що доля одна всім їм тра́питься!
15 І промовив я в серці своє́му:Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені,
то на́що тоді я мудрı́шим ставав?І я говорив був у серці своїм,
що марно́та й оце.
16 Не лишається пам’яти про мудрого,як і про нерозумного, на вічні віки́, —
в днях насту́пних зовсім все забу́деться,і мудрий вмирає так са́мо, як і нерозумний.
17 І життя я знена́видів,бо проти́вний мені кожен чин,
що під сонцем він чи́ниться, —бо все це марно́та та ло́влення вітру!
Кому позоставиш набуте трудом?
18 І знена́видів я ввесь свій труд,що під сонцем труди́вся я був, —
бо його позоста́влю люди́ні,що буде вона по мені,
19 а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний,хто запанує над цілим трудом моїм,
над яким я трудився й змудрı́в був під сонцем?Це марно́та також.
20 І я обернувся чини́ти, щоб серце моє прийшло в ро́зпач від усього труда́,що чинив я під сонцем.
21 Бо буває люди́на,що тру́диться з мудрістю, зо знання́м та із хи́стом,
та все полишає на долю люди́ні,яка не трудила́ся в то́му:
Марно́та й оце й зло велике!
22 Та й що має люди́на зо всього свойого труда́та із кло́поту серця свого,
що під сонцем працює вона?
23 Бо всі дні її — муки,а смуток — робо́та її,
і навіть вночі її серце споко́ю не знає, —теж марно́та й оце!
Усі радощі зе́мні — марно́та
24 Нема ліпшого зе́мній люди́ні над те, щоб їсти та пити,і щоб душа її бачила добре із тру́ду свого́.
Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!
25 Бо хто буде їсти,і хто спожива́ти спроможе без Нього?
26 Бо люди́ні, що перед лицем Його до́бра,дає Він премудрість, і пізна́ння, і радість;
а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й грома́дити, —щоб пізніше віддати тому́, хто добрий перед Божим лицем.
Марно́та і це все та ло́влення вітру!
