Плач Єремії 4:1—22
Великі стражда́ння Єруса́лиму
4 * Як поте́мніло золото,як відмінилося щире те золото добре,
як на ро́зі всіх вулиць камı́ння святе порозки́дане!
2 Кошто́вні сіонські сини,щирим золотом важені,
як тепер ось за гли́няний по́суд полı́чені,за чин рук ганча́рських!
3 На́віть шакали витя́гують пе́рса,годують своїх молодя́т,
а до́ня народу мого жорсто́ка,мов струсі в пустині:
4 язик сосунця́ до його піднебı́ннявід спра́ги прилип.
Хліба жадають собі немовля́та, —й немає ніко́го, хто б їм відломи́в.
5 Ті, що їли присма́ки, —на вулицях з голоду мліють;
ті, що ви́плекані на пурпу́рі, —тепер смітники́ обійма́ють.
6 І більшою стала вина доньки люду мого́за про́гріх Содо́му,
що був переве́рнений вмить,— і не торка́лися руки до нього.
7 Її можновла́дці чистіші від снігу були́,біліші від молока,
їхнє тіло червоне, мов пе́рли,їхній вигляд — сапфı́р, —
8 а тепер їхній вигляд чорніший за са́жу,не розпізнаю́ть їх на вулицях,
їхня шкіра стягнулась на їхній костı́,зробилась сухою, як дерево.
9 Забитим мечем стало ліпше,ніж повби́ваним голодом,
що гинуть проко́лені,за браком плодı́в польови́х.
10 Руки жінок милосе́рднихварили своїх діточо́к,
які стали пожи́вою їмпід час руйнува́ння дочки́ мого лю́ду.
11 Закінчи́в Господь лю́тість Свою,вилив жар Свого гніву, —
і запали́в на Сіоні огонь,і поже́р він осно́ви його́!
12 Не вірили зе́мні царіта всі ме́шканці цı́лого світу,
що ввı́йде противник та ворогдо брам Єрусалиму.
13 Усе ста́лося це за провини пророків його́,за неправду свяще́нства його,
що кров праведниківсеред нього лили́.
14 По вулицях бродять, немов ті сліпцı́,поплямо́вані кров’ю,
так що люди не можуть діткну́тись до о́дягу їхнього.
15 „Уступı́ться, нечисті!“ кричали до них,„уступı́ться, збо́чуйте, не дото́ркуйтеся!“
І повтікали вони й мандрува́ли,і казали між лю́дьми: „Ме́шкати в нас більш не бу́дуть!“
16 Господнє лице розпоро́шило їх,не ди́виться більше на них, —
бо вони не зверта́ли уваги на обли́ччя священиків,до стари́х вони ласки не мали.
17 Уже прогляділи ми очі свої,даре́мно чека́вши на поміч собі, —
на варті своїй ми чекали наро́ду,який нас не спас.
18 Чатують вони наші кро́ки,щоб ходи́ти не могли ми по пло́щах своїх.
Кінець наш набли́зився, спо́внилися наші дні,бо прийшов нам кінець.
19 Гноби́телі наші скоріші булиза орлів піднебе́сних, —
вони уганя́лись за нами по го́рах,на нас чатува́ли в пустині.
20 Попав в ями живу́щий наш Дух,Господній пома́занець,
що ми говорили про ньо́го:„Ми бу́демо жити в тінı́ його серед наро́дів“.
21 Веселися та тішся, о до́чко Едому,що сидиш в краю Уц, —
також над тобою пере́йде злий ке́ліх,*уп’єшся й ого́лишся й ти!
22 Скінчи́лася кара твоя, до́чко Сіону, —не буде Він більше тебе виганяти, —
та твоє беззако́ння скарає Він, до́чко Едому,відкриє провини твої!
