Йова 29:1—25
29 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх,як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 коли над головою моєю світився світильник Його,і при світлі його я ходив в темнотı́,
4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени,коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 коли Всемогу́тній зо мною ще був,а навко́ло мене — мої діти,
6 коли мої кро́ки купалися в маслі,а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Коли я вихо́див до брами при місті,і ставив на площі сидı́ння своє,
8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались,а ста́рші встава́ли й стояли,
9 зве́рхники стримували свою мовута клали долоню на уста свої, —
10 ховався тоді голос володарів,а їхній язик приліпа́в їм був до піднебı́ння,
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене,і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав,і сироту́ та безпо́мічного.
13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило,а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Зодягавсь я у праведність,і вона зодягала мене,
немов плащ та завı́й було право моє.
15 Очима я був для сліпого,а кривому — ногами я був.
16 Бідаря́м я був батьком,супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи,і виривав із зубів його схо́плене.
18 І я говорив: Умру я в своєму гніздı́,і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 для води був відкритий мій корень,а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Моя слава була при мені все нова́,і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Мене слу́халися й дожида́ли,і мовчали на раду мою.
22 По слові моїм уже не говорили,і падала мова моя на них кра́плями.
23 І чекали мене, як дощу,і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили,та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолı́,і пробува́в, немов цар той у вı́йську,
коли тішить засму́чених він!
