Луки 18:1—43
18 І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися за́вжди, і не занепада́ти духом,
2 говорячи: „У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соро́мився.
3 У тому ж місті вдова перебува́ла, що до нього ходила й казала: „Оборони мене від мого супроти́вника!“
4 Але він довгий час не хотів. А зго́дом сказав сам до се́бе: „Хоч і Бога я не боюся, і людей не соро́млюся,
5 але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму́ в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені“.
6 І промовив Господь: „Чи чуєте, що́ говорить суддя цей неправедний?
7 А чи ж Бог в оборону не вı́зьме обра́них Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і ба́риться Він щодо них?
8 Кажу вам, що Він їм незаба́ром подасть оборону! Та Син Лю́дський, як при́йде, чи Він на землі зна́йде віру?“
Притча про митника й фарисея
9 А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо́ мали інших, Він притчу оцю розповів.
10 „Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисе́й, а другий був ми́тник.
11 Фарисей, ставши, так молився про себе: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: зди́рщики, неправедні, перелю́бні, або як цей ми́тник.
12 Я по́щу два ра́зи на тиждень, даю десятину з усьо́го, що тільки надба́ю!“
13 А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“
14 Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.
Ісус благословляє діто́к
15 До Нього ж прино́сили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.
16 А Ісус їх покликав та й каже: „Пустіте дітей, щоб до Мене прихо́дили, і не забороняйте їм, — бо таких Царство Боже.
17 Поправді кажу́ вам: Хто Божого Царства не при́йме, як дитя, той у нього не ввı́йде!“
Ісус і багатий юнак
18 І запитався Його один ı́з нача́льникı́в, говорячи: „Учителю Добрий, що робити мені, щоб вспадкува́ти вічне життя?“
19 Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог!
20 Знаєш заповіді: „Не чини пере́любу, не вбивай, не кради́, не свідку́й неправдиво, шануй свого батька та матір“.
21 А він відказав: „Усе́ це я виконав від юна́цтва свого́!“
22 Як почув це Ісус, то промовив до нього: Одно́го тобі ще бракує: Розпро́дай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, — і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!“
23 А він, коли почув це, то засумував, бо був ве́льми багатий.
24 Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: „Як тяжко багатим увійти в Царство Боже!
25 Бо верблю́дові легше пройти через го́лчине* ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти“.
26 Ті ж, що чули, спитали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“
27 А Він відповів: „Неможливе лю́дям — можливе для Бога!“
Нагорода апостолам
28 І промовив Петро: „От усе ми покинули, — та й пішли за Тобою слідо́м“.
29 А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам: Немає такого, щоб покинув свій дім, або дружи́ну, чи братів, чи батьків, чи дітей ради Божого Царства,
30 і не одержав би значно більш цього́ ча́су, а в віці наступнім — життя вічне“.
Ісус утретє провіщає Свою смерть та воскресіння
31 І, взявши Дванадцятьо́х, промовив до них: „Оце в Єрусалим ми йдемо́, і все здійсни́ться, що́ писали Пророки про Лю́дського Сина.
32 Бо Він ви́даний буде поганам, і буде осмı́яний, і покривджений, і опльо́ваний.
33 і, збичува́вши, уб’ють Його, — але третього дня Він воскресне!“
34 Та з цього нічо́го вони не збагну́ли, і ця річ* перед ними закрита була́, і ска́заного вони не розуміли.
Уздоровлення сліпого
35 І сталось, як Він наближа́вся був до Єрихо́ну, один невидю́щий сидів при дорозі й просив.
36 А коли він прочув, що проходить наро́д, то спитався: „Що́ це таке?“
37 А йому відказали, що проходить Ісус Назаряни́н.
38 І став він кричати й казати: „Ісусе, Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
39 А ті, що попе́реду йшли, сварились на нього, щоб він замо́вк, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“
40 І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той набли́зивсь до Нього, то Він запитався його:
41 „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ А той відповів: „Господи, — нехай стану видю́щим!“
42 Ісус же до нього сказав. „Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!“
43 І зараз видю́щим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали́ хвалу Богові.
