Йова 6:1—30
6 А Йов відповів та й сказав:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений,а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску,тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрı́ли,і їхня отру́та п’є духа мого́,страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Чи дикий осел над травою реве́?Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Чи без соли їдять несмачне́,чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя,все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє,а моє сподіва́ння дав Бог!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене,простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 то була б ще потіха мені,і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі,бо я не зрікався слів Святого!
11 Яка сила моя, що надı́ю я матиму?І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Чи сила камı́нна — то сила моя?Чи тіло моє мідяне́?
13 Чи не поміч для мене в мені,чи спасı́ння від мене відсу́нене?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка,хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Брати́ мої зраджують,мов той потı́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 темнı́ші від льо́ду вони,в них ховається сніг.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють,у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють,ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають,похо́ди з Шеви́ покладають надı́ї на них.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись;до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Так і ви тепер стали ніщо́,побачили страх — і злякались!
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені,а з має́тку свого дайте пı́дкуп за мене,
23 і врятуйте мене з руки ворога,і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати,а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Які гострі слова́ справедливі,та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми?Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 і на сироту́ нападаєте ви,і копаєте яму для друга свого!
28 Та звольте поглянути на мене тепер,а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де,і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда?чи ж не маю смаку́,щоб розпізнати нещастя?
