Михея 7:1—20
7 Горе мені, бо я став, мов недо́бірки лı́тні,як за́лишки по винобра́нні;
нема гро́на на ї́жу, немає доспілої фіґи,якої жада́є душа моя!
2 Згинув побожний з землі,і нема поміж лю́дьми правдивого.
Вони всі чату́ють на кров,один о́дного ловлять у сітку.
3 Наставлені ру́ки на зло,щоб вправно чинити його́,
начальник жада́є дару́нків,суддя ж судить за плату,
а великий говорить жада́ння своєї душі,і викри́влюють все.
4 Найліпший із них — як будя́к,найправдивı́ший — гірший від те́рену.
Настає день Твоїх сторожı́в,Твоїх відвı́дин, —
тепер буде збенте́ження їхнє!
5 І дру́гові не довіряйте,не надійтесь на при́ятеля,
від тієї, що при лоні твоє́му лежить,пильну́й двері уст своїх!
6 Бо горду́є син ба́тьком своїм,дочка́ повстає проти не́ньки своєї,
невı́стка — проти свекру́хи своєї,вороги чоловіку — дома́шні його́!
Нова надı́я Сіону
7 А я виглядаю на Господа,надı́юсь на Бога спасı́ння мого, —
Бог мій почує мене́!
8 Не тішся, моя супроти́внице, з ме́не, —хоч я впала, Сіонська дочка́, проте вста́ну,
хоч сиджу́ в темно́ті, та Господь мені світло!
9 Буду зно́сити я гнів Господній,бо згрішила Йому́,
аж по́ки не вирішить справи моєї,та су́ду не вчинить мені.
Він на світло мене попрова́дить, —побачу Його справедливість!
10 І побачить оце все моя супроти́вниця,і сором покриє її,
бо казала мені: „Де Він, Господь, Бог твій?“Пригляда́тимуться мої очі до неї, —
її то́пчуть тепер, як болото на вулицях.
11 Настане той день, щоб мури твої будувати, —тоді віддали́ться границя твоя цього дня!
12 Це той день, коли при́йдуть до те́без Асирії та але до Єгипту,
і від Єгипту та аж до Ріки́,і від моря до моря, і від гори́ до гори́.
13 І спусто́шенням стане земля на мешка́нців її,
через плід їхніх учинків.
14 Паси Мій наро́д своїм бе́рлом,отару спа́дку Твого́;
що пробуває в лісі само́тньо, у сере́дині саду,хай пасу́ться вони на Баша́ні й Ґілеа́ді, як за днів старода́вніх.
15 Як за днів твого ви́ходу з кра́ю єгипетського,покажу́ йому чу́да.
16 Наро́ди побачать оце,і посоро́млені бу́дуть при всій своїй силі,
ру́ку покладу́ть на у́ста,їхні ву́ха оглу́хнуть.
17 Будуть по́рох лизати вони, як той гад,як плазю́че землі,
повила́зять з дрижа́нням з укрı́плень своїх,вони бу́дуть тремтіти перед Господом, Богом нашим,
і бу́дуть боятись Тебе!
18 Хто Бог інший, як Ти, що прощає прови́нуі пробачує про́гріх останку спа́дку Свого́,
Свого гніву не де́ржить наза́вжди,бо кохається в милості?
19 Знов над нами Він зми́лується,наші провини пото́пче, —
Ти кинеш у морську́ глибочı́нь усі наші гріхи.
20 Ти даси правду Яковові,Авраамові милість,
яку присягнув Він для наших батькı́ввід днів старода́вніх“.
