Плач Єремії 2:1—22
Спусто́шення Єрусалиму
2 Як захма́рив Господьв Своїм гніві сіо́нську дочку́!
Він кинув із неба на зе́млюпишно́ту Ізраїля,
і не згадав у день гніву Свого́про піднı́жка ногам Своїм, —
2 понищив Господь,не помилував жи́тла всі Яковові.
Він позбу́рював у гніві Своїм у дочки́ Юди тверди́ні,на землю звали́в,
збезче́стив Він ца́рствой князı́в усіх його́.
3 В люті гніву відтявувесь Ізраїлів ріг,*
прави́цю Свою відверну́в Він від во́рога,та й запала́в проти Якова,
мов той палю́чий огонь,що навко́ло жере́!
4 Він нап’я́в Свого лу́ка, як ворог,проти́вником стала прави́ця Його́,
і Він вибив усе,що для ока було пожада́не,
у скинії до́ньки сіонськоївилив запе́клість Свою, як огонь.
5 Господь став, як той во́рог,пони́щив Ізраїля Він,
всі пала́ти його зруйнува́в,тверди́ні його попусто́шив, —
і Юдиній до́ньці примно́живзідха́ння та сто́гін!
6 Понищив горо́жу Свою, немов у садка́,місце зборів Своїх попусто́шив,
Госпо́дь учинив,що забу́ли в Сіоні про свято й суботу,
і відки́нув царя́ та священика в лю́тості гніву Свого́.
7 Покинув Господь Свого же́ртівника,допусти́в побезче́стити святиню Свою́,
передав в руку во́рогаму́ри пала́ців її, —
вороги́ зашуміли в Господньому домі,немов би святко́вого дня!
8 Задумав Госпо́дьзруйнува́ти мур сіо́нської до́ньки,
Він ви́тягнув шнура,*Своєї руки не вернув, щоб не нищити,
сумни́ми вчинив передму́р’я та мур, —вони ра́зом осла́бли,
9 її брами запа́лися в зе́млю,пони́щив Він та полама́в її за́суви.
Її цар і князı́ її серед поганів.Немає навча́ння Зако́ну,
і пророки її не знахо́дятьвидı́ння від Господа.
10 Сидять на земліта мовчать старшı́ до́ньки сіо́нської,
по́рох посипали на свою голову,підпереза́лись вере́тами,
аж до землі свою го́ловуєрусалимські дівчата схили́ли.
11 Повиплива́ли від сліз мої очі,моє ну́тро клеко́че,
на землю печінка моя вилива́єтьсячерез зане́пад дочки́ мого люду,
коли немовля́ й сосуне́ць умліва́ють голодніна пло́щах міськи́х.
12 Вони кви́лять своїм матеря́м:„Де пожи́ва й вино?“
І ску́люються, як ране́ний,на пло́щах міськи́х,
коли ду́ші свої випускаютьна лоні своїх матерı́в.
13 Що засвı́дчу тобі,що вподо́блю до тебе, о єрусалимськая до́чко?
Що вчиню́ тобі рı́вним,щоб тебе звесели́ти, о діво, о до́чко сіонська?
Бо велика, як море, руїна твоя́, —хто тебе поліку́є?
14 Пророки твої провіща́лидля тебе марно́ту й фальши́ве,
і не відкривали твого гріха́,щоб долю твою відверну́ти, —
для тебе вбачалипророцтва марно́ти й вигна́ння.
15 Усі, що проходять дорогою,плещуть у долоні на тебе,
і посви́стують та головою своє́ю хита́ютьнад до́нькою Єрусалиму та кажуть:
„Хіба це те місто, що про ньо́го казали:Корона пишно́ти, розра́да всієї землі?“
16 Усі вороги твої па́щу на тебе роззя́влюють,сви́щуть й зубами скрего́чуть та кажуть:
„Ми поже́рли їїОце справді той день,
що чекали його, —знайшли ми і бачимо його!“
17 Учинив Господь те, що заду́мав,Він ви́повнив слово Своє,
що його наказав від днів да́вніх:усе зруйнував, і милосердя не мав,
і ворога втішив тобою,Він ро́га підійняв супроти́вних твоїх.
18 Їхнє серце до Господа крик підіймає,о муре, о до́чко Сіону!
Проливай, як потік,сльози вдень та вночі,
не давай відпочи́нку собі,нехай не спочи́не зіни́ця твоя!
19 Уставай, голоси уночіна поча́тку сторо́жі!
Виливай своє серце, мов во́ду,навпроти обли́ччя Господнього!
Підійми ти до Нього доло́ні своїза душу своїх немовля́т,
що від голоду мліютьна розі всіх вулиць!
20 Споглянь, Господи, і подивися,кому́ Ти зробив отаке?
Чи конечним було, щоб жінки́ їли плід свій,свої́х немовля́т, яких ви́плекали?
Щоб був у святині Господній заби́тийсвященик і пророк?
21 Лежать на земліна вулицях ря́дом юнак та стари́й.
Попа́дали діви моїта мої парубки́ від меча́, —
Ти побив їх в день гніву Свого́,порізав, не мав милосердя.
22 Ти викли́кував, мов на день свята,жахо́ти мої із довкı́лля,
— і врято́ваного не було́,і позоста́льця в день гніву Господнього, —
повигублював ворог мій тих,кого ви́плекала та зрости́ла була́.
